1. До особи може бути застосовано позбавлення права власності на май­ но за рішенням суду як санкція за вчинення правопорушення (конфіскація) у випадках, встановлених законом.

Конфісковане майно переходить у власність держави безоплатно.

2. Обсяг та порядок конфіскації майна встановлюються законом.

1. Стаття 354 ЦК встановлює такий спосіб припинення права власності, який не був закріплений у ЦК 1963 p.

Конфіскація є примусовим вилученням майна у власника без компенсації його вартості, яке застосовується за вчинення ним правопорушення в установ­лених законом випадках. Конкретні підстави для застосування конфіскації пе­редбачаються, зокрема, КК за здійснення корисливих злочинів, тяжких та особливо тяжких злочинів, МК, а також КпАП.

Конфіскація майна може провадитися лише за рішенням суду. Це положен­ня є надзвичайно важливим, адже воно унеможливлює проведення досудової конфіскації майна і ґрунтується на нормах Конституції України, яка прямо встановлює, що «конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом» (ст. 41).

2. Коментована стаття визначає, що порядок та обсяг конфіскації встанов­ люються відповідним законом. Нині конфіскаційні відносини врегульовано спеціальними нормативними актами. Так, постановою KM України від 25 серп­ ня 1998 р. № 1340 затверджено «Порядок обліку, зберігання, оцінки конфіско­ ваного та іншого майна, що переходить у власність держави, і розпорядження ним».

Від конфіскації як санкції за скоєний злочин потрібно відрізняти випадки судового обернення в доход держави об'єктів безпідставного збагачення (ха­барів, прибутків від незаконної підприємницької діяльності тощо), звернення стягнення на майно боржника чи заподіювача шкоди тощо.

Глава 26 право спільної власності

Стаття 355. Поняття і види права спільної власності

1. Майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), нале­жить їм на праві спільної власності (спільне майно).

2. Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

3. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом.

4. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Залежно від кількості суб'єктів право власності може бути одноособовим і багатосуб'єктним. Останній вид права власності має назву право спільної власності.

Спільна власність виникає у разі, коли одне і те саме майно належить на праві власності кільком особам. Підстави виникнення можуть бути різними: спільне придбання майна, спадкування, перебування в шлюбі, приватизація, створення об'єднання співвласників багатоквартирного будинку.

Спільна власність відрізняється від права власності юридичних осіб, оскільки колектив, що об'єднується в організацію, виступає як єдиний суб'єкт права.

Характерною ознакою спільної власності є множинність суб'єкта та єдність об'єкта. Право кожного із співвласників охоплює весь об'єкт в цілому, а не якусь його частину. Тобто право власності, хоч і належить одразу декільком особам, охоплює одне і те саме майно неподільно.

Відносини співвласників поділяються на дві групи: 1) відносини всіх співвласників з третіми особами (абсолютні відносини); 2) відносини між самими співвласниками з приводу належного їм майна (відносні відносини).

В умовах існування адміністративно-командної системи у цивільному законодавстві були встановлені певні обмеження щодо суб'єктного складу спільної власності.

Існування спільної власності громадян, з одного боку, та держави і організацій, з іншого, не дозволялося. Якщо вона виникала, то підлягала (як зазначено у ст. 117 ЦК 1963 p.) припиненню протягом одного року. Безумовно, ця норма не відповідала змінам, що відбувалися в сфері відносин власності на початку 90-х років, і посиленню ролі приватно-правових принципів у цивільному праві України.

У Законі України «Про власність» вперше були зняті обмеження щодо суб'єктного складу спільної власності. Відповідно до ст. З Закону допускається об'єднання майна, яке перебуває у власності громадян, юридичних осіб, держави, та утворення на цій основі змішаних форм власності, у тому числі власності спільних підприємств за участю іноземних юридичних осіб і громадян. Існування змішаних форм власності суперечить нормам ЦК, оскільки вони не передбачають такої правової категорії, як форма власності, тим більш змішаної, а проголошують поділ права власності на види залежно від суб'єктного складу (статті 324-327 ЦК) та рівність суб'єктів права власності перед законом (п. 2 ст. 318 ЦК).

Законодавство встановлює два види спільної власності: спільну часткову і спільну сумісну власність. Між ними існують такі відмінності. У спільній частковій власності кожен з учасників має чітко визначену частку в праві власності на майно. Спільна сумісна власність є безчастковою і право кожного із співвласників поширюється на все майно. Частки визначаються у випадку її припинення (поділу, виділу) і передбачаються рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між учасниками або законом.

Спільна сумісна власність характеризується тим, що відносини між її учасниками мають особисто-довірчий характер. Як правило, спільна сумісна власність виникає між фізичними особами. Закон дозволяє виникнення спільної сумісної власності не тільки між фізичними особами, а й між юридичними особами, а також державою і територіальними громадами, якщо інше не встановлено законом (п. 2 ст. 368 ЦК). Як правило, спільна сумісна власність виникає між фізичними особами.

Відносини спільної сумісної власності виникають у випадках, встановлених законом: статті 60, 175 СК, ст. 8 Закону України «Про приватизацію майна державного житлового фонду», статті 19, 20 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку», статті 86-89 ЗК.

Певні особливості передбачені законом щодо права спільної власності на землю (статті 86-89 ЗК). Суб'єктами спільної часткової власності можуть бути громадяни та юридичні особи, а якщо об'єктом є земельна ділянка тери­торіальної громади — відповідно районні та обласні ради (пункти 2, З ст. 86 ЗК).Суб'єктами спільної сумісної власності на землю можуть бути лише громадяни (п. 1 ст. 89 ЗК).

Цивільне законодавство не встановлює переліку підстав виникнення спільної власності. Єдиною вимогою є відсутність законодавчих заборон щодо виникнення спільної власності.

Спільна часткова власність може виникати на підставі прямої вказівки закону, за згодою сторін, на підставі рішення суду, прийняття спадщини кількома особами на підставі закону чи заповіту.

На праві спільної часткової власності належить учасникам простого товариства внесене учасниками майно, яким вони володіли на праві власності, вироблена в результаті спільної діяльності продукція та одержані від такої діяльності доходи, якщо інше не встановлено договором простого товариства або законом (ч. 1 ст. 1134 ЦК).

Вичерпний перелік підстав виникнення права спільної часткової власності на земельну ділянку встановлений у земельному законодавстві. Право спільної власності виникає: 1) при добровільному об'єднанні власниками належних їмземельних ділянок; 2) при придбанні у власність земельної ділянки двома чи більше особами за цивільно-правовими угодами; 3) при прийнятті спадщини на земельну ділянку двома або більше особами; 4) за рішенням суду (ст. 87 ЗК).

Певні обмеження передбачені земельним законодавством щодо виникнення спільної часткової власності на підставі спадкування земельної ділянки, яка входить до фермерського господарства. Якщо фермерське господарство успадковується двома або більше спадкоємцями, то земельна ділянка поділу не підлягає, якщо в результаті її поділу утвориться хоча б одна земельна ділянка менше мінімального розміру, встановленого для даного регіону. Науково обґрунтовані регіональні мінімальні розміри земельних ділянок визначаються центральним органом виконавчої влади з питань аграрної політики України та Українською академією аграрних наук (п. 2 ст. 23 Закону України «Про фермерське господарство»).

Спільна сумісна власність виникає на підставі закону щодо: 1) майна подружжя, набутого під час шлюбу, якщо інше не встановлено шлюбним договором (статті 60, 97 СК); 2) майна батьків та дітей на підставі їхньої спільної праці (ст. 175 СК); 3) майна інших членів сім'ї, що придбано на підставі спільної праці та за спільні грошові кошти, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі (п. 4 ст. 368 ЦК).

Згідно із Законом України «Про об'єднання співвласників багатоквартир­ного будинку» у спільній частковій власності перебуває загальне майно, а у спільній сумісній — неподільне майно співвласників багатоквартирного будинку (ст. 19 Закону).

У спільній сумісній власності перебуває земельна ділянка співвласників багатоквартирного будинку (п. 2 ст. 89 ЗК).

Цивільним законодавством встановлено презумпцію, згідно з якою спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Стаття 356. Право спільної часткової власності