3. У разі невідкладної необхідності забезпечення умов для збереження пам'ятки історії та культури позов про її викуп може бути пред'явлено без попередження.

4. Викуплена пам'ятка історії та культури переходить у власність держави.

5. Викупна ціна пам'ятки історії та культури визначається за згодою сторін, а в разі спору — судом.

1. Коментована стаття за своїм змістом деякою мірою відповідає ст. 136 «Наслідки безгосподарного утримання і незабезпечення схоронності майна, що є пам'яткою історії та культури» ЦК 1963 p.

Правова охорона статті поширюється на пам'ятку історії та культури, на речі, що мають особливу цінність для держави та суспільства у цілому. Звідси зрозуміло, чому законодавець приділяє значну увагу таким пам'яткам.

2. Відповідно до положень коментованої статті державний орган з питань охорони пам'яток історії та культури спочатку робить власнику попередження про необхідність покращити утримання таких речей у такий спосіб, щоб воно не загрожувало їх пошкодженню або знищенню. У разі відмови або неможли­вості власника (наприклад недостатність коштів, відсутність спеціальних знань) здійснювати належне утримання пам'ятки історії та культури такий ор­ган звертається до суду з позовом про викуп речей. Примусовий викуп означе­ної категорії майна не залежить від характеру поведінки власника, тобто його вини в безхазяйному утриманні культурних цінностей.

3. З метою охорони інтересів суспільства щодо майна, що є пам'яткою історії та культури, в разі невідкладної необхідності забезпечення умов для його збе­реження (наприклад загроза знищення і загибелі речі) позов про його викуп може бути пред'явлено без попередження.

4. Власнику пам'ятки історії та культури виплачується викупна ціна, яка визначається за згодою сторін. Якщо між сторонами не буде досягнуто згоди щодо її розміру, то спір вирішується судом, який визначає розмір відшкодуван­ня на підставі дійсної вартості майна. У необхідних випадках для визначення вартості майна суд може призначити відповідну експертизу (експертом може бути особа, яка володіє достатніми знаннями у відповідній сфері). Викуплена пам'ятка історії та культури переходить у власність держави.

Стаття 353. Реквізиція

1. У разі стихійного лиха, аварії, епідемії, епізоотії та за інших надзвичай­них обставин, з метою суспільної необхідності майно може бути примусово відчужене у власника на підставі та в порядку, встановлених законом, за умови попереднього і повного відшкодування його вартості (реквізиція).

2. В умовах воєнного або надзвичайного стану майно може бути примусо­во відчужене у власника з наступним повним відшкодуванням його вартості.

1. Реквізоване майно переходить у власність держави або знищується.

Оцінка, за якою попередньому власникові була відшкодована вартість реквізованого майна, може бути оскаржена до суду.

5. У разі реквізиції майна його попередній власник може вимагати взамін надання йому іншого майна, якщо це можливо.

6. Якщо після припинення надзвичайної обставини реквізоване майно збереглося, особа, якій воно належало, має право вимагати його повернен­ня, якщо це можливо.

У разі повернення майна особі у неї поновлюється право власності на це майно, одночасно вона зобов'язується повернути грошову суму або річ, яка була нею одержана у зв'язку з реквізицією, з вирахуванням розумної плати за використання цього майна.

1. Коментована стаття є новою порівняно з ЦК 1963 p. і передбачає приму­сове вилучення майна у його власника за надзвичайних обставин з метою суспільної необхідності, але з обов'язковою повною і попередньою компен­сацією його вартості.

2. Реквізиція може здійснюватись і в умовах воєнного або надзвичайного стану. Режим надзвичайного або воєнного стану запроваджується з метою відвернення загрози та забезпечення безпеки і здоров'я громадян, нормально- * го функціонування національної економіки, органів державної влади та ор­ганів місцевого самоврядування, захисту конституційного ладу. Відповідно до Закону України «Про правовий режим надзвичайного стану» надзвичайний стан — це передбачений Конституцією України особливий правовий режим діяльності державних органів, органів місцевого та регіонального самовряду­вання, підприємств, установ та організацій, який тимчасово допускає встанов­лені обмеження у здійсненні конституційних прав і свобод громадян, а також прав юридичних осіб, і покладає на них додаткові обов'язки. За умов воєнного або надзвичайного стану примусове відчуження майна може відбуватися з на­ступним повним відшкодуванням його вартості. Така ситуація є виправданою, адже державний орган чи посадова особа за умов воєнного чи надзвичайного стану не володітиме необхідними засобами й можливостями для попередньої компенсації, тим більше в повній формі.

3. Реквізиція допускається лише за надзвичайних обставин (стихійне лихо, аварії, епізоотії та ін.) з метою забезпечення суспільної безпеки. Практика знає випадки, коли право власності припиняється в результаті прийняття відповідного акта органами державного управління, зокрема в разі вилучення худоби при епізоотіях. Отже, реквізиція передбачає досудове позбавлення власника майна. Порядок та умови вилучення майна шляхом реквізиції мають визначатися спеціальним законом.

4. Для власника, майно якого підлягає вилученню шляхом реквізиції, ко­ментована стаття встановлює конкретні гарантії. По-перше, можливість судо­вого оскарження оцінки, за якою власникові була відшкодована вартість реквізованого майна. По-друге, власник у разі реквізиції може вимагати взамін надання йому іншого майна. По-третє, після припинення надзвичайної обста­вини при збереженні реквізованого майна особа, якій воно належало, має пра­во вимагати його повернення.

Після повернення особі майна, вилученого шляхом реквізиції, в неї понов­люється право власності на це майно. Право власності поновлюється без вине­сення відповідного судового рішення. Особа, в якої поновлено право власності на майно, має повернути грошову суму або річ, що була отримана нею у зв'язку з реквізицією, з вирахуванням розумної плати за використання цього майна.

Стаття 354. Конфіскація