19.Дайте поняття зобов’язання,його види,зміст і сторони.

Зобов’язання — це правовідносини, за якими одна сторона (борж¬ник) зобов’язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку (ст. 509 ЦК України). Найбільш по¬ширеною підставою для виникнення зобов’язальних відносин є договір, завдяки якому головним чином і забезпечується правове регулювання відносин майнового обігу на засадах рівності, вільного волевиявлення, майнової самостійності його учасників.

Специфічними рисами зобов’язальних відносин, що, зокрема, доз¬воляють розмежувати його з речовими відносинами, є те, що сторо¬нами зобов’язання є конкретно визначені особи: кредитор — особа, якій належить право вимоги, і боржник — особа, яка несе обов’язок, відповідний праву вимоги кредитора. Цим зобов’язання (відносні правовідносини) відрізняються від абсолютних правовідносин (правовідносин власності тощо), у яких уповноваженій особі протистоїть не конкретне коло зобов’язаних осіб, а «усі й кожен».0б’єктами зобов’язальних правовідносин можуть бути дії, пов’язані з переда¬чею майна, виконанням робіт тощо, або утримання від здійснення дій, у той час як об’єктами речових правовідносин є речі. Здійснення суб’єктивного права кредитора у зобов’язальних правовідносинах можливе тільки в разі здійснення боржником дій, що складають його обов’язок, тоді як у речових правовідносинах уповноважена особа може здійснювати свої суб’єктивні права самостійно, не звертаючись по допомогу до інших осіб. Зобов’язання опосередковують динаміку цивільного обігу, а речові права — його статику.

Складовими елементами зобов’язальних правовідносин є суб’єкти, об’єкт і зміст. Суб’єктами зобов’язань є кредитор і боржник, якими можуть бути фізичні та юридичні особи, держава та інші соціальні утворення. У зобов’язаннях, як на боці кредитора, так і на боці борж¬ника, можуть брати участь декілька осіб (зобов’язання з множинністю осіб). Об’єктом зобов’язання є поведінка його сторін (вчинення дій або утримання від вчинення дій). Від об’єкта зобов’язання слід відрізняти предмет зобов’язання. Якщо об’єкт — це певна поведінка його учас¬ників, то предмет — ті речі чи майно, нематеріальні блага, відносно яких існує інтерес учасників цих правовідносин, щодо яких виникають відносини. Змістом зобов’язання с сукупність прав та обов’язків його учасників. Суб’єктами зобов’язання є кредитор і боржник. Кредитор — це особа, яка має право вимагати від іншої особи (боржника) виконання певної дії (дій) або утримання від них. Боржник — особа, яка зобов’язана вчинити на користь кредитора певну дію (дії) або утримуватися від вчинення певної дії (дій) на вимогу кредитора.

Як кредитором, так і боржником у зобов’язанні можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава та інші соціальні утворення (Автономна Республіка Крим, територіальні громади та інші суб’єкти публічного права).

Залежно від кількості суб’єктів на тій чи іншій (або на кожній) стороні зобов’язань розрізняють зобов’язання прості та складні (з множиною осіб).

Залежно від характеру розподілу прав або обов’язків між декількома кредиторами чи боржниками розрізняють зобов’язання часткові, солідарні та субсидіарні. Залежно від підстав виникнення розрізняють договірні та недоговірні зобов’язання. За характером розподілу прав та обов’язків між декількома кредиторами чи боржниками існують часткові, солідарні та субсидіарні зобов’язання. За співвідношенням (наявністю) прав і обов’язків зобов’язання поділяють на односторонні та двосторонні (взаємні, зустрічні, синалагматичні). В односторонніх зобов’язаннях одна сторона має тільки права, інша — тільки обов’язки (наприклад, зобов’язання із заподіяння шкоди). У двосторонніх зобов’язаннях кожен з учасників такого зобов’язання має як права, так і обов’язки. Кожна зі сторін є одночасно і кредитором, і боржником. Залежно від мери (спрямованості) зобов’язання поділяються на регулятивні та охоронні. Залежно від значення зобов’язання для його сторін розрізняють головні (основні) і додаткові (акцесорні) зобов’язання.

Щодо визначеності предмета виконання можна виділити зобов’язання з конкретним предметом виконання, альтернативні та факультативні (у цьому разі доводиться відступити від принципу дихотомії й обрати множинний розподіл). Зобов’язання з конкретним предметом виконання існують тоді, коли предметом зобов’язання є цілком конкретна поведінка учасників.