3. Структурні особливості діалогічного мовлення

Структурними компонентами діалогу є:

1. репліка;

2. діалогічна єдність (ДЄ), яка є одиницею навчання ДМ.

Репліка – висловлювання різної протяжності (від слова до кількох фраз), межею якого виступає зміна співрозмовника, та комунікативно, структурно й інтонаційно пов’язане з суміжними висловлюванніми.

Перша репліка ДЄ завжди ініціативна, або є реплікою-спонуканням.

Друга репліка буває або повністю реактивною (реплікою-реакцією), або реактивно-ініціативною, тобто поряд з реакцію на попереднє висловлювання, спонукати співрозмовника до наступного, власного.

Вихователь повинен навчити дітей:

• починати розмову, використовуючи ініціативну репліку;

• правильно і швидко реагувати на ініціативну репліку співрозмовника реактивною реплікою;

• підтримувати бесіду, тобто з метою продовження розмови вживати не суто реактивні, а реактивно-ініціативні репліки.

Діалогічна єдність – це сукупність структурно-, інтонаційно- та семантичнозавершених реплік різних співрозмовників.

У залежності від функціонального взаємозв’язку реплік у діалозі виділяють, різні різновиди діалогічних єдностей.

Види діалогічних єдностей. Традиційно ДЄ класифікують за комунікативно-логічним принципом, виділяючи чотири групи. Перші три групи ДЄ різнять у залежності від комунікативної функції першої репліки (повідомлення, спонукання, запитання відповідно). Четверта група діалогічних єдностей охоплює репліки мовленнєвого етикету:

І група: повідомлення – повідомлення; повідомлення – запитання; повідомлення – спонукання;

II група: спонукання – згода; спонукання – відмова; спонукання – запитання;

III група: запитання – відповідь на запитання; запитання – контр запитання;

IV група: привітання – привітання; прощання – прощання; висловлювання вдячності – реакція на вдячність.

Функціональні типи діалогів. Кожен діалог має свою комунікативну функцію, відповідно до якої можна виділити такі типи діалогів:

1. діалог-розпитування, який може бути:

   • одностороннім (ініциатива запитання належить одному співрозмовнику);

   • двостороннім (характеризується ініциативністю обох співрозмовників, що відповідає повсякденному спілкуванню);

2. діалог-домовленість необхідний для вирішення питань про плани, наміри тощо;

3. діалог-обмін враженнями/думками використовується для повідомлення співрозмовниками один одному про події, явища, з одночасним вираженням свого ставлення до цього; такі діалоги мають двосторонній характер, ініціативність ведення бесіди належить усім співрозмовникам;

4. діалог-обговорення/дискусія є найскладнішим типом, коли співрозмовники намагаться переконати один одного у чомусь, аргументувати своє рішення, прийти до певних висновків;

5. діалог етиктного характеру має досить шаблоний характер; проте кожному народу та його культурі притаманний певний мовний етикет, який закарбований у мові та знаннях якого є обов’язковим для представників інших культур задля уникнення непорозуміння в умовах реального спілкування.

У сфері ДМ діти дошкільного віку повинні навчитися:

• ініціювати і закінчувити діалог;

• вести короткі діалоги етикетного характеру;

• розігрувати короткі сценки, виступаючи у певних ролях;

• брати участь у розмові на прості та звичні теми;

• емоційно забарвлювати діалог, використовуючи відповідну інтонацію, жести, міміку, вигуки, характерні для мовленнєвої поведінки носіїв мови.

Висловлювання кожної дитини повинно складатися з 4-6 реплік, правильно оформлених у мовному відношенні.