ЛЕКЦІЯ 12

НАВЧАННЯ ДОШКІЛЬНИКІВ ДІАЛОГІЧНОГО МОВЛЕННЯ (2 ГОД.)

План лекції:

1. Загальні характеристики говоріння як виду МД.

2. Загальні характеристики діалогічного мовлення.

3. Структурні особливості діалогічного мовлення.

4. Етапи навчання дошкільників діалогічного мовлення.

5. Система вправ для навчання діалогічного мовлення.

6. Способи навчання діалогічного мовлення.

Література:

1. Лозова О.М. Психологічні аспекти засвоєння іноземної мови: навч.-метод. посіб. / О.М.Лозова. – К.: Київськ. ун-т імені Бориса Грінченка, 2011. – 108 с.

2. Методика навчання іноземних мов у середніх навчальних закладах: підруч. [для студ. вищ. закл. осв.] / під ред. С.Ю. Ніколаєвої. – К.: Ленвіт, 1999. – 320 с.

3. Шкваріна Т.М. Методика навчання іноземної мови дошкільників: навч. посіб. – К.: «Освіта України», 2007. – 300 с.

Виклад основного матеріалу:

1. Загальні характеристики говоріння як виду мд

Головною метою навчання ІМ є навчити дітей спілкуватися мовою, що вивчається. Говоріння як вид МД є складним явищем, яке не існує у чистому вигляді. У процесі спілкування ми постійно змінюємо роль мовця на роль слухача. Тобто говоріння тісно пов’язане зі слуханням як себе самого, так і співрозмовника. На відміну від аудіювання, яке є рецептивним видом діяльності, говоріння – це продуктивний вид, результатом якого є висловлювання. Для успішного навчання дітей говоріння, особливо ІМ, необхідно чітко розуміти його ознаки, види та їхні характеристики, які стануть для вихователя орієнтирами. Це дозволить вибрати оптимальні засоби навчання та розвитку говорінню ІМ, організувати процес навчання з урахуванням реальних комунікативних потреб дошкільника.

Говоріння – це процес, що забезпечує спілкування в діалогічній та монологічній формах. Говоріння як один із видів діяльності людини має учасників, умотивовану мету, зміст, предмет і продукт. Метою говоріння іноземною мовою, як і рідною, є необхідність людини інформувати інших про щось, встановити контакт, висловити власну думку, почуття, емоції тощо. В акті говоріння реалізуються усі функції будь-якої мови. Предмет говоріння може бути різноманітним, цілком залежним від його мети. Продуктом є висловлювання діалогічного або монологічного характеру, виражене у вербальній (словесній) або невербальній (жест) формах.

Специфічними якостями цього виду мовленнєвої діяльності є:

1. комунікативна вмотивованість, яка зумовлена:

   • потребою будь-якої людини як суспільної істоти у спілкуванні;

   • потребою здійснити конкретний мовленнєвий вчинок, втрутитися в конкретну мовленнєву ситуацію;

2. цілеспрямованість, яка зумовлюється тим, що говоримо завжди з певною метою; у методичній термінології мета – це певна комунікативна задача, виконання якої приводить до конкретного мовленнєвого акту;

3. ситуативність та самостійність, тобто добір мовних одиниць різних рівнів відповідно до конкретної ситуації, незалежно від рідної мови та опор;

4. активність, яка забезпечує ініціативну мовленнєву поведінку співрозмовників як важливий елемент процесу спілкування, без якого мета комунікації залишиться не реалізованою;

5. зверненість, адже говоріння як вид мовленнєвої діяльності неможливий без співрозмовників чи слухачів.

6. зв’язок з іншими видами діяльності. Варто пам’ятати, що, на відміну від інших навчальних предметів, іноземна мова є метою і засобом навчання; мовлення вихователя іноземною мовою на пропедевтичному рівні закладає основу для розвитку всіх інших видів мовленнєвої діяльності.

2. Загальні характеристики діалогічного мовлення

Акт говоріння реалізується у двох видах мовлення: діалогічному та монологічному. Кожен з них має свої психологічні та лінгвістичні особливості. Ці особливості, як і психофізіологічні особливості дітей дошкільного віку, вихователь повинен враховувати при навчанні ІМ, добираючи оптимальні шляхи формування навичок говоріння.

Діалогічне мовлення (ДМ) – це вид мовленнєвої діяльності, в якому взаємодіють два або більше учасники, кожен з яких по черзі виступає як слухач та як мовець.

Труднощі, що виникають у процесі навчання ДМ пов’язані з особливостями цього виду МД, які можна поділити на комунікативні, психологічні та мовні.

Комунікативні особливості ДМ є наслідком функцій, які воно виконує, а саме:

• повідомлення певної інформації, або запит її у інших (What day is it today? – It’s Monday today.)

• пропозиція (у формі прохання, наказу, поради) – прийняття/неприйняття запропонованого (Could you give me your doll? – Yes, please.)

• обмін судженнями / думками / враженнями (I like watching cartoons. – I like watching cartoons too.)

• взаємопереконання / обгрунтування своєї точки зору (Give me some more bricks, please. – No, you have enough to make a house.).

Успішне навчання ДМ неможливе без урахування його психологічних особливостей. Поряд із тими особливостями, що характерні говорінню ях МД взагалі, ДМ притаманні свої власні характені риси, а саме:

Ситуативність: лише зовнішня ситуація, що склалася у момент мовлення або перед цим моментом (певні події, переживання, життєвий досвід тощо, відомі виключно співрозмовникам), дозволяє зрозуміти зміст конкретного діалогу. Такі ситуації спонукають до мовленнєвої діяльності та стають причиною комукації. Їх називають комунікативними (мовленнєвими) ситуаціями. Комунікативні ситуації можна поділити на природні, що виникають унаслідок життєвих обставин, та штучні, спеціально створені, які вимагають умовно створених життєвих обставин, що стають приводом спілкування у діалогічній формі. При цьому пояснюються умови розмови, розподіляються ролі співрозмовників, пояснються їхні стосунки, визначається предмет (об’єкт) розмови, відношення до предмету (об’єкту) розмови, тобто визначаються всі складові комунікативного акту. Такі спеціально створені комунікативні ситуації є основою навчання ДМ та часто називаються навчальними.

Спонтанність, що зумовленна незапланованістю ДМ як такого, непередбачуваністю мовленнєвої поведінки співрозмовників, досить швидким темпом реагування на мовлення партнера.

Двосторонній характер. Співрозмовники постіно міняються ролями слухача та мовця. Це передбачає розвинені навички та уміння не тільки говоріння, а й аудіювання, що вимагає від співрозмовників двосторонньої мовленнєвої активності та ініціативності. Тому треба розвивати в дітей уміння ініціювати початок діалогу, відповідними засобами реагувати на репліки співрозмовників та вміння підтримувати продовження діалогу;

Емоційнійність є обов’язковою рисою ДМ. Людині притаманне вербальне та невербальне вираження ставлення до сказано та почутого, що відображається у виборі граматичних структур, лексики, інтонації тощо;

Зверненість, що характерна говорінню взагалі, виражається у ДМ спеціальними мовленнєвими засобами (Good morning, Hanna! – Hello, Michael!).

Успішне навчання ДМ неможливе без урахування його мовних особливостей, а саме:

Еліптичність реплік, тобто репліки у діалозі можуть бути неповними; жести, міміка співрозмовника, ситуція розмови можуть допомагти зрозуміти зміст і без слів (I’m going to the Zoo. And you? – Me too.);

Використання сталих мовленнєвих шаблонів, що використовуються при привітанні (Good morning!), прощанні (Bye!), зверненні (Miss Ann, ...), погодження або заперечення тощо.

Використання стягнених форм. Ця ознака характерна у певній мірі багатьом іноземним мовам. Варто зазначити, що в англійській мові стягнені форми є безперечною ознакою ДМ, на відміну від німецької (I’ll do it! I’ve got a sister. It’s warm today.)