2. Класифікація монологічних висловлювань

Традиційно монологічні висловлювання класифікують за кількома ознками:

• за характером логіко-синтаксичних зв’язків;

• за характером суспільного впливу.

За характером логіко-синтаксичних зв’язків розрізняють:

• монолог-опис – констатуючий тип монологічного висловлювання, мовленнєвим завданням якого є описати природу, місто/село, зовнішність, використовуючи слова і словосполучення, що означають якості (добрий/злий, довгий/короткий, високий/низький тощо); для цього виду монологу притаманні такі синтаксичні особливісті, як часте використання простих і складносурядних речень з переліково-приєднувальним і послідовно-приєднувальним зв’язком, граматичних структур із зворотом: there is (there are), видо-часових форм як Present Simple, Present Continuous; реальність того, що відбувається, в описі передається дійсним способом.

• монолог-розповідь – дінамічній тип монологічного висловлювання, що передає розвиток подій, пригод, дій або станів; за допомогою цього монологу можна розповісти про себе, свого друга тощо, висловивши при цьому свою думку або давши оцінку; різновидами монологу-розповіді є монолог-оповідь і монолог-повідомлення; для передачі часової послідовності подій у таких монологах використовуються прості і складнопідрядні речення з підрядними часу та такі видо-часові форми дієслова як Future Simple (розповідь про майбутні події), Present Simple (розповідь про теперішні події), Past Simple, Past Perfect (розповідь про минуле); сполучники, сполучникові прислівники та адвербіалії: when, since, one day, then, the other day, in the afternoon, yesterday, first, after that;

• монолог-роздум/міркування/переконання спирається на умовивід як процес мислення, у процесі якого на ґрунті вихідного судження робиться висновок з метою переконання співрозмовника в чомусь, наведення доказів за чи проти певної дії/фактів, спонукання співрозмовника до певних дій. Важливим для цього виду діалогу є встановлення причинно-наслідкових зв’язків. Для досягнення цього вживаються переважно складнопідрядні речення з підрядними причини і наслідку, підрядними означальними і додатковими, а також інфінітивні звороти.

У залежності від типу суспільного вливу, а також стилістичних особливостей розрізняють:

а) монолог стилістично нейтральний, в якому уникають звертання до інших осіб; уся увага зосереджена на змісті і логічній послідовності викладу;

б) монолог розмовний, який ведеться від 1-ої особи і безпосередньо звернений до реальної чи передбачуваної в ораторському мовленні іншої особи. Такий монолог розрахований на залучення слухача до процесу мовленнєвого спілкування. Це монолог у діалозі з інтенсивним використанням різноманітних засобів впливу на аудиторію, характерних ораторському мовленню (кличні форми, спонукальні й узагальнюючі речення, неозвучений внутрішній діалог тощо).

3. Етапи навчання монологічного мовлення

Для успішного навчання ММ варто пам’ятати, що цей вид мовлення як підготовлене, так і не непідготовлене, складається з ланки логічно, послідовно пов’язаних між собою речень, інтонаційно оформлених та поєднаних спільним змістом і метою висловлювання. Побудова зв’язного висловлювання передбачає здійснення певних операцій, а саме:

• визначення предмету повідомлення (про що говорити); на дошкільному етапі можна назвати предмет; описати його колір, розмір, місцезнаходження, приналежність; повідомити про своє ставлення до предмета (подобається\не подобається); розповісти про сім’ю, хобі, про тварин, іграшки тощо; передати зміст почутого; описати малюнок тощо);

• виконання «інвентаризації» мовних засобів, що знаходяться в пам’яті, та відбір необхідних для реалізації задуму; деякі з них можна репродукувати в готовому вигляді; деяким необхідна підстановка, трансформація, розширення, комбінування;

• логічна побудова висловлювання відповідно до задуму і надання йому емоційно-виразного забарвлення в зовнішньому мовленні.

Ураховуючи зазначені особливості, традиційно в методиці навчання ІМ виділяють три етапи формування монологічних умінь:

1. об’єднання мовленнєвих зразків в одну понадфразову єдність;

2. побудова свого монологічного висловлювання понадфразового рівня відповідно до навчально-мовленнєвої ситуації за допомогою опор (підстановчих таблиць, логіко-структурних схем, логіко-змістових карт проблеми, картинок-схем, ілюстративних невербальних опор, фонограм тощо);

3. створення монологічних висловлювань текстового рівня різних функціонально-смислових видів із вираженням власної думки до сказаного в передбаченому програмою обсязі; при цьому використовуються попередньовивченні мовленнєві штампи, сталі вирази тощо.