II. За способом створення:

1. Формальна група – група, що має зовнішньо задані соціально значущі цілі діяльності, юридично визначений статус, нормативно закріплену структуру, призначене чи обране керівництво і встановлені права та обов’язки осіб, які належать до цієї групи (студентська, військова).

2. Неформальна група – не має юридично зафіксованого статусу. Вона виникає на основі – симпатії, зближення поглядів, переконань, певних захоплень (рокери, панки, злодії, наркомани)

III. За рівнем згуртованості:

1. Дифузна група – короткочасне об’єднання індивідів, що утворюється випадково (черга, потяг, палата лікарні). Відсутність спільної діяльності.

2. Асоціація – група, яка виникла на ґрунті спільної діяльності, що відрізняє її від дифузної групи. Однак ця діяльність опосередковує міжособистісні стосунки незначною мірою. Це офіційна підструктура цілі, якої можуть не збігатися з цілями кожної особистості.

3. Корпорація – група в якій міжособистісні стосунки опосередковує особистісно значущий для її членів, але асоціальний зміст групової діяльності. Корпорацією можна вважати добре згуртовану групу, що протипоставляє себе суспільству, порушує норми моралі та права, дбає лише про корисливі групові інтереси. Це замкнуте об’єднання, відгороджене від впливу суспільства. Воно має авторитарного лідера, який застосовує суворі методи управління (мафія).

4. Колектив – група в якій міжособистісні стосунки опосередковуються суспільно цінним і особистісно значущим змістом спільної діяльності. Він є найвищим рівнем розвитку.

Ознаки колективу:

1. Спільна соціально значима мета.

Мета є в кожній групі: її мають і пасажири, що зайшли до трамваю, і злочинці, що створили злочинне угрупування. Сутність у тому, на що спрямована ця мета. Мета трудового колективу обов’язково співпадає з суспільними цілями, підтримується суспільством та державою, не заперечує ідеологію, Конституцію та закони держави.

2. Спільна сумісна діяльність для досягнення поставленої мети, спільна організація цієї діяльності.

Люди об’єднуються в колективи, щоб спільними зусиллями скоріше досягти певної мети. Для цього кожен член колективу повинен брати активну участь у спільній діяльності, повинна бути також спільна організація діяльності. Членів колективу відрізняє висока особиста відповідальність за результати цієї діяльності.

3. Стосунки відповідальної залежності.

Між членами колективу встановлюються специфічні відносини, що відображають не тільки спільність мети та діяльності (робоча згуртованість), але і єдність зв’язаних з ними хвилювань та оціночних суджень (моральна єдність).

4. Спільний орган керівництва.

У колективі встановлюються демократичні відносини. Зазвичай органи керівництва формуються при прямому та відкритому обранні найбільш авторитетних членів колективу.

Стадії розвитку колективу

1. Початкова стадія – формування колективу характеризується: взаємним напруженням, визначенням норм поведінки, визначення «хто є хто», формування мікро груп.

2. Стадія диференціації – завершається взаємне вивчення, формується актив колективу (можливе виникнення конфліктів), співробітництво і взаємодопомога.

3. Стадія синтезу – затверджуються відносини співробітництва, повага один до одного, створюються умови для діяльності кожного члена колективу.

Референтна (еталонна) група – це реально існуюча або умовна (уявлювана) група, погляди, норми якої є зразком для особистості. Особистість намагається входити в контактну. Референтну для неї групу, норми ціннісні орієнтації якої вона визнає, підтримує і вважає найоптимальнішими. Тоді суб’єкт не лише сам дотримується цих норм, а й спонукає до аналогічної поведінки інших. Буває так, що юнак є учнем шкільного класу, товаришує з однокласниками, але референтною для нього є група друзів з мікрорайону, в якому він мешкає, чи спортивна команда, чи музичний ансамбль.