Лекція №7 Тема: Емоції і почуття.

План

1. Поняття про емоції. Функції емоцій у житті людини.

2. Теорії емоцій.

3. Види емоцій та основні емоційні стани.

4. Основні якості і форми переживання почуттів.

Люди здавна визнають за емоціями джерело імпульсивної і непідвладної поведінки, а за інтелектом – доцільної і довільної. Сім’я і школа засуджують безпосередні емоційні реакції дітей і закликають їх до стриманості. Цю ж проблему інтенсивно експлуатує мистецтво. З підкоряючою силою емоцій бореться релігія. Якщо порівняти дитину і дорослого, маловиховану і виховану людину, то можна побачити, як емоційна оцінка дійсності дедалі більше поступається раціональній. Напрошується висновок,що людина майбутнього – позбавлена емоцій високоінтелектуальна істота, і саме такою вона нерідко постає в уяві письменників – фантастів.

ФУНКЦІЇ ЕМОЦІЙ У ЖИТТІ ЛЮДИНИ

Людина ніколи не може бути байдужою до предметів і явищ навколишньої дійсності, стосунків з іншими людьми, суспільних подій. Вони викликають задоволення чи незадоволення, сміх, радість, здивування, горе, смуток то­що. У психологічній літературі різноманітні переживан­ня, в яких виражається ставлення людини до того, що діється навколо неї, до інших людей і до самої себе, позна­чають поняттями «емоції» і «почуття».

Одним із найдавніших за походженням психічних ста­нів і процесів є емоції. Життя без емоцій було б так само неможливим, як і без відчуттів. Варто лише на хвилину уявити собі людей, позбавлених емоцій, розмірковував П. Анохін, як перед нами відкриється глибока прірва взаєм­ного нерозуміння і повної неможливості встановити суто людські стосунки.

Емоція (лат. emovere — збуджувати, хвилювати) — узагальнена чуттєва реакція, що виникає у відповідь на різні за характером екзогенні (ті, що йдуть з навколишнього середовища) і ендогенні (ті, що виходять із власних органів і тканин) сигнали, які обов'яз­ково викликають певні зміни у фізіологічному стані організму.

У філогенезі емоції засвідчують своє біологічне призначення: сигналізують про задоволення або ж незадоволення біологічних потреб організму, закріплюють поведінку з позитивним ефектом, тобто, як і увага, емоції є складником регулятивної функції психіки. Проте, на відміну від уваги, вони здійснюють і випереджувальне відображення дійсності – оцінюють біологічний зміст навколишніх предметів і явищ – їх відповідність потребам і, отже, слугують засобом регуляції стосунків організму з середовищем.

Емоції відображають не предмети і явища, а їх об'єк­тивні відношення до потреб людини як організму. Вони викликають у свідомості не образи предметів чи явищ, а переживання, тому не є формою пізнання.

У людини головна функція емоцій полягає в тому, що завдяки їм ми краще розуміємо один одного, можемо не користуючись мовленням, розуміти краще стан один одного, виконувати спільну діяльність і спілкуватися.

Важливою функцією емоцій є сигнальна. З величезної кількості подразників, які діють на органи чуття, лише деякі виділяються, справляють враження і зберігаються як забарвлені певним емоційним тоном образи пам'яті. Фізіологічно це зумовлено тим, що певні подразники ста­ють для людини сигналами благополуччя чи неблагополуччя, а переживання емоцій є підкріпленням системи умовних рефлексів. Разом із тим емоції виконують ще й регулятивну функцію. Супроводжуючи будь-які прояви активності суб'єкта, вони є важливим механізмом внут­рішньої регуляції психічної діяльності й поведінки, спря­мованих на задоволення актуальних потреб. Виявляють­ся емоції у виразних рухах і тілесних змінах, що є об'єк­тивним свідченням їх переживання.

Важливим є той факт, що люди, які належать до різник культур, національностей, здатні безпомилково сприймати і оцінювати вираз людського обличчя (налічується понад 360 виразів обличчя), визначати по ньому такі емоційні стани як: радість, гнів, страх, подив та ін. Це також відноситься і до народів які взагалі не мали контакту з іншими народами. Всі люди незалежно від національності і культури, в якій вони виросли, дуже точно інтерпретують мімічний вираз обличчя, як прояв відповідних емоцій. Це є свідченням того, що прояв мімічних реакцій складається з двох компонентів – генетично зумовлених і прижиттєвосформовних. Відомо, що в сліпонароджених і зрячих дітей міміка практично не відрізняється, однак з віком у зрячих дітей вона стає багатшою.

ТЕОРІЇ ЕМОЦІЙ