1. В статутному капіталі малого підприємства частка, що належить фізичній особі – нерезиденту, дорівнює 25%. Обмеження щодо граничної кількості найманих працівників та граничного обсягу доходу – дотримуються. Чи може таке підприємство перейти на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності?

Поставлене запитання пов’язане з двома обмеженнями щодо застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, які стосуються статусу резидентності й структури статутного капіталу та містяться в статті 291 Податкового кодексу України.

Відповідно до підпункту 291.5.7 пункту 291.5 статті 291 ПКУ не можуть бути платниками єдиного податку фізичні та юридичні особи – нерезиденти. Визначення нерезидентів міститься в підпункті 4.1.122 пункту 4.1 статті 4 ПКУ Кодексу та включає три групи осіб:

а) іноземні компанії, організації, утворені відповідно до законодавства інших держав, їх зареєстровані (акредитовані або легалізовані) відповідно до законодавства України філії, представництва та інші відокремлені підрозділи з місцезнаходженням на території України;

б) дипломатичні представництва, консульські установи та інші офіційні представництва інших держав і міжнародних організацій в Україні;

в) фізичні особи, які не є резидентами України.

Наведене обмеження стосується виключно суб’єктів господарювання, які самі не можуть застосовувати спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, але воно не поширюється на нерезидентів – засновників юридичної особи.

Друге обмеження – стосовно структури статутного капіталу юридичної особи регламентовано підпунктом 291.5.5 пункту 291.5 статті 291 Податкового кодексу України. Відповідно до цього підпункту не можуть бути платниками єдиного податку суб’єкти господарювання, у статутному капіталі яких сукупність часток, що належать юридичним особам, які не є платниками єдиного податку, дорівнює або перевищує 25 відсотків. Ця норма, по-перше, стосується виключно юридичних осіб – засновників (розмір часток статутного фонду, що належать фізичним особам, в розрахунок не приймаються), а по-друге, не містить посилання на статус резидентності засновника підприємства.

Таким чином, Податковий кодекс України не містить заборони щодо можливості застосування спрощеної системи оподаткування юридичною особою, в статутному капіталі якої частка, що належить фізичній особі – нерезиденту, дорівнює 25% за умови, що таке підприємство відповідає всім критеріям платника єдиного податку, визначеним пунктами 291.4 (щодо граничних обсягів діяльності та граничної кількості працівників) та 291.5 (щодо заборони здійснення окремих видів економічної діяльності, структури статутного капіталу, наявності податкового боргу тощо).

2. Чи може приватний підприємець, який за обсягами річного доходу (500 тис. грн.), чисельністю найманих працівників (5 осіб) та здійснюваними видами діяльності (виготовлення, роздрібна торгівля, збирання та ремонт меблів) відповідає другій групі платників єдиного податку, подати заяву на реєстрацію його платником третьої групи за ставкою єдиного податку 3%?

Виходячи з поставленого запитання, приватний підприємець відповідає критеріям другої групи платників єдиного податку (частина 2 пункту 291.4 статті 291 ПКУ) за умови, що послуги (в наведеній ситуації – збирання та ремонт меблів) надаються виключно населенню та/або платникам єдиного податку (незалежно від групи, до якої вони віднесені). У випадку, коли ці послуги надаються юридичним особам, що працюють за загальною системою оподаткування, такий суб’єкт господарювання може бути віднесений тільки до третьої групи платників єдиного податку.

Критерії платників єдиного податку третьої групи (частина 3 пункту 291.4 статті 291 ПКУ) не містять спеціальних обмежень щодо здійснюваних видів економічної діяльності, а гранично-припустимі обсяги доходу та кількості найманих працівників для платників цієї групи суттєво перевищують відповідні показники приватного підприємця, наведені в запитанні.

Таким чином, згаданий приватний підприємець може одразу подати заяву на реєстрацію його платником єдиного податку за ставкою 3%, що відповідає третій групи платників (частина перша пункту 293.3 статті 293 ПКУ), та сплачувати податок на додану вартість на загальних підставах.

Таке рішення може бути доцільним у випадку постачання товарів (меблів) та надання відповідних послуг платникам ПДВ.

3. Обмеження щодо здійснення бартерних операцій існувало і в спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності, що застосовувалася до вступу в дію глави 1 розділу ХІV Податкового кодексу України. В чому полягають основні відмінності нового обмеження щодо форми здійснення розрахунків платниками єдиного податку?

Обмеження щодо форми здійснення розрахунків за операціями платників єдиного податку не є принципово новим для спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності. Частиною шостою статті 1 Указу Президента України від 3 липня 1998 року № 727/98 “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” (в редакції Указу Президента України від 28 червня 1999 року № 746/99) було передбачено, що “суб'єкти підприємницької діяльності - юридичні особи, які перейшли на спрощену систему оподаткування за єдиним податком, не мають права застосовувати інший спосіб розрахунків за відвантажену продукцію крім готівкового та безготівкового розрахунків коштами”.

В новій редакції це обмеження викладене в пункті 291.6 статті 291 Податкового кодексу України, відповідно до якого “платники єдиного податку повинні здійснювати розрахунки за відвантажені товари (виконані роботи, надані послуги) виключно в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій).

Порівняння норм Указу Президента України № 727 та Податкового кодексу України дозволяє виявити дві відмінності між ними:

по-перше, починаючи з 1 січня 2012 року обмеження за формою розрахунків поширюється не тільки на юридичних осіб – платників єдиного податку, а й на фізичних осіб – підприємців незалежно від групи платників, до якої вони віднесені;

по-друге, в новій редакції обмеження більш детально виписані види операцій, розрахунки за якими мають здійснюватися виключно в грошовий формі. Якщо в Указі № 727 обмеження стосувалося розрахунків за відвантажену продукцію, то в Податковому кодексі України йдеться про розрахунки за відвантажені товари (виконані роботи, надані послуги). Правда, ця відмінність має не сутнісний, а скоріш, технічний характер, оскільки термін продукція в ст. 1 Указу № 727 трактувався в широкому сенсі та включав в себе товари, роботи та послуги.

Зміни в застосуванні цього обмеження торкнулися також можливих наслідків його порушення. В “старій” спрощеній системі оподаткування (стаття 5 Указу № 727) єдиним наслідком порушення цього обмеження було обов’язкове повернення на загальну систему оподаткування, починаючи з наступного податкового періоду (кварталу).

В оновленій спрощеній системі оподаткування порушення форми здійснення розрахунків тягне за собою цілий комплекс наслідків:

- сума доходу, отриманого при застосуванні іншого (ніж грошовий) способу розрахунків, підлягає окремому оподаткуванню за ставкою 15% для перших трьох груп платників єдиного податку (фізичні особи – підприємці) та за подвоєною ставкою (тобто 6 або 10%) - для юридичних осіб - платників четвертої групи (пункти 293.4 та 293.5 статті 293 ПКУ);

- ці суми відображуються окремо в податковій декларації (підпункт 296.5.5 пункту 296.5 статті 296 ПКУ);

- суми доходу від здійснення бартерних операцій включаються до розрахунку доходу за попередній рік при поданні заяви про перехід на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності;

- обов’язковий перехід на загальну систему оподаткування з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому допущено такий спосіб розрахунків (частина четверта підпункту 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 ПКУ);

свідоцтво платника єдиного податку підлягає анулюванню – в останній день податкового (звітного) періоду, в якому допущено відмінний від грошового спосіб розрахунків (частина сьома пункту 299.15 статті 299 ПКУ).

4. Які наслідки може мати здійснення дозволених видів діяльності, не зазначених в свідоцтві платника єдиного податку?

Одним із обов’язкових реквізитів свідоцтва платника єдиного податку є обрані фізичною особою – підприємцем види економічної діяльності, а у разі здійснення виробництва – також види товару (продукції), що ним виробляються (частина 5 пункту 299.11 статті 299 ПКУ). Ці відомості вписуються у свідоцтво на підставі відповідної інформації, що містіться в заяві платника. При цьому формулювання видів економічної діяльності має відповідати визначенням, наведеним в Національному класифікаторі КВЕД ДК 009:2005.

Слід зазначити, що ця вимога стосується тільки фізичних осіб-підприємців всіх трьох груп і не поширюється на юридичних осіб, які без будь-яких наслідків можуть здійснювати будь-які види економічної діяльності крім тих, які не можуть здійснюватися платниками єдиного податку (пункт 291.5 статті 291 ПКУ).

У випадку, коли фізична особа – підприємець фактично здійснює діяльність, яка не є забороненою для спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, але не зазначена в свідоцтві платника єдиного податку, можливі наслідки різняться для різних груп платників.

Для платників першої та другої груп:

• в податковій декларації окремо відображаються доходи, отримані внаслідок провадження діяльності, не зазначеної у свідоцтві платників єдиного податку (підпункт 296.5.5 пункту 296.5 статті 296 ПКУ);

• ці доходи оподатковуються окремо від інших (“дозволених”) доходів за ставкою 15% (пункт 293.4 статті 293 ПКУ);

• фізичні особи – платники єдиного податку зобов’язані перейти на сплату інших податків і зборів, визначених Податковим кодексом України з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому здійснювалися такі види діяльності (частина сьома підпункту 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 ПКУ). Слід зазначити, що відповідно до пункту 294.1 статті 294 ПКУ для платників першої групи встановлений річний, а для платників другої групи - квартальний податковий (звітний) період. Тобто, у разі провадження дозволених, але не внесених до свідоцтва видів діяльності, платники єдиного податку першої групи повинні перейти на загальну систему оподаткування з 1 січня наступного року, а платники другої групи – з початку наступного податкового (звітного) кварталу.

Для платників єдиного податку третьої групи, для яких частиною 3 пункту 291.4 статті 291 не передбачено спеціальних обмежень за видами економічної діяльності, у випадку здійснення не внесених до свідоцтва видів діяльності будь-яких фінансових наслідків у вигляді додаткового оподаткування таких доходів не виникає, але відповідно до підпункту 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 ПКУ, в якому не конкретизовані групи платників, такі фізичні особи – підприємці з початку наступного кварталу мають перейти на загальну систему оподаткування.

Таким чином для запобігання небажаних наслідків при оформленні заяви фізичним особам – підприємцям слід внести в неї всі ті види економічної діяльності, здійснення яких планується після переходу на спрощену систему оподаткування.