Шкільна освіта Типи шкіл

В Ізраїлі існують школи чотирьох типів^[1][2]:

• Державні школи (mamlachti). В цих школах приблизно 75 % класів входять до обов'язкового списку міністерства освіти, тоді як решта є додатковими. Обов'язкові предмети включають гебрейську та англійську мови, математику, географію, історію, природничі науки і єврейську культуру. У цих школах не робиться акценту на будь-яку релігію. Комітет з освіти кожної з цих шкіл, до якого вжодять вчителі та батьки дітей, має право вирішувати, які додаткові предмети обрати з запропонованого Міністерством Освіти списку. Навчальні матеріали для цих курсів також обираються із запропонованих Міністерством. Якщо кількість додаткових предметів перевищує 25 %, місцевий уряд або батьки мають покрити різницю у вартості навчання. Деякі з цих шкіл використовують додаткові предмети для поглибленого викладання певного напрямку, наприклад для шкіл «Талі» таким напрямком є єврейська культура.

• Державні релігійні (юдейські) школи (mamlachti dati). Ці школи дотримуються такого ж набору основних предметів як і державні школи, проте додаткові предмети переважно стосуються єврейською культури та юдаїзму. У цих школах учні мають одягатися та вести себе відповідно до релігійних стандартів, а щодня проводяться спільні молитви. Існують елементарні школи цього типу, де хлопчики та дівчата навчаються разом, та і такі, де вони навчаються окремо; школи більш високого рівня спільлні.

• Державні арабські школи. У цих школах, переважно розташованих у місцях з великим відсотком арабського населення, викладання ведеться арабською мовою та велика увага надається арабській історії, релігії (ісламу, релігії друзів або християнству) та культурі.

• Незалежні школи (chinuch atzma'i). Ці школи поділяються на визнані Міністерством Освіти та невизнані ним. У визнаних школах дотримання основному списку предметів є обов'язковим, проте школа та батьки можуть самостійно встановлючати методи і норми викладання. Часто такі школи є екпериментальними та використовують нестандартні методи навчання. Багато незалежних шкіл керуються релігійними організаціями, як ортодоксальними організаціями євреїв-хареді, так і християнськими. У незалежних школах число додаткомих предметів зазвичай більше 25 %, через що більшість з них платні або фінансуються різноманітними організаціями. Невизнані Міністерством Освіти школи дотримуються лише частини обов'язкого списку предметів, а контроль Міністерства за ними мінімальний — він стосується майже виключно безпеки будівель та умов перебування учнів. Проте такі школи існують практично лише на початковому рівні, всі вищі школи визнані Міністерством.

На додаток до звичайних шкіл в Ізраїлі існує і система шкіл-інтернатів. Селища для молоді (cfarei noar) призначені для дітей, що з тієї чи іншої причини не можуть залишатися удома. Часто в таких школах діти живуть в сім'ї, що погоджується їх прийняти; ці школи можуть бути як державними, так і державно-релігійними. Друга категорія, школи-інтернати єшива, як і звичайні єшиви, поєднують звичайне навчання з вивченням Талмуду. Ці школи окремі для хлопчиків та дівчат. Закриті школи-інтернати (maonot chusot) призначені для дітей з неблагополучних сімей, призначенням цих шкіл є адаптування ціх дітей до правил та вимог суспільства. І остання група, школи-інтернати спеціального навчання призначені для дітей з інвалідністю та дефектами фізичного чи розумового розвитку. Ці діти зазвичай вимагають особливого догляду та індивідуального підходу^[2].