23. Екзистенціалізм як напрямок в сучасній філософії.

Екзистенціалізм (філософія існування - від лат. existentia - існування) – напрям філософії, що виникає у Німеччині та Франції в 30-50-х роках XX ст. Представниками екзистенціалізму вважають Мартіна Гайдеггера, Карла Ясперса, Жана-Поля Сартра (1905-1980), Сімону де Бовуар (1908-1985), Альберта Камю (1913 – 1960) та ін. Представники цього напрямку приділяють вирішальну увагу внутрішньому сприйняттю людиною свого існування у світі. Екзистенціалісти наголошують на тому, що існування людини відрізняється від існування світу, природи. Існування людини трансцендентне (виходить за межі світу, природи). Екзистенційний досвід - негативний досвід про світ. Від світу "нудить" (Ж.-П. Сартр), тому що він чинить спротив моїм прагненням; я прагну досконалості, але світ недосконалий. Закинутість, покинутість, відчуження, абсурд (А. Камю), незадоволення, тривога - всі ці відчуття свідчать лише про одне: цей світ не є світом для людини. Реакцією на відсутність радості від перебування у світі є гнів, бунт (А. Камю), зрештою, розпач.

Одним із засновників екзистенціалізму є Мартин Гайдегер, хоча його творчість не можна цілком віднести до певної філософської школи ХХ ст. Він одним із перших у європейській філософії ХХ ст. надав людині особливого буттєвого статусу: на його думку, лише людина вступає у діалог не із життєвими ситуаціями, а із буттям як таким, лише їй відкритий горизонт буття. Це значить, що лише людина здатна виділяти із "стіни сущого" окремі явища і предмети і осмислювати їх як такі, що існують. А оскільки горизонт буття постає перед людиною принципово безмежним, то людські взаємини із світом розгортаються в часі ("Буття і час" – так звучить назва основного твору філософа). Із такого розуміння людини випливає те, що саме питання про буття повинно бути для людини найпершим питанням, що вона повинна опікуватись саме ним. Проте в звичайному життєвому плині суще, тобто окремі речі, затуляють від людини буття. М.Гайдеггер вважав, що саме його час характеризувався "забуванням буття" і переведенням всієї людської життєвої енергії в русло життєвої метушні. "Забування буття" постає причиною неправильного, викривленого життя. Забування буття" обертається для людини втратою себе, своєї індивідуальності та неповторності, переведенням свого життя у форми неправильного, спотвореного існування. Залишається лише одне: чекати, поки те, що повинно бути осмислене, не звернеться до нас. "

Для К.Ясперса трансцендентність розкривається в екзистенціальних переживаннях, які він називає "пограничними", "межовими". Роздуми про свободу К. Ясперса мають присмак трагічності. Проте у філософії ми знаходимо ті стежки, йдучи якими, ми дістаємося до того середовища, в якому людина стає сама собою -це дослідження екзистенції, а екзистенція за глибинною сутністю - це свобода. Свобода не є чимось очевидним, вона наражається на постійні випробування: моя неспроможність прямо сприймати трансцендентність або божественний сигнал, зокрема, підтверджує важливість вибору і свободи. Таємниця, відсутність прямого релігійного одкровення покладені в основу свободи, тому "проблема" Бога не повинна бути вирішена. Ми не знаємо до кінця самих себе, ми не знаємо до кінця сенсу смерті. "Пограничні ситуації - смерть, нещасний випадок, провина, неможливість розраховувати на світ - відкривають мені мій крах. Що можу вдіяти я перед неминучістю цього абсолютного краху, очевидність якого я не можу, не обманюючи самого себе, заперечувати?..

У ХХI ст. екзистенціалізм як окремий самостійний напрям філософії не існує. Проте його ідеї міцно увійшли в міркування філософів різних напрямів та спрямувань. Окрім того, цей напрямок філософії має велике значення і для мистецтва: його ідеї та настрої вплинули на літературу, кінематограф, живопис, драматургію, завдяки чому цей напрям відомий не лише тим, хто займається філософією, а й більш широкому загалу.