18. Німецька класична філософія.

Німецька класична філософія була останньою формою класичної європейської філософії. Її загальна характеристика:

• німецька класична філософія увібрала в себе важливі досягнення усієї попередньої європейської філософії, починаючи з античної;

• вона піднесла на новий рівень формулювання та вирішення основних проблем попередньої філософії (тобто по-новому їх осмислила і сформулювала, дала їм нове трактування).

Німецька класична філософія збагатила філософію і науку цілою низкою ідейних надбань, до яких треба віднести насамперед чотири провідні принципи:

• принцип активності, або діяльності: В основі всіх знань, понять і думок лежить людська активність; ми знаємо лише те і настільки, що і наскільки увійшло в контекст нашої діяльності.

• принцип системності знання: будь-яке знання набуває свого обґрунтування, достовірності та виправдання лише в системі знань.

• принцип розвитку: у світі все пов'язане з усім; цей всезагальний зв'язок резюмується єдиним результатом – розвитком.

• принцип рефлексії: розвиток знань, а також і розвиток узагалі можливий лише тому, що кожен крок у процесах буття входить у єдине ціле. Тому розвиток постає поглибленням і збагаченням змісту тих процесів, що розвиваються. Розвиток відбувається через рух від неусвідомленого до усвідомленого, від усвідомленого частково – до усвідомленого повніше та ін.

Зазначені принципи широко використовує сучасна наука.

Найвідоміші представники німецької класичної філософії: Іммануїл Кант, Йоганн Фіхте, Георг Гегель, Людвіг Фейєрбах та ін.

19. Філософська концепція і. Канта.

Іммануїл Кант народився в 1724 р. у сім'ї ремісника в Кенігсберзі. Тут Кант вчився, вчителював, став професором, ректором університету. У Кенігсберзі він написав усі свої твори, тут він і помер у 1804 р.

Філософію Канта поділяють на три періоди - докритичний (до початку 70-х років XVIII ст.), критичний, коли Кант розпочав досліджувати можливості розуму, та антропологічний. Результати своїх досліджень він виклав у своїх відомих працях: "Критика чистого розуму", "Критика практичного розуму" і багатьох інших.

Найважливіші ідеї філософії Канта були розроблені у критичний період. На першому плані в цей період перебуває ідея так званого "коперниканського перевороту" у філософії. До І.Канта вважали, що пізнання є результатом дії на людину зовнішніх чинників. При цьому людина пасивно сприймає дію світу на неї. Кант "перевернув" це співвідношення: він проголосив, що знання постають результатом людської (насамперед - розумової) активності. Звідси випливав висновок про важливе значення людської активності для пізнання.

У питаннях пізнання І.Кант перш за все намагається розв'язати питання про те, якою мірою можуть бути виправдані філософські судження, адже філософія веде мову про речі, які не можна спостерігати в досвіді. Такі судження Кант назвав апріорними "синтетичними" судженнями тому, що їх зміст поставав незалежним від досвіду (на відміну від апріорного знання Кант виділяв апостеріорне – таке знання, яке отримують з досвіду).

Проведені дослідження дозволили зробити Канту висновок, що речі самі по собі не можна пізнати. Кантом була висунута теза про можливість пізнання "речей для нас" та неможливість пізнання "речей у собі", що стає основою кантівського агностицизму.

В етичному вченні Кант вводить поняття "категоричний імператив" – моральний закон, який потребує, щоб кожний індивід діяв так, щоб правило його поведінки ставало правилом поведінки кожного. Не знаходячи справедливого стану речей у світі, свідомість людини прагне знайти його у світі уявному (трансцендентному). Існування таких понять, як "свобода", "безсмертя", "Бог", пояснюється вірою в уявний світ, які людина, до речі, осягнути повною мірою не може.