17. Філософські ідеї та напрямки епохи Просвітництва.

Просвітництво зароджується на початку ХVІІІ ст. в умовах абсолютизму. Вирізняльною особливістю Просвітництва було наполягання на тому, що все в людському житті повинно бути піддане суду розуму, а основним засобом культивування розуму є освіта і поширення знань. Гаслом Просвітництва було: "Май мужність скористатися власним розумом!"

Просвітництво має специфічні риси:

- Віра у необмежені можливості людського розуму, історичний оптимізм, віра в поступ науки і суспільства (за рідкими виключеннями).

- У центрі уваги просвітників - "природна" людина, яка керується у своїй поведінці не тільки розумом, але й почуттями. Людина від природи є доброю, але суспільство зле, воно штовхає її на злочини, робить нещасною. З цього логічно випливала необхідність приведення суспільства у відповідність до універсальних "природних законів".

- У соціальній сфері "природні закони" проявляли себе як закони моралі, які є основою суспільного життя. Людина - істота політична і тому здатна до створення правил, норм, законів, інститутів і установ, які регулюють відносини між людьми.

- Просвітництво - це декларація і послідовне приведення в життя таких принципів, як релігійна й етична терпимість, захист невід'ємних природних прав людини і громадянина, критика забобонів, втілених у релігіях, боротьба проти станових привілеїв і політичної тиранії.

Філософія Просвітництва істотно відрізнялася від філософії попереднього століття в розумінні природи самого розуму. Згідно просвітникам, розум не базується на вроджених істинах, він не залежить від релігійного одкровення. Людину не можна звести тільки до розуму, але усе, що має відношення до людини і природи, можна досліджувати за допомогою розуму. Філософію не можна відокремити від природознавства, історії, права, політики.

Франсуа Аруе (Вольтер) (1694-1778), пройшовши через ланцюжок міркувань (для активності потрібна свобода волі, а для забезпечення останньої потрібний Бог як вищий принцип), зробив висновок: "якщо би Бога не було, його треба було б вигадати!" Він бореться як проти релігійного фанатизму, так і проти атеїзму, ототожнюючи його з аморалізмом. Він не раз заявляв, що практична діяльність людей важливіша, ніж всі філософські мудрування. "Будемо обробляти свій сад!" - каже він, маючи на увазі, що варто трудитися і боротися.

Шарль Монтеск'є (1689-1755) розробив принцип розподілу влади (на законодавчу, виконавчу та судову) як умови свободи і розкрив вплив географічного середовища на політику.

Жан-Жак Руссо (1712-1778) вважав, що природні почуття (солідарність) ведуть нас до того, щоб служити загальному інтересу, тоді як наш розум спонукає до егоїзму. Тому, ми повинні виходити не з розуму, а з почуттів, щоб бути доброчесними. У поясненні суспільної історії він дотримується ідеї "суспільної угоди": кожна людина віддає частку своїх прав громаді, верховну владу над якою здійснює загальна воля, і як член громади кожна людина стає невід'ємною часткою цілого. На тлі загального захоплення науковим прогресом Руссо стверджував, що такий прогрес віддаляє людину від її природного, тобто доброго, відкритого, наївного життя із іншими людьми. Прогрес суспільства – це розрив із природним началом людини, а тому не робить людину щасливішою.

Дені Дідро (1713-1784) обґрунтовує органічну концепцію матеріалізму: природа різнорідна, складається з нескінченної кількості елементів (молекул), яким притаманна своя специфічна внутрішня сила, наслідком чого стає як виникнення Всесвіту, так і еволюція життєздатних форм. Головною подією його життя стало редагування «Енциклопедії, або Тлумачного словника наук, мистецтв і ремесел», в якій було зібрано інформацію про найвидатніші досягнення людства на той час.