10. Філософські системи Сократа, Платона, Аристотеля.

Сократ (469 – 399 рр. до н. е.) – один з найбільш відомих філософів стародавньої Греції, перший крупний мислитель, котрий став родоначальником об’єктивного ідеалізму, автор так званого «сократичного методу».

Сократ відмовився від дослідження природи, вважаючи це заняттям негідним і безбожним. Він був ярим противником матеріалістичних вчень своїх попередників. Природа, світ речей не повинна цікавити справжнього філософа. Предметом філософії може бути лише те, що доступне людині, тобто її душа, духовне начало. Самопізнання є, таким чином, головним завданням філософії. Відмовившись від пізнання природи, Сократ зосереджувався на дослідженні етики, етичних проблем. Вся його етика ґрунтувалася на вчені про світовий дух, світовий розум, Бога як верховного управителя світу.

«Метод Сократа» – це творча дискусія між ним і його учнями, мета якої знаходження «істини» в бесідах, суперечках – шляхом постанови низки запитань, щоб поставити супротивника у безвихідне становище і, таким чином, довести його некомпетентність. Цей метод Сократа став одним із джерел діалектики.

Знання – це виявлення загального для багатьох речей шляхом індукції, наведення, переходу від пізнання окремих ознак речі до їх загального визначення. З допомогою індуктивного методу пізнання філософ намагався визначити етичні поняття такі, скажімо, як добро і зло, мужність, мудрість, справедливість, обман тощо. Таким чином, філософське вчення Сократа було в своїй основі ідеалістичним. Його характерними рисами були: відмова від дослідження природи, віра в світовий дух, світовий розум, концентрація зусиль лише на самопізнанні, абсолютизація етичних проблем.

Платон (427 – 347 рр. до н. е.) – найвидатніший представник античного ідеалізму в його найбільш розвиненій формі. Філософія Платона відображала інтереси крупних рабовласників. Платон – засновник об’єктивно-ідеалістичного напрямку у філософії.

Онтологія (теорія буття) Платона – ієрархічна – піраміда

Вершина – Бог

Ідеї (самі по собі – краса, гармонія, добро, справедливість)

Ейдоси – духовні сутності (душа людини)

Матерія – основа піраміди

Висновок:

1. Існує два світи: світ ідей і світ речей. Світ ідей – дійсний, справжній, вічний, висхідний. Світ речей – недійсний, залежний від світу ідей, він є хибним, недостовірним, несправжнім. Світ, в якому ми живемо, – нестабільний, змінний, знаходиться у невпинному русі, тоді, коли світ ідей – стабільний, постійний, вічний.

Гносеологія Платона

• Світ матеріальний пізнається повністю (органи почуттів)

• Світ духовний умопостигаем

Антропологія Платона

Вчення про душу:

Душа складається з 3-ох частин:

1. Чувственная, страстная душа – жажда, наслаждения, багатство. Жадоба до насолоди (желудок). Воспитывает сдержанность и умеренность.

2. Вольова душа – пилкость к славе и чести, уважение – сердце. Воспитывает мужество.

3. Разумная часть – тяга к знаниям – разум. Воспитывает мудрость.

Цель души – воспитывать в себе лучшие качества – добродетели – скромность.

Арістотель (384 – 322 рр. до н. е.) – найвидатніший античний філософ, енциклопедичний вчений, патріарх грецької і світової філософії, за висловлюванням Гегеля, “вчитель людства”. Арістотель проголосив, що ідея та річь – це теж саме, тільки річь існує у реальності, а ідея – у нашому пізнанні.

Речі складаються з матерії та форми. Буття речей повязане з дією 4 причин: причина матеріальна, причина формальна, дійова і фінальна.

Арістотель створив науку про закони та форми правильного мисленння – логіку. Крім того він розробляв етику, політію, поетику, вчення про душу. В 335 р. до н.е. відкрив в Афінах свою вищу школу під назвою Ліцей. Розробив раціонально-логічний стиль мислення.

Онтологія (в книзі «Метафізика»)

Принципи:

1. Принцип развития – все в мире развивается.

2. Принцип причинности – все связано между собой.

3. Принцип целесообразности.

Перводвигатель – Бог

Гносеология

считал, что все можно познать благодаря понятиям, категориям.

Антропологія ( «О душе»)