9. Філософія Стародавнього Китаю.

Світогляд Стародавнього Китаю визначався духовним каноном життя «П’ятикнижжя». У «П’ятикнижжі» в образно-міфологічній формі подано складники давньокитайського світобачення.

Версія походження світу – світ утворив першопредок Пань-Гу, який розколовши первинне яйце, виділив Небо від Землі.

Все на світі є результатом взаємодії двох протилежних початків буття – Інь і Янь. Інь уособлює темний, вологий, пасивний (жіночий) початок буття, а Янь – світлий, сухий, активний (чоловічий). Внаслідок взаємодії Інь і Янь утворюють 5 світових стихій: вогонь, воду, землю, дерево, метал.

Давньокитайська філософія є структурнішою, деталізованішою в порівнянні з давньоіндійською філософією.

Філософські школи Стародавнього Китаю (до 100):

• Даосизм

• Конфуціанство

• Інь-Янь-цзя (натурфілософісти)

• Моїсти

• Легісти

• Софісти

Конфуціанство – філософське вчення видатного мислителя Конфуція (551-479 рр. до н. е.), філософська школа соціально-етичного спрямування, тобто на першому плані тут – проблеми людських стосунків та норм людської поведінки. Етико-політичне вчення, в якому центральне місце посідали питання природи людини, її етики та моралі, життя сім’ї та управління державою. Характерною рисою вчення Конфуція є антропоцентризм. В центрі уваги його вчення перебувають проблеми людини. Він розробляє концепцію ідеальної людини, благородного мужа не за походженням, а завдяки вихованню в особі високих моральних якостей та культури. Фундаментальним поняттям вчення Конфуція є поняття – «жень» – гуманність.

Первинною філософією матеріалістичного напряму в Китаї виступає Даосизм. Засновником даосизму вважається Лао-цзи (УІ-У ст.до н.е.). Даосизм заснований на натурфілософському уявленні про п’ять елементів: вода, вогонь, дерево, метал і земля, які є фізичним фундаментом Всесвіту. Даосизм наголошує на ідеї загальної рухомості і мінливості світу. Дао – це шлях, це єдине, вічне і безіменне, невичерпне і безкінечне у русі; воно – основа всього сущого. Життя природи і людини підпорядковане не волі неба, як було прийнято в конфуціанстві, а всезагальному закону «Дао». Згідно з цим законом будь яка річ, досягши певного ступеня розвитку, перетворюється на свою протилежність.

Виходячи з Космоцентричної концепції взаємозв’язку людини з природою, китайська філософія (як і індійська) стояла на захисті природи, висувала принцип «ву вей» – невтручання в її розвиток, наслідування її законів.

9. Давньогрецька філософія як колиска європейської філософської думки.

Етапи розвитку античної філософії:

1. Натурфілософський період або рання класика (VІ – V ст. до н.е.) – період ранньогрецької філософії – охоплює епоху від виникнення філософського мислення на початку VІ ст. до н.е. до часів Сократа (кінець V ст. до н.е.). Філософів цього періоду називають досократиками. Сюди належать такі філософи як Фалес, Анаксімен, Анаксимандр, Геракліт, Піфагор, Парменід, Зенон Елейський та ін.

2. Висока класика (У – ІУ ст. до н.е.) – класичний період. 3 філософів цього періоду першим варто назвати Сократа. Сюди належать також софісти Протакор, Горгій. Суть другого періоду полягає в переорієнтації філософської свідомості з космогонічної проблематики на тему людини. Крім названих мислителів, представниками даного періоду є Платон, Арістотель, Демокріт, а також послідовники Сократа – кіренаіки, мегарики і кіники.

3. Третій період історії античної філософії пов'язаний з епохою еллінізму і Римської імперії – пізня класика. Він починається приблизно з кінця ІУ ст.до н.е. і закінчується У-УІ ст.н. е. Філософія елліністично-римської епохи існує у вигляді декількох основних філософських напрямів – це епікурійці (засновник Епікур), аскетики (Піррок), стоїки (Цицерон, Сенека, Марк Евреміт, Епіктет). Виділяють періоди:

   • елліністичної філософії (IV—I ст. до н. е.)

   • олександрійської філософії (I ст. до н. е. — V—VI ст.)

   • римської філософії (I—VI ст.)