7. Основи формування індійської філософії. Ортодоксальні філософські школи Індії.

Староіндійське суспільство (перші державні утворення – ІІ тис. до Р. Х.) мало кастовий лад. Світоглядом цього суспільства була міфологія. Веди були канонічним джерелом Стародавньої Індії Староіндійська філософія розвивалась у школах, так званих "дашанах". Існували дашани астиків і дашани нестиків. Ці дашани проповідували різко полярні ідеї, які групувались на визнанні або запереченні Вед. Веди (в перекладі з індійського «знати, відати»») – збірник міфів, збірник текстів на честь богів та певні тлумачення давніх світоглядних уявлень, написані віршами і прозою. Веди були написані на листях пальми приблизно за 1,5 тис. років до Різдва Христова. Брахмани – своєрідні коментраі до текстів Вед, в яких тлумачиться одвічний смисл ритуалів. З філософського погляду найцікавішими є тексти під назвою Упанішади – різні за своїм характером і обсягом трактати релігійно-філософського плану.

В дашан астиків входили такі школи вчення, що визнавали авторитет Вед. Це ортодоксальні вчення: ведан, санкхья, йога (впорядкування – досягнення карми шляхом гармонізації фізичного, психічного та духовного станів людини), ньяя, вайшешика, шиманса – пізнавальне відношення до світу, підпорядковане завданню спасіння, усунення страждань шляхом звільнення душі від бежмежного колеса народжень; буття – це вселенський світовий моральний порядок; людина – прояв єдиного Божества, її шлях – аскеза і зосередженість на внутрішньому світові.

Одним з найдавніших ідеалістичних вчень був брахманізм, який вважав, що світ складається з невидимого, непізнаного, незмінюваного духу "брахмана", що не має ні початку, ні кінця. З точки зору представників цієї школи слід розрізняти душу і тіло. Тіло - це зовнішня оболонка душі /атман/. Душа вічна, безсмертна, але оскільки людина занадто прив’язана до свого тіла, до земного існування, то душа людини, хоч і є втіленням духу брахмана, все ж відрізняється від нього і тому підкоряється закону необхідності /кармі/. Закон необхідності /карма/ змушує душу щоразу після смерті тіла переселятися до іншого тіла, і душа людини завжди входить в таку оболонку, котра залежить від діянь її у минулому житті. Потік 'цих перевтілень /самсара/ триває нескінченно довго. Якщо ж людина а може звільнитися від повсякденних життєвих турбот, її душа перестає бути зв'язаною з цим тлінним світом, тоді і настає реалізація її тотожності з Брахманом.

8. Неортодоксальні філософські школи Індії (буддизм, джайнізм, чарвака-локаята).

В дашани нестиків (неортодоксальні школи) входили вчення: чарваків, буддизму, джайнізму, які спрямовані на звільнення людини від безкінечних блукань душі і досягнення нею стану повного блаженства.

Джайнізм («джіна» – переможець) – закликав людину підпорядковувати своє життя суворим аскетичним регламентаціям. Якщо людина витримає – вона переможець карми.

Буддизм – релігійне і філософське вчення, яке виникло у VІ-V ст. до н.е. і в ході історичного розвитку стало однією з найпопулярніших релігій разом з християнством та ісламом.

1. Життя – це страждання (народження, хвороба, старость).

2. Страждання має свою причину – бажання і жага життя.

3. Припинення страждань можливе лише шляхом відмови від спраги життя.

4. Шляхів до виходу із страждання 8 (правильне судження, правильне рішення, мова, устремління, життя, увага, зосередження).

Людина, яка здатна пройти правильним шляхом, стає Буддою та досягає стану «нірвани» – повного припинення будь-яких хвилювань та розчинення у тиші світу.

Чарвака-локаята – визнає існування тільки матеріального світу, заперечення існування Бога, сенс існування людини вбачає в щасті, яке людина має сама створити.

Особливості староіндійської філософії:

• Сформувалася на базі міфологічно-релігійного світогляіду, перевага релігійно-етичної проблематики.