Матеріали

для підготовки до практичних занять

з дисципліни

«ІСТОРІЯ ЗАРУБІЖНОЇ ЛІТЕРАТУРИ другої половини ХІХ століття»

(для студентів 3-го курсу)

Тексти для обов'язкового читання

1. Стендаль Ф. Расін і Шекспір. Ваніна Ваніні. Червоне і чорне. Пармський монастир /глави про Ватерлоо/.

2. Бальзак О. Передмова до "Людської комедії". Гобсек. Шагренева шкіра. Батько Горіо.

3. Меріме П. Кармен. Матео Фальконе, Венера Ільська. Подвійна помилка.

4. Флобер Г. Пані Боварі. Проста душа.

5. Діккенс Ч. Посмертні записки Піквікського клубу. Пригоди Олівера Твіста. Різдвяна пісня в прозі.

6. Теккерей В. Ярмарок марнославства.

7. Вітмен В. «Листя трави».

8. Тургенєв І. Батьки і діти. Рудін, Напередодні, Дворянське гніздо, «Записки мисливця», «Вірші у прозі».

9. Достоєвський Ф. Злочин і кара. Ідіот.

10. Толстой Л. Війна і мир. Анна Кареніна.

11. Чехов А. Людина в футлярі. Хамелеон. Товстий і тонкий. Аґрус. Про кохання. Іонич. Скрипка Ротшильда. Моє життя. Дама з собачкою. Чайка. Вишневий сад.

Перелік практичних занять

Практичне заняття 1

Бальзаківський образ скупого в повісті «Гобсек» План

1. О. де Бальзак – творець реалістичного роману першої половини ХІХ ст. Основні принципи творчості письменника, викладені у передмові до «Людської комедії».

2. «Гобсек» як складова частина епопеї, втілення у творі принципу зображувати «чоловіків, жінок і речі».

3. Тема та ідея повісті, дослідження в ній стосунків лихварів і суспільства.

4. Образ Гобсека:

   1. Роль сюжетного обрамлення, прийому ретардації у зображенні неоднозначної постаті головного героя;

   2. Використання художньої деталі, інтер’єру, обігрування прізвища Гобсека з метою його глибшої характеристики;

   3. Філософські роздуми персонажу про значення грошей у суспільстві. Приклади патологічної скупості Гобсека;

   4. Образ Гобсека як типізація явищ суспільного життя, інші «гобсеки» у творі.

5. Образи «скупих» у світовій літературі.

Основні терміни:

Епопея (грец. слово, оповідь і творю) – епічний жанр дидактичного характеру, який містить в собі настанову на всеохоплююче відображення народного життя, потребує інтересу до всіх його реалій та дистанційної неквапливої оповіді про нього. У другій половині ХІХ ст. епопеєю стали називати великі і складні епічні твори (романи, цикли романів).

Вексель – борговий документ встановленого законом зразка про обов’язкову сплату боржником певної суми грошей у вказаний строк.

Вічні образи – літературні образи, які за глибиною художнього узагальнення виходять за межі конкретних тво­рів та зображеної в них історичної доби, містять у собі неви­черпні можливості філософського осмислення буття. Класич­ними прикладами Вічних образів у європейській літературі вважаються образи Прометея, Гамлета, Дон Жуана, Фауста і т. п., які ви­никли на конкретному історичному підґрунті й сконцентру­вали у собі вічні пошуки людиною своєї першосутності, свого призначення, закарбували істотні риси людської природи, виразили постійні колізії людської історії.

Ідея художня – узагальнююча, емоційна образна думка, що лежить в основі твору мистецтва.

Композиція (лат. побудова, складання, поєднання, створення) – побудова твору, доцільне поєднан­ня всіх його компонентів у художньо-естетичну цілісність, зу­мовлену логікою зображеного, представленого читачеві світу, світоглядною позицією, естетичним ідеалом, задумом пи­сьменника, каноном, нормами обраного жанру, орієнтацією на адресата. Багатоцентрова композиція характеризується тим, що важливу роль у ній відіграють декілька персонажів, сюжетні лінії яких перетинаються.

Лихвар – той, хто позичає гроші за великий процент.

Повість – епічний прозовий твір (рідше віршований), який характеризується однолінійним сюжетом, а за широтою охоплення життєвих явищ і глибиною їх розкриття посідає проміжне місце між романом та оповіданням. Вид епічного твору середньої чи великої форми, побудованого у вигляді оповіді про події у їх звичайній послідовності.

Проблема (грец. завдання) – головне питання, поставлене темою твору.

Сюжетне обрамлення – прийом, коли основний сюжет ніби введений в рамку іншого сюжету. Цей прийом ще називають «оповідь в оповіді».

Ретардація (грец. запізнююсь) – затримка розвитку сюжетної дії шляхом включення в оповідь авторських відступів, описів природи, інтер’єрів, портретів, звернення до минулого героя.

Тема (грец. те, що покладено за основу) – коло подій, що утворює життєву основу епічних і драматичних творів і одночасно слугує для постановки філософських, соціальних, етичних та інших ідеологічних проблем.