22. Фактори рельєфоутворення

Рельєфоутворювальні фактори поділяють на епдо- (тектонічні рухи, магматизм), екзо- (елювіальні, флювіальні, гляціальні, еолові, карстові тощо) та антропогенні (тех­ногенні, техногенно-зумовлені тощо). Ендогенними чинниками формування рельєфу є такі геологічні категорії, як тектоніка і магматизм та петрографічна різноманітність гірських порід магматичного або метаморфічного походження. При­чини, що зумовлюють їх утворення, — це вплив космічних сил, проце­си радіоактивного розпаду хімічних елементів, що постійно відбува­ються в надрах Землі, процеси гравітаційної диференціації речовини мантії Землі, фізичні властивості гірських порід, з яких складається літосфера, вплив космічних сил. Хоча вплив космічних сил є зовніш­ньою причиною щодо Землі, але він поширюється насамперед на ди­наміку внутрішніх процесів планети і тому розглядається як ендо­генний чинник. Найважливішим ендогенним чинником, тобто найголовнішим на­слідком ендогенної енергії, є конвекційні течії речовини мантії Землі. Рухаючись за певними траєкторіями, близькими до колових, речовина мантії з різними температурними й динамічними показниками опи­няється «під літосферою» і «тисне» на земну кору знизу. Цей імпульс тиску речовини мантії внаслідок складно побудованої товщі гірських порід літосфери передається по вертикалі (вгору або вниз) у вигляді тектонічних рухів. Проявом впливу ендогенних чинників формування рельєфу Землі є тектонічні рухи і магматизм. Екзогенними чинниками формування рельєфу є такі географічні категорії, як баланс тепла і вологи, існуючий рельєф, ґрунти і рос­линність певних регіонів. Спільне джерело їхньої енергії — теплова енергія Сонця, яка безпосередньо чи опосередковано (через атмосфе­ру та гідросферу) зумовлює дію екзогенних процесів формування рельєфу.

23. Генезис (походження) рельєфу. Розмаїтість морфографо-морфометричних показників пояснюється певними причинами, зокрема зовнішніми та внутрішніми, опосередкованою діяльністю людини, тектонічними рухами, магматизмом, пасивною тектонікою, складом і властивостями гірських порід, клімато-геоморфологічними особливостями, коливаннями базисів денудації тощо.

Згідно з морфогенетичною парадигмою, рельєф класифікують як ендо- та екзогенний, а останнім часом як антропогений.Кожен із зазначених типів має власні таксономічні категорії. Наприклад, у складі ендогенного рельєфу виокремлюють вулканічний, тектонічний, зумовлений пасивною тектонікою, складом і властивостями кристалічних порід(магматичних та метаморфічних), рельєф базальтових плато та палеосейсмодислокацій, тощо. Рельєф екзогенного походження відповідно до ступеня впливу пануючого геоморфологічного процесу поділяють на еоловий, флювіальний, карстовий,гляціальний…

24. Генетичні типи рельєфу В основу генетичних класифікацій форм рельєфу покладено з’ясування походження певних форм та їх зв’язки, що часто дає змогу встановити їх спорідненість й об’єднати у групи, тобто класифікувати Генетичний тип рельєфу— це комплекс форм рельєфу, що мають спільне похо­дження і закономірно складають поверхню певної території. Ендогенний рельєф властивий переважно областям з інтенсивною гороутворювальною діяльністю. Процесами, які утворюють нерівності земної поверхні, є інтенсивні тектонічні рухи (тому широковжива­ною є назва тектонічний рельєф), що призводять до порушення пер­винного залягання гірських порід та утворення складок, флексур, антикліноріїв і синкліноріїв, розривних порушень і деформацій у вигляді горстів і грабенів та інших, чітко виражених, тектонічних форм рельєфу. До рельєфу, створеного ендогенними процесами, належить також рельєф, утворений процесами магматизму. Розрізняють інтрузивний та ефузивний магматизм. Проявом ефузивного магматизму є форми рельєфу, сформовані вулканічною діяльністю, — це центральні вул­канічні утворення. Значно поширені нерівності земної поверхні, утво­рені лінійним чи площинним магматизмом, що відбувався у давні геологічні часи.Крім того, поширені форми рельєфу, зумов­лені впливом інтрузивного магматизму. Це — численні батоліти, ла­коліти, штоки, дайки та інші форми залягання інтрузивних тіл, що з’явилися на поверхні з глибини землі завдяки процесам тривалої денудації й відшаровані на поверхні та відпрепаровані (химерно об­роблені) різними сучасними екзогенними процесами — дією текучих вод, льодовиків, вивітрюванням тощо. Рельєфом ендогенного походження також вважають рельєф, що сформувався на гірських породах, дислокованих різними способами, проте без участі тектонічних чи магматичних процесів. Його назива­ють рельєфом пасивної тектоніки. Такі породи утворені й деформо­вані у давні геологічні часи. Гірські породи, зім’яті у складки, або із горизонтальним, моноклінальним, вертикальним, периклінальним за­ляганням, або порушені диз’юнктивними дислокаціями чи деформо вані будь-яким іншим способом за участю ендогенних чинників, у подальшому не зазнали впливу ендогенних процесів. Екзогенний рельєф формується за переважаючого виливу екзо­генних чинників рельєфоутворення та екзогенних процесів.Залежно від домінуючого чинника рельєфоутворення (про що свід­чить переважання на певній території відповідного екзогенного про­цесу або групи процесів) розрізняють такі генетичні типи екзогенного рельєфу: 1)Елювіальний — створений дією процесів вивітрювання.2)Флювіальний — в утворенні провідну роль відіграє дія текучої води. Її ерозійно-акумулятивна діяльність різна для тимчасових і постійних потоків (річок).3) Гляціальний — наслідок дії на земну поверхню давніх і сучас­них гірсько-долинних та покривних зледенінь.4)Кріогенний (мерзлотний) — характерний для районів по­ширення багаторічних мерзлих порід, створених численними мерзлот­ними процесами.5)Аридиий — поширений у тропічних пустелях, де переважають процеси температурного вивітрювання та еолові процеси.6)Рельєф схилів — у його формуванні провідну роль відіграють процеси, що відбуваються на поверхнях схилів, де домінуючим чин­ником є сила гравітації (гравітаційні, соліфлюкція, зсувні, делювіальні та ін.) 7) Карстово-суфозійний — утворений процесами хімічного вилу­говування гірських порід або процесами механічного винесення дрібно- уламкових гірських порід підземними водами.8) Рельєф морських, озерних узбереж та шельфу — сформова­ний переважно береговими процесами.9) Біогенний — результат переважно процесів природного заро­стання озерних водойм або формування рифових споруд на морсько­му мілководді. 10)Антропогенний — наслідок активної господарської діяльно­сті людини на земній поверхні. Іноді ототожнюється з техногенним рельєфом.

25. Поняття про форми та елементи рельєфу. На будь-якій ділянці земна поверхня являє собою нескінченне чергування піднять та знижень, які утворюють опуклі та увігнуті об'ємні тіла, що називаються формами рельєфу. За своїми особливостями форми рельєфу можуть бути замкнутими (горб, западина) або відкритими (яр, балка), додатними (підняття) або від'ємними (зниження). В залежності від спрямування діяльності зовнішніх агентів (води, вітру, льодовиків тощо) розрізняють форми рельєфу акумулятивні і денудаційні. Акумулятивні форми утворюються за рахунок нагромадження матеріалу (бархани, дюни, моренні горби). Денудаційні (руйнівні або вироблені) форми рельєфу формуються при винесенні матеріалу (яри, карстові лійки тощо). Одним з найважливіших етапів геоморфологічного аналізу будь-якої території є встановлення генезису форм рельєфу, тобто, визначення причин і умов їх утворення, а точніше - визначення факторів, які зумовили утворення тієї чи іншої форми (ерозійні, дефляційні, гляціальні тощо). Сукупність генетичне пов'язаних між собою форм рельєфу, взаємоподібних за будовою і віком та поширених на певній території, розглядають як генетичні типи рельєфу (наприклад, яружно-балковий рельєф лісостепової України, водно-акумулятивний рельєф Полісся). Рельєф будь-якої ділянки земної поверхні складається з окремих форм, які чергуються між собою і складаються з елементів рельєфу. За геометричними признаками виділяють елементи: грані, ребра, гранні кути. У природі поверхні можуть бути субгоризонтальні (до 2^о) та схилові (нахил більше 2^о), рівні, увігнуті і випуклі. Форми рельєфу можуть бути замкненими (кільцеві горизонталі у плані), відкриті (яр), прості або складні, позитивні чи негативні. Складні форми створюються простими, а прості мають невеликі розміри, мають більш-менш правильні обриси, складаються з елементів рельєфу. Виділення позитивних і негативних форм рельєфу відбувається відносно навколишніх просторів. Наприклад, якщо розглядати яри на Приазовській височині, то вони будуть негативними формами, а якщо розглядати в цілому Приазовську височину, то вона буде позитивною формою відносно навколишніх просторів.

27. Вік рельєфу — це властивість, що має велике значення у багатьох аспектах. У науковому плані він дає уявлення про тривалість тен­денцій у розвитку земної поверхні, з'ясування часу постійного впли­ву певного чинника рельєфоутворення, дає змогу розрізнити окремі ділянки земної поверхні з метою її картографування, зробити виснов­ки щодо спрямованості й прогнозування розвитку певних форм рельє­фу. Прикладне значення встановлення віку рельєфу полягає у мож­ливості на його основі прогнозувати наявність родовищ певних ко­рисних копалин. Вік — це критерій стійкості окремих категорій рельє­фу, що важливо для господарського використання земної поверхні. Він є також основним чинником встановлення природних умов ми­нулого (палеогеографічних реконструкцій). Цей показник використо­вують для вивчення інших складових навколишнього середовища — ґрунтів, поверхневих і підземних вод. У геоморфології так само, як і в геології, визначають абсолютний і відносний вік рельєфу, проте з'ясування віку в геоморфології є складні­шим питанням, оскільки звичайні геологічні методи — стратиграфіч­ний та палеонтологічний — можна застосувати тільки в деяких ви­падках. ідносний вік рельєфу встановлюють оригінальними геоморфо­логічними методами, що ґрунтуються на відомих закономірностях йо­го розвитку, зокрема стадійності розвитку форм або типів рельє­фу І наприклад, на стадії молодості ріка здійснює інтенсивну глибин­у ерозію і розробляє глибоку долину. На стадії зрілості формується поздовжній профіль рівноваги, у цей час ріка розширює свою долину й нагромаджує алювіальні відклади. Згодом настає етап врізання русла і подальшого розширення долини з нагромадженням молодшого за віком алювію. У результаті річкова долина набуває специфічного ящикоподібного вигляду, що є певною відносною віковою ознакою. Інший спосіб — зіставлення віку певних форм рельєфу із прилегли­ми. Наприклад, яр — завжди молодший від річкової долини, на схилі якої він розвивається; заплава — наймолодша серед усіх надзаплав­них терас у річковій долині; окремі дюни і бархани — молодші від пустелі, на поверхні якої вони утворилися, тощо. Конус виносу відпо­відає вікові формування яру, тому геологічними методами нескладно встановити вік відкладів конуса виносу, а отже, і самого яру. Сфор­мовані поверхні вирівнювання часто «законсервовані» корою виві­трювання, вік якої легко встановити, використовуючи геологічні ме­тоди. Абсолютний вік рельєфу. Це поняття вживається у геоморфо­логії досить рідко, оскільки формування нерівностей земної поверхні чи типів рельєфу триває деякий час. Абсолютними методами визна­чення віку рельєфу користуються лише тоді, коли гірськими породами «зафіксовано» певні форми земної поверхні, що є свідченням закін­чення періоду утворення цієї форми рельєфу. Для цього застосову­ють радіонуклідний метод, метод залишкового магнетизму та деякі інші, власне, геологічні методи. Отже, формування рельєфу — процес, що відбувається упродовж певного, досить тривалого часу. На відміну від процесу утворення гірських порід, який зазвичай тісно корелює з етапами виразного тек­тонічного пожвавлення або спокою, трансгресій чи регресій, форму­вання нерівностей земної поверхні є постійним процесом і розрізнити певні ритми у його перебігу іноді дуже складно. Тому вік рельєфу — це інтервал часу від початку формування певних форм або типів рельєфу до закінчення цього процесу. Відповідно вік рельєфу позна­чається двома показниками абсолютного або відносного часу, наприк­лад пізньопліоценово-ранньоантропогенова поверхня вирівнювання, середньо-пізньоантропогенова балка тощо.