9.4. Міждержавне правове регулювання міграції робочої сили.

До регулювання міжнародних міграційних процесів відносять:1. Адміністратино-правове регулювання, яке передбачає:

а) встановлення правових норм;

б) встановлення міграційних квот;

в) встановлення рамок можливостей мігрування(кримінальні норми).

2. Економічне регулювання міжнародних міграційних процесів полягає в:

а)встановленні митних внесків чи бар”єрів;

б)встановленні відповідних візових ставок;

в)регулювання зарплати мігрантів;

г)запровадження різного роду штрафних ставок.

Рівні регулювання міжнародної міграції робочої сили:

Національний рівень – заходи окремої держави по здійсненню міграційної політики у своїй країні.

Міжнародний рівень – система заходів по регулюванню міжнародної міграції робочої сили в рамках світового господарства.

Інтеграційний рівень – заходи по регулюванню міжнародної міграції робочої сили в рамках інтеграційного об'єднання.

Система органів, на рівні яких здійснюється національна міграційна політика:

· міністерство праці;

· міністерство внутрішніх справ;

· міністерство юстиції;

· національні міграційні служби.

На міжнародному рівні:

· міжнародна організація праці (МОП);

· міжнародна організація міграції (МОМ). Членами МОП є:· уряди країн-учасниць;· профспілки;· організації підпрємців.

Регулювання міжнародних міграційних процесів на міждержавному рівні буває:

Одностороннє міжнародне регулювання – це державне регулювання міграційних процесів у відповідності з власними інтересами і без узгодження з іншими державами.

Двостороннє регулювання – це регулювання міграційних процесів на основі двосторонніх міждержавних угод.Багатостороннє регулювання міжнародними иіграційними процесами – базується на підписанні міжнародних угод, конвенцій на загальносвітовому рівні, а також в межах окремих інтеграційних угрупувань.

Основні правові норми регулювання міжнародних трудових відносин визначаються і контролюються. Міжнародною організацією праці – це міжнародна урядова організація створена в 1919році,яка з з 1946 року є спеціалізованим закладом ООН. Україна є членом цієї організації, але ще не всі її положення підписала.

Основні завдання міжнародної організації праці:

- захист інтересів і прав трудящих;

- підвищення життєвого рівня трудящих;- покращення умов праці,- захист від професійних захворювань;- соціальний захист працівників-імігрантів;- сприяння зайнятості імігрантів.

Тема 10. Міжнародні валютно-фінансові відносини .

1. Еволюція світової валютної системи.

2. Форми міжнародних розрахунків.

3. Світовий валютний ринок, основні види валютних операцій.

4. Платіжний баланс.

5. Міжнародний кредитний ринок.

10.1.Еволюція світової валютної системи.

Світова валютна система — це закріплена міжурядовими угодами форма організації валютних відносин. Основними її завданнями є сприяння міжнародному валютному співробітництву та зростання міжнародної торгівлі, стабілізація валютно-обмінних операцій, створення системи багатосторонніх розрахунків та усунення валютних перешкод у міжнародній торгівлі.

Структуру світової валютної системи складають:

—міжнародні засоби обігу та платежу (золото, національні валюти, міжнародні або композитивні гроші тощо);

—міжнародна валютна ліквідність — це спроможність переміщення валютних ресурсів, що забезпечують гарантію вчасної оплати зобов´язань у міжнародній сфері;

—узаконений режим валютних курсів і паритетів (валютний паритет — це законодавчо встановлене співвідношення між двома валютами, яке є основою валютного курсу);

—уніфіковані форми і правила міжнародних розрахунків;

—умови конвертованості валют;

—валютні ринки;

—міжнародні валютно-фінансові організації.

Перша міжнародна грошова система була введена в кінці XIX ст. і відома в історії під назвою "золотого стандарту". Юридично вона була оформлена на Міжнародній конференції в Парижі в 1867 р. Конференція визнала золото єдиною формою світових грошей. Більшість країн тоді ввели "золотий стандарт", тобто почали визначати курс і вартість своїх валют кількісним вмістом золота. Державні банки були зобов´язані обмінювати паперові гроші на відповідну кількість золота.

Основні валюти обмінювалися на золото за фіксованими золотими стандартами.Така практика проіснувала до 1944 р, хоча вже в кінці 20-х років виникла необхідність її заміни, що було викликано активним впровадженням кредитних грошей. В цей час на базі національних валют провідних країн (Англії, США, Франції) почали складатися валютні зони — стерлінгова зона, зона долара, зона франка. Валюта цих країн застосовувалась у їхніх колоніях та напівколоніях. В 1944 р. була створена міжнародна валютна система, яка за місцем проведення міжнародної валютної конференції (м. Бреттон-Вудс, США) була названа Бреттон-Вудською системою. В основу її була покладена ідея пристосувати валюти окремих країн до національних валютних систем передових на той час США та Англії. Незначний золотий запас Англії не дав їй змоги виразити золоту ціну фунта стерлінгів. Панівне становище зайняв долар. Разом з ним статус резервної валюти отримав і фунт стерлінгів. Офіційно цю систему називали золотовалютним стандартом, неофіційно — золотодоларовим. Серед основних принципів Бреттон-Вудської системи можна відзначити:

1.Збереження за золотом функції світових грошей.

2.Використання як світових грошей поряд із золотом американського долара.

3.Зобов´язання США обмінювати центральним банкам інших країн пред´явлені долари на золото за офіційним курсом — 35 дол. США за тройську унцію золота — (31,1 грама).

4.Використання фіксованих паритетів валют до долара, а через нього до інших валют.

5.Зобов´язання країн підтримувати коливання ринкових курсів національних валют навколо фіксованих доларових паритетів у певних межах.

6.Регулювання міжнародних валютних відносин через спеціально створений Міжнародний валютний фонд. Отже, ця система поставила долар у привілейоване становище, і він почав переважати в міжнародних розрахунках. Система працювала нормально до середини 60-х років.

З другої половини 60-х років на світовому ринку змінились позиції Японії та країн — членів ЄС, національні валюти яких усе частіше почали використовуватись у міжнародних розрахунках. Водночас США вже не могли в необхідних кількостях обмінювати долари на золото. Почався відхід від принципів Бреттон-Вудської системи.

Її місце зайняла Ямайська валютна система. Рішення про її створення було прийняте в межах МВФ у 1976 р. у м. Кінгстоні (Ямайка) і набрало чинності у 1978 р. Основні принципи Ямайської валютної системи такі:

1. Демонетизація золота.

2. Перехід до використання національних валют у міжнародних розрахунках.

3. Прийняття системи плаваючих валютних курсів.

4. Надання статусу головного резервного засобу міжнародної валютної системи так званим спеціальним правам запозичення (СПЗ — SDR (Special drawing rights)), які випускаються МВФ. СПЗ — це безготівкові гроші у вигляді запису на спеціальних рахунках у МВФ.

СПЗ — це резервні валюти як додаток до існуючих доларових резервів. Спочатку вартість СПЗ фіксувалась у золоті (одиниця СПЗ = 0,888671 ч. чистого золота), але з 1 липня 1974 р. їхня вартість визначали відносно кошика з 16 валют, а з 17 вересня 1980 р. встановлюють відносно п´яти валют — долара США, марки ФРН, єни, французького франка та фунта стерлінгів. Кожна валюта має в кошику свою питому вагу, яка станом на жовтень 1998 р. становила: долар США — 39 %, марка ФРН — 21 %, єна — 18 %, французький франк — 11 %, фунт стерлінгів — 11 %. Курс СПЗ розраховують щоденно на базі середньозваженого курсу вищеперерахованих валют.

Сьогодні СПЗ не користуються великою довірою. За обсягом операцій долар залишається найзначнішою резервною валютою. Станом на 30 квітня 1994р. частка СПЗ в загальній сумі резервів країн-членів (без врахування золота) становила 2,1 %. Будь-яка країна з дефіцитом платіжного балансу може обміняти свої СПЗ на валюту, вказану МВФ, без дотримання яких-небудь спеціальних умов в галузі економічної політики.