123. Договір простого товариства.

За договором простого товариства сторони (учасники) беруть зобов'язання об'єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети (ст.1132 ЦК). Юридичні ознаки договору: взаємний, консенсуальний, відплатний. Характерні риси договору простого товариства:об'єднання двох і більше осіб без створення юридичної особи; спільна мета діяльності; формування спільної часткової власності товариства за рахунок вкладів кожного учасника; здійснення дій, необхідних для досягнення мети товариства. Істотні умови договору: мета діяльності товариства; розмір та порядок внесення вкладів учасників; спільна діяльність учасників, їхні права та обов'язки. Специфіка умов про мету полягає в тому, що остання є загальною, спільною для всіх учасників, заради якої укладають цей договір. Сторонами договору простого товариства можуть виступати як фізичні, так і юридичні особи, в тому числі публічно-правові утворення. Учасниками простого товариства не можуть бути недієздатні та обмежені в дієздатності особи, як безпосередньо, так і через своїх представників. За суб'єктним складом договори про спільну діяльність поділяють на: договори, укладені між українськими суб'єктами; договори, укладені між українськими та іноземними суб'єктами.

124. Загальні положення про зобов’язання щодо спільної діяльності.

Загальні положення щодо права суб'єктів господарювання на ведення спільної господарської діяльності на умовах, визначених договором про спільну діяльність, містяться у главі 77 ЦК України (ст. 1130, 1131). За договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство – см. вопрос 80) або без об'єднання вкладів учасників. Договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного дляспільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

125. Договір комерційної концесії та його особливості.

За договором комерційної концесії (франчайзингу) одна сторона (правоволоділець) зобов'язується надати другій стороні (користувачеві) за плату право користування відповідно до її вимог комплексом належних цій стороні прав із метою виготовлення та (або) продажу певного виду товару та (або) надання послуг. Юридичні ознаки договору: взаємний, консенсуальний, відплатний. Особливістю договорукомерційної концесії є наявність конкретної мети, якої сторони мають намір досягти внаслідок його укладення. Сторонами договору комерційної концесії є виключно суб'єкти підприємницької діяльності: юридичні особи та фізичні особи-підприємці, як українські, так і іноземні. Істотною умовою договору є умова про предмет. Предметом договору комерційної концесії є виключні права, які надаються правоволодільцем користувачеві на використання таких об'єктів права інтелектуальної власності, як торговельні марки, промислові зразки, винаходи, твори, комерційні таємниці тощо, а також комерційний досвід та ділова репутація. Форма договору комерційної концесії - письмова, наслідком її недодержання є нікчемність договору. Змістом договору є права і обов'язки сторін. Обов'язки правоволодільця: Обов'язки користувача: використовувати торговельну марку та інші позначення правоволодільця визначеним у договорі способом; забезпечити відповідність якості товарів (робіт, послуг), що виробляються (виконуються, надаються) договору комерційної концесії, правоволоділець зобов'язаний передати користувачеві технічну та комерційну документацію і надати іншу інформацію, необхідну для здійснення прав, наданих йому за договором комерційної концесії.

126. Поняття зобов’язань із заподіяння шкоди. Умови їх виникнення.

За зобов'язанням із відшкодування шкоди особа, яка завдала шкодинеправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також майну фізичної або юридичної особи, зобов'язана її відшкодувати, а потерпілий має право на відшкодування завданої шкоди в повному обсязі. Зобов'язання із відшкодування шкодизавдячують своїм походженням римській юриспруденції, тому їх традиційно називають деліктними і відповідно відповідальність за завдану шкоду - деліктною. Правове регулювання зобов'язання здійснюється гл.82 ЦК та іншими актами. Деліктні зобов'язання, як і інші цивільно-правові зобов'язання, виникають за наявності юридичних фактів, пов'язаних із завданням шкоди, тобто деліктом. Оскільки деліктні зобов'язання містять відповідальність за завдану шкоду, то підстави виникнення деліктного зобов'язання збігаються з підставами деліктної відповідальності.

відповідальності, законодавець виходить із принципу генерального делікту, згідно з яким завдання шкоди однією особою іншій є підставою виникнення обов'язку відшкодувати завдану шкоду. Відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець у ст. 1166 ЦК відносить: наявність шкоди; протиправну поведінку заподіювачашкоди; причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вину. Перераховані підстави визнають загальними, оскільки їх наявність необхідна для всіх випадків відшкодування шкоди, якщо інше не передбачено законом. Якщо закон змінює, обмежує або розширює коло підстав, необхідних для покладення відповідальності за завдану шкоду, то йдеться про спеціальні підстави відповідальності, що характеризують особливості тих чи інших правопорушень.

Наприклад, завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки, володілець якого відповідає незалежно від наявності вини (ст.1187 ЦК).

127. Елементи зобов’язання із заподіяння шкоди.

Деліктне зобов'язання - це зобов'язання, в якому особа, що протиправне і винно заподіяла шкоду особистості громадянина або його майну чи майнуорганізації, зобов'язана її відшкодувати, а потерпілий має право на відшкодування заподіяної шкоди у повному обсязі. Деліктне зобов'язання - це різновид цивільно-правових зобов'язань, і тому йому властиві ті самі структурні особливості, що характеризують кожне зобов'язання. Такими структурними елементами є суб'єкт, об'єкт та зміст. Суб'єктами деліктного зобов'язання, як і будь-якого іншого цивільно-правового зобов'язання, є боржник і кредитор. Боржник - це особа, яка зобов'язана відшкодувати завдану шкоду, а кредитор - потерпілий. Фізичну особу може бути визнано суб'єктом деліктного зобов'язання, відповідальним за завдану шкоду, за умови, що вона здатна відповідати за свої дії (вчинки) - деліктоздатна. Другою стороною деліктного зобов'язання - кредитором - є потерпілий, тобто особа, якій діями (бездіяльністю) заподіювача шкоди завдано шкоди. Потерпілими можуть бути будь-які суб'єкти цивільного права. Наприклад, фізична особа є потерпілим незалежно від її віку, стану здоров'я та інших обставин. У разі смерті потерпілого стороною деліктного зобов'язання є непрацездатні утриманці померлого або особи, які мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті (ст. 1200 ЦК).