44. Розірвання шлюбу з іноземним елементом в Україні та за кордоном.

Певні особливості має розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем, а також між громадянами України, один з яких або обоє проживають за кордоном. Визначення закону, за яким  буде здійснюватись розірвання шлюбу, а також органу, у тому числі судового, якому підвідомче це питання,  у таких випадках для пересічної людини є непростою задачею. Відповідно до Закону України «Про міжнародне приватне право» припинення шлюбу та правові наслідки припинення шлюбу визначаються спільним особистим законом подружжя, тобто правом тієї держави, громадянами якої вони є одночасно.   Спільним особистим законом подружжя, яке є громадянами України, не залежно від місця їхнього постійного проживання є право України, а тому розірвання шлюбу між ними здійснюється за законодавством України. У разі, якщо розірвання шлюбу в судовому порядку між подружжям, що проживає за межами України, має здійснюватись за законодавством України, виникає питання до якого судового органу має звернутись позивач. Територіальна підсудність таких справ відповідно до ст. 111 Цивільного процесуального кодексу України визначається ухвалою судді Верховного Суду України за клопотанням позивача. Іншими словами, судовий орган в Україні, який буде розглядати справу про розірвання шлюбу, визначається Верховним Судом України.

45. Колізійні проблеми усиновлення.

Правове регулювання усиновлення з іноземним елементом за СК. Усиновлення дитини, яка є громадянином України, але проживає за межами України, відбувається відповідно до ст. 282 СК, а саме: 1. Усиновлення громадянином України дитини, яка є громадянином України, але проживає за межами України, здійснюється в консульській установі або дипломатичному представництві України за її законами1. Якщо усиновлювач не є громадянином України, для усиновлення дитини, яка є громадянином України, потрібен дозвіл Центру з усиновлення дітей; 2. Усиновлення іноземцем дитини, яка є громадянином України, здійснене у відповідних органах держави, на території якої проживає дитина, є дійсним за умови попереднього одержання дозволу Центру з усиновлення дітей. Усиновлення іноземцем в Україні дитини, яка є громадянином України, здійснюється у порядку та на підставах, встановлених гл. 18таст.283СК.

До досягнення усиновленою дитиною вісімнадцяти років за нею зберігається громадянство України. СК особливо підкреслює, щоусиновлена дитина має право на збереження своєї національної ідентичності відповідно до Конвенції про права дитини, інших міжнародних договорів. У справах про усиновлення чи його скасування компетентна установа країни громадянства усиновлювача, а у випадку, коли усиновлювачами є подружжя, члени якого мають різне громадянство, компетентна установа тієї держави, на території якої подружжя має чи мало останнє спільне місце проживання чи місце перебування.

46. Застосування законів іноземних держав. Визнання в Україні актів цивільного стану, зареєстрованих за законами іноземних даржав.

Закон допускає врегулювання сімейних відносин за домовленістю (договором) між їх учасниками, наприклад для врегулювання майнових відносин осіб, які подали заяву про реєстрацію шлюбу. Подружжя вправі також укласти шлюбний договір. Батьки мають право укласти договір про сплату аліментів на дитину, у якому встановити розмір та строки виплати. Такі договори укладаються у письмовій формі і потребують нотаріального посвідчення. Право на врегулювання сімейних відносин на підставі договору мають також іноземці та особи без громадянства. Регулювання сімейних відносин повинно здійснюватися з урахуванням права на таємницю особистого життя їх учасників, їхнього права на особисту свободу та недопустимість свавільного втручання у сімейне життя. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності відповідно до моральних засад суспільства. Кожен з учасників цих відносин має право на судовий захист. Частиною національного сімейного законодавства України є міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. При застосуванні законодавства України до іноземців або при застосуванні іноземного закону, що врегульовує сімейні відносини, необхідно спочатку встановити, чи не укладена державою, громадянином якої є зацікавлена особа, відповідна міжнародна угода. За наявності такої угоди питання про застосування законодавства України або іноземного законодавства повинне вирішуватись відповідно до правил міжнародної угоди.

47. Поняття зобов’язання, його характерні риси.

Згідно з ст.509 ЦК - зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання цього обов’язку.

До визначальних ознак зобов'язальних правовідносин можна віднести такі: • сторонами зобов'язання є конкретно визначені особи: кредитор - особа, якій належить право вимоги, і боржник (дебітор) - особа, яка несе обов'язок, відповідний праву вимоги кредитора. Цим зобов'язання (відносні правовідносини) відрізняються від абсолютних правовідносин (правовідносин власності тощо), в яких уповноваженій особі протистоїть не конкретне коло зобов'язаних осіб, а «усі й кожен»; • об'єктами зобов'язальних правовідносин можуть бути дії, пов'язані з передачею майна, виконанням робіт тощо, або утримання від здійснення дій, у той час як об'єктами речових правовідносин є речі; • здійснення суб'єктивного права кредитора у зобов'язальних правовідносинах можливе тільки у разі здійснення боржником дій, що складають його обов'язок, тоді як у речових правовідносинах уповноважена особа може здійснювати свої суб'єктивні права самостійно, не звертаючись за допомогою до інших осіб.

48. Суб’єкти зобов’язань. Множинність осіб у зоб’язанні.

Кредитор і боржник — суб'єкти цивільних правовідносин. Кредитор як носій права є активною стороною зобов'язання, а боржник, тобто особа, на яку покладається обов'язок, — пасивною.В односторонньому зобов'язанні одна сторона є активною, інша — пасивною. Класичним прикладом є зобов'язання позики, в якому позикодавець (активна сторона) має право на одержання виконаного, а позичальник (пасивна сторона) повинен вчинити дії по поверненню боргу. У двосторонньому зобов'язанні кожна із сторін виступає як активна і пасивна сторона одночасно, оскільки кожна має права і обов'язки, яким відповідно протистоять права і обов'язки іншої сторони. Так, у зобов'язанні по купівлі-продажу покупцеві належать права на набуту річ і обов'язки по оплаті її, а продавцеві — усі обов'язки по передачі речі і право на й оплату.Крім обов'язків боржника існують кредиторські обов'язки.Множинність осіб у зобов'язанні. За загальним правилом у зобов'язанні сторони представлені одним кредитором і одним боржником. Разом з тим закон передбачає зобов'язання, в яких на кожній стороні або на одній з них виступають кілька осіб. У таких випадках має місце множинність осіб у зобов'язанні. В одному зобов'язанні можливі три варіанти множинності осіб:1) кілька боржників і один кредитор; 2) кілька кредиторів і один боржник; 3) кілька кредиторів і кілька боржників. Зобов'язання із множинністі буває часткове, субсидіарне як окремий вид часткового зобов'язання і солідарне. У частковому зобов'язанні кожний кредитор має право на одержання виконання в рівній частці предмета зобов'язання, кожний з боржників зобов'язаний виконати свою частку, рівну з частками інших боржників (співборжників) даного зобов'язання. Окремим видом часткових зобов'язань є субсидіарні зобов'язання. Своєрідність їх полягає в тому, що при невиконанні або неналежному виконанні обов'язку одним із боржників зобов'язання виконання зобов'язання покладається на іншого боржника. Перше зобов'язання є основним, друге додатковим; власне друге зобов'язання є підставою покладання виконання зобов'язання на іншого боржника.

У солідарному зобов'язанні кожний кредитор вправі одержати виконання в повному обсязі, а кожний боржник повинен виконати зобов'язання також повністю. В солідарних зобов'язаннях існує стільки прав на одержання виконання і обов'язків виконати, скільки кредиторів і боржників беруть участь у конкретному зобов'язанні. Предмет усіх прав на одержання виконання і обов'язків виконати один і той самий.

49. Зобов’язання на користь третьої особи.

Стаття 511 ЦК. Третя особа у зобов'язанні 1. Зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи. У випадках, вста­новлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора. 1. Під третьою особою у зобов'язанні слід розуміти учасника цивільних пра­вовідносин, який не є стороною (боржником або кредитором) у зобов'язанні. Треті особи беруть участь у регресних зобов'язаннях, у зобов'язаннях на користь третьої особи, у зобов'язаннях, які виконуються замість боржника іншою осо­бою тощо. 2. У коментованій статті законодавець закріпив загальновідому презумпцію цивільного права про те, що зобов'язання як цивільно-правовий зв'язок між кре­дитором та боржником не може створювати обов'язку для третьої особи. Особливу роль зазначена норма відіграє для договірного права, оскільки вона прямо забороняє створення обов'язків сторонами договору для особи, яка не бере в ньому участі (особисто або через представників). 3. Водночас у зазначеній статті встановлюється можливість сторін зобов'я­зання у випадках, передбачених договором, створити для третьої особи певні права. Такі договори дістали назву договорів на користь третьої особи (due. ко­ментар do ст.636 ЦК). 4. Договори на користь третьої особи слід відокремлювати від договорів, спря­мованих на передачу прав кредитора третій особі. Так, укладений орендарем договір страхування орендованого майна на користь орендодавця (вигодонабувача) є договором на користь третьої особи. Сторонами цього договору страху­вання майна є орендар (страхувальник) і страховик. У договорі на користь третьої особи права між кредитором і вигодонабувачем розподіляються на стадії формування договірного зобов'язання, а тому вигодонабувач не витіс­няє кредитора із зобов'язання.

50, Заміна осіб у зобов’язанні.

Загальним принципом трансформації зобов'язань є згода на це всіх учасників зобов'язання. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна умов договору не допускаються за винятком випадків, передбачених законом (ст. 525 ЦК). Одним з найбільш поширених випадків зміни зобов'язання, спеціально передбачених у ЦК, є заміна його суб'єктів. Це може бути заміна кредитора або заміна боржника. Оскільки більшість існуючих зобов'язань є двосторонньо зобов'язуючими (або взаємними), коли кожна зі сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, то на практиці виділити окремо цесію або переведення боргу іноді неможливо. Тому в таких випадках виникає певний гібрид — суміш двох цих інститутів, який в літературі пропонується позначати узагальнюючим терміном "заміна сторони у договорі". При цьому заміна сторони взаємного зобов'язання має відбуватися на основі застосування тієї норми, яка передбачає більш жорсткі правила заміни. Наприклад, якщо заміна кредитора в зобов'язанні за загальним правилом не потребує згоди боржника (ст. 516 ЦК), а боржник може бути заміненим іншою особою лише за згодою кредитора (ст. 520 ЦК), то заміна сторони в двосторонньому договірному зобов'язанні (з договору купівлі-продажу, міни, оренди тощо) можлива тільки за згодою іншої сторони договору .Заміна кредитора означає, що із зобов'язання вибуває колишнііі (первісний) кредитор, і його замінює інша особа, що вступила в цс зобов'язання. Це можливо у всіх випадках, крім тих, коли така заміна заборонена договором або законом. Так, ст. 515 ЦК не допускає заміну кредитора в зобов'язанні, яке нерозривно пов'язане із особою кредитора. Аналогічні заборони закріплені у спеціальних нормах ЦК, наприклад, це стосується заборони передачі іншій особі права переважної купівлі частки в спільній частковій власності (ст. 362 ЦК) На практиці виникає питання про можливість часткового переведення боргу на іншу особу. Оскільки у ст. 522 ЦК йдеться про "нового боржника", можна зробити висновок, що ЦК не передбачає, у вигляді загального правила, часткове переведення боргу.

51, Об’єкт та зміст зобов’язання. Підстави виникнення зобов’язань.Зобов’язання складається з суб’єктів, об’єктів та змісту.Суб’єктами зобов’язання є кредитор, тобто особа, якій належить право вимоги, і боржник — особа, яка несе обов’язок, що відповідає праву вимоги кредитора.Об’єкти зобов’язань — це відповідні дії, на реалізацію яких спрямовані права та обов’язки суб’єктів (наприклад, передача майна, виконання роботи, сплата грошей тощо).Зміст зобов’язання становлять права, вимоги кредитора та обов’язки боржника. При цьому за змістом зобов’язання спрямовані на передачу майна (наприклад, на підставі договору купівлі-продажу, міни, дарування, поставки, позички тощо); виконання робіт на підставі договорів підряду, побутового замовлення, підряду на капітальне будівництво, договорів про спільну діяльність; надання послуг на підставі договорів перевезень, страхування, доручення, комісії, схову; сплату грошей на підставі договорів позички, кредитних договорів, договорів банківського вкладу і банківського рахунка; відшкодування шкоди, заподіяної в результаті протиправних дій, а також шкоди, якої зазнав громадянин внаслідок рятування об’єктів державної і колективної власності; повернення безпідставно придбаного майна і на передачу безпідставно збереженого майна.Зобов’язання виникають за таких підстав: договорами та іншими правочинами; внаслідок створення літературних, мистецьких творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної діяльності; через заподіяння матеріальної та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.Крім того, зобов’язання можуть виникати безпосередньо з акта цивільного законодавства (наприклад, безпосередньо з акта органів державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, з рішення суду). У випадках, встановлених актом цивільного законодавства або договором, підставою виникнення зобов’язань може бути настання або ненастання певної події.Зобов’язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

52,

Зобов’язання договірні та позадоговірні. Види зобов’язань.

Договірними зобов’язаннями  є зобов’язання, що виникають з відповідного договору. Зміст договірних зобов’язань визначається не тільки законом, а перш за все угодою їх учасників. До позадоговірних зобов’язань відносяться зобов’язання:

-у зв’язку з публічною обіцянкою винагороди;

-у зв’язку з вчиненням дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення;

-в результаті рятування здоров’я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи;

-у зв’язку зі створенням загрози життю, здоров’ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи;

-у зв’язку з набуттям, збереженням майна без достатніх правових підстав; 

-по відшкодуванню шкоди.Зміст позадоговірних зобов’язань базується на законі, односторонньому волевиявленні або адміністративному акті.

 Існує два види зобов'язань:

-поточні, короткотермінові зобов'язання з термінами погашення, як правило, менше одного року — рахунки кредиторів, короткотермінові позики, частина довготермінової позики, термін оплати якої настає в даному звітному періоді, податок на прибуток;

-довготермінові зобов'язання з термінами погашення більше одного року після дати складання балансу, включаючи середньо- і довготермінові позики (звичайно забезпечені облігаціями) та кредити постачальників.

53, Поняття видів забезпечення виконання зобов’язань.

Види (способи) забезпечення виконання зобов'язань — це сукупність заходів, за допомогою яких сторони цивільно-правових відносин впливають одна на одну з метою належного виконання передбаченого договором економічного завдання під загрозою вчинення певних дій, які зумовлять настання негативних наслідків майнового характеру для боржника незалежно від того, чи понесе кредитор збитки фактично. ЦК передбачає такі види забезпечення виконання зобов'язань: а) неустойка (штраф, пеня); б) застава; в) порука; г) завдаток; д) гарантія; є) притримання.  Способи, які забезпечують виконання зобов'язань, встановлюються в інтересах кредитора. Тому в разі відступлення вимоги до нового кредитора переходять усі права, які забезпечують виконання зобов'язання. Водночас при переведенні боргу діють лише ті способи забезпечення зобов'язань, які стосуються зобов'язань між кредитором і боржником (неустойка, завдаток), а не між ними і третіми особами (порука, гарантія).