2.4 Фондова біржа

Фондова біржа — це акціонерне товариство, яке зосере­джує— торговцями цінними паперами, які мають дозвіл па здійснення комерційної й комісійної діяльності по цінних па­перах за умови внесення ними до статутного фонду не менш як 10000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Фондова біржа — організація, яка створюється без мети отримання при­бутку та займається виключно організацією укладання угод купівлі та продажу цінних паперів та їх похідних. Вона не може здійснювати операції з цінними паперами від власного імені та за дорученням клієнтів, а також виконувати функції депозитарію.

Органи державної влади, центри сертифікатних аукціо­нів і їх правонаступники не можуть вести реєстри і бути заснов­никами реєстраторів. Частка емітента цінних паперів зосере­джує попит і пропозицію цінних паперів, сприяє формуванню їх біржового курсу та здійснює свою діяльність відповідно до Зако­ну України «Про цінні папери та фондову біржу», інших актів за­конодавства України, статуту і правил фондової біржі. Фондову біржу може бути створено не менш як 20 за­сновниками.

Фондова біржа працює за такими принципами:

перевірка якості й надійності цінних паперів;

встановлення на основі аукціонної торгівлі єдиного курсу на однакові цінні папери одного емітенту;

гласність біржових операцій.

Фондова біржа виконує такі функції:

відкриває доступ підприємствам до позичкового небанківського капіталу;

координує розміщення державних цінних паперів;

забезпечує переміщення фінансового капіталу з однієї сфери діяльності в іншу;

впорядковує ринкові відносини з приводу обігу фінансових інструментів.

Діяльність фондової біржі припиняється у тому разі, ко­ли число її членів стало менше 10. Якщо у фондовій біржі зали­шилося 10 членів, її діяльність припиняється у разі неприйняття нових членів протягом шести місяців. Діяльність фондової біржі припиняється відповідно до законодавства України про акціонерні товариства та інші види господарських товариств.

Основними учасниками фондових бірж є:

Брокерські компанії — це компанії, що здійснюють цивільно-правові угоди щодо цінних паперів, які передбачають оплату цінних паперів проти їх поставки новому власнику на підставі договорів доручення чи комісії за рахунок своїх клієнтів.

Дилерські компанії — це компанії, що здійснюють цивільно-правові угоди щодо цінних паперів, які передбачають оплату цінних паперів проти їх поставки новому власнику від сво­го імені та за свій рахунок з метою перепродажу третім особам.

Маклери — це особи, які виступають посередниками при укладання угод на біржі.

Залежно від виду торгівельної діяльності члени біржі поділяються на чотири категорії:

• брокер-комісіонер збирає у брокерських фірм заявки клієнтів, доставляє їх в зал біржі і відповідає за їх виконання;

біржовий брокер виконує доручення інших брокерів;

біржовий трейдер здійснює операції лише за власний рахунок, правилами біржі йому заборонено виконувати розпоря­дження клієнтів;

«спеціаліст» виконує три основні функції: здійснює виконан­ня заявок з певними групами цінних паперів, діючи при цьому, як брокер; діє як ділер, тобто купує та продає цінні папери за власний рахунок; виконує завдання підтримки стабільності на ринку певних цінних паперів шляхом компенсації тимчасових дисбалансів попиту та пропозиції. Спеціаліст є центральною фігурою на фондовій біржі.

Усі операції на фондовій біржі поділяють на: касові (спо­тові) та строкові.

Касова угода (спотова) — її особливість у тому, що цінні папери оплачуються та передаються покупцю, як правило, в день угоди або протягом 1-3 днів. Ринок таких угод називається касо­вим (спотовим), а ціна касовою (спотовою). Ці угоди передбача­ють первинне розміщення цінних паперів та їх вторинний пере­продаж. До первинного розміщення через біржу приймаються цінні папери, які пройшли лістинг (експертизу) в експертній групі біржі. Вторинний перепродаж цінних паперів полягає в на­ступному:

- угоди здійснюються за паперами, які котуються на біржі;

- котування складається виходячи з реальних біржових цін попиту та пропозиції;

- доручення брокерам на покупку та продаж цінних па­ перів даються у формі наказу.

Угоди, які мають предмет поставки активу у майбутнь­ому називаються строковими. Предметом строкових угод можуть бути будь-які активи. До строкових угод відносять: опціони, ф'ючерси, варанти.

З точки зору строків виконання опціони поділяють на:

Американський опціон, який може бути виконаний у будь-який день до закінчення строку контракту.

Європейський опціон, який здійснюється лише в день закінчення строку контракту.

Першими фондовими біржами у світі були Амстердамсь­ка біржа (1602 р.), Лондонська (1770 р.), Нью-Йоркська біржа (1792 р.). Спочатку розвиток бірж був пов'язаний з ростом дер­жавного боргу, тому що вкладені в облігаційні позики капітали могли перетворюватися в гроші. Після того, як з'явилися перш акціонерні товариства, об'єктом біржового обороту стають акції Сьогодні у світі налічується близько 200 фондових бірж об'єднаних у Міжнародну федерацію фондових бірж. Найбіль­шими з них є фондові біржі Нью-Йорка, Лондона та Токіо — на них припадає до 60% загальносвітового обсягу торгівлі цінними паперами. У кожній країні існує своя інтернаціональна, історич­но сформована система бірж. З огляду на роль, яку відіграють біржі у національних фінансово-інвестиційних системах, можна виділити країни з моно- і поліцентричною організацією фондо­вих бірж.

На ринку цінних паперів України діють сім фондових бірж:

Донецька фондова біржа;

Київська міжнародна фондова біржа;

Кримська фондова біржа.

Придніпровська фондова біржа.

Українська міжбанківська валютна біржа.

Українська міжнародна фондова біржа;

7. Українська фондова біржа.

2.5 АНАЛІЗ ТА ОЦІНКА ФІНАНСОВИХ ІНВЕСТИЦІЙ

При розробці оптимальних фінансових рішень у кон­кретних ситуаціях інвестор має вміти оцінювати майбутню вартість інвестованих грошових коштів.

Оцінка майбутньої вартості грошових вкладень, інвесто­ваних на строк більше одного року (періоду) залежить від того який процент (простий чи складний) буде прийматися в розрахун­ках. При використанні простого відсотку інвестор буде одержува­ти доход (нарощувати капітал) тільки з суми початкових інвес­тицій протягом всього строку реалізації проекту. При викорис­танні складного проценту, одержаний доход періодично додається до суми початкових інвестицій. У результаті чого відсоток нарахо­вується також із накопиченої у попередніх періодах суми відсотко­вих платежів або будь-якого іншого виду доходу. Знаходження майбутньої вартості грошових коштів через певний період і при відомо­му значенні темпу їх приросту здійснюється за такою формулою:

руп = РУ (1 + г)" = РУ- ¥УІР,

де РУ— сума грошових коштів, інвестованих у період 1=0; /- — ставка відсотку, коефіцієнт; п — кількість періодів (років)$ ¥УІРГ,, — фактор майбутньої вартості грошових вкладень, коефі­цієнт.

Приклад 1. Інвестор поклав у банк 500 грн. під 10% річ­них. Визначити величину суми вкладу через 4 роки.

РУ4 = 500 (1 + 0,1)"= 500 х 1,4641 = 732,05 грн. Якщо нарахування відсотків здійснюється т раз у рік, то формула буде мати такий вигляд:

Приклад 2. Інвестор поклав у банк 500 грн. під 10% річ­них із щоквартальним нарахуванням відсотків. Визначити вели­чину суми вкладу через 3 роки.

РУ3 4= 500 (1 + 0,1/ 4) 34= 672,44 грн.

Процес, в якому при заданих значення РУ та г необхідно знайти величину майбутньої вартості інвестованих коштів до кін­ця певного періоду часу (п) називається операцією нарощування.

У фінансових розрахунках часто виникає потреба в оцінці поточної вартості майбутніх грошових потоків (РУ). Ме­тою даної процедури є визначення цінностей майбутніх надход­жень від реалізації того чи іншого проекту з позицій поточного моменту. Процес конвертування грошових коштів, що планується одержати у майбутніх періодах в їх, поточну вартість називається операцією дисконтування. Процентна ставка, що використо­вується у розрахунку РУ називається дисконтною ставкою. А по­казник поточної вартості визначається за такою формулою:

РУ = РУ„ 1/(1 +г)",

де 1/(1 + г)" — називається фактором (множником) поточної вар­тості (РУГУГ„).

ЯКІІ

Приклад 3 Визначити, яку суму необхідно положити на депозит, щоб через 3 роки власник депозиту одержав 4 тис. грн., якщо ставка відсотку становить 12% річних.

ру = 4000 • 1 /(1 + 0,12)3 = 2850 грн.

Якщо нарахування відсотків планується здійснювати більше одного разу у період, то формула буде мати такий вигляд:

РУ = РУп-1/(1 +г/т)"т

Крім номінальної ставки відсотку за депозит г, у фінан­сових розрахунках використовується і ефективна ставка, або дійсна ставка відсотку. Ця ставка визначає той відносний доход, який одержує власник капіталу за рік у цілому. Іншими словами, це річна ставка доходності, яку одержує інвестор при т-раз нара­хувань у році за ставкою відсотку г/т. Таким чином, ефективна ставка складних відсотків визначається за формулою:

ЕАК = (1+г/тГ-1 = РУІРГ/І„ „,~1

Приклад 4. Є два варіанти нарахування відсотків на ко­шти, які розміщуються на депозит у банк. За варіантом А — на­рахування здійснюється щомісячно за ставкою 24% річних, а за варіантом В — щоквартально за ставкою 28% річних. Визначити ефективну річну ставку за кожним варіантом.

Варіант А. ЕАК = (1 + 0,24/12)" - 1 = 1,268 -1=0, 268 (26,8%) Варіант В:ЕАК = (1 +0,28/4)4-1 = 1,3108-1 =0.3108(31,08%)

Таким чином, варіант В є привабливішим ефективна ставка відсотку більша.

В інвестиційному аналізі виникає необхідність оцінити грошові потоки, які генеруються інвестиційним проектом у різні періоди часу. Одним із способів оцінки їх є представлення цих по­токів у вигляді аннуітету, або фінансової ренти, який представляє собою рівні за величиною грошові потоки за кожний період про­тягом точно визначеного часу.

Узагальнюючими показниками ренти є нарощена (май­бутня) сума ренти та сучасна (поточна, приведена) рента.

Нарощена сума — це сума усіх членів потоку платежів з нарахуванням на них відсотків у кінці строку, тобто на дату ос­танньої виплати. Цей показник показує яку величину буде пред­ставляти капітал, який вноситься через рівні проміжки часу про­тягом усього строку ренти з нарахованими відсотками.

Майбутня вартість звичайного аннуітету (РУА а) протя­гом періоду п визначається за формулою:

РУА, = Р • РУІРГ „,= Р- РУІРА, „ ' м (3.8)

де Р — періодичні надходження рівні за величиною грошові потоки; РУІРАг п— фактор майбутньої вартості аннуітету, коефіцієнт.

Показник, який характеризує майбутню вартість однієї грошової одиниці в кінці строку реалізації інвестиційного проек­ту (коефіцієнт нарощування ренти або коефіцієнт накопичення грошової одиниці за період) визначається за формулою:

РУІРА, „ = (1 + г)"' = [(1 + г)" - 1) / /•]

Контрольні запитання та завдання для вивчення теми

Визначте характерні ознаки фінансових інвестицій.

Визначте характерні ознаки цінних паперів.

Визначте основні види та форми цінних паперів.

Охарактеризуйте види та особливості обігу боргових цінних паперів.

Охарактеризуйте види та особливості обігу похідних цінних паперів (деривативів).

Охарактеризуйте види та особливості обігу акцій.

Назвіть фактори, що визначають інвестиційні якості акцій.

Назвіть фактори, що визначають інвестиційні якості облігацій.

Що включає в себе оцінка ефективності фінансових інвестицій.

Назвіть фактори, що впливають на ціну фінансових інструментів.

Охарактеризуйте стан ринку цінних паперів в Україні.

Охарактеризуйте структуру ринку цінних паперів.

Визначте основні функції ринку цінних паперів в Україні.

Визначте основні завдання ринку цінних паперів в Україні.

Визначте особливості функціонування первинного та вторинного ринку цінних паперів.

Назвіть основних учасників ринку цінних паперів в Україні.

Назвіть основні функції торговців цінними паперами в Україні.

Визначте роль та функції Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку.

Визначте роль та функції фондових бірж в Україні.

Охарактеризуйте основні операції, що проводяться на фондових біржах.

Визначте роль та функції саморегулюючих органів на ринку цінних паперів в Україні.

Охарактеризуйте основні методи державного регулювання ринку цінних паперів в Україні.

Визначте перспективи та напрямки розвитку ринку цінних паперів в Україні.

Використовуючи статистичні данні фінансових видань України та зарубіжних країн визначити показник інтегрального індексу фондового ринку на певну дату.

Визначте особливості портфеля цінних паперів.

Назвіть основні етапи формування портфелю цінних паперів. 27. Визначте складові стратегії управління портфелем цінних паперів 28. Назвіть основні фактори, які мають бути враховані при формуванні портфеля цінних паперів.

3. РЕАЛЬНІ ІНВЕСТИЦІЇ

Економічна сутність реальних інвестицій

Кругообіг реальних інвестицій

Об'єкти реальних інвестицій

Оцінка об'єктів реальних інвестицій

Особливості оцінки нерухомості

3.1 ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ РЕАЛЬНИХ ІНВЕСТИЦІЙ

Визначальною домінантою економічної політики будь-якої країни є реальні інвестиції. Вони складають економічну ос­нову суспільства та впливають на досягнення макроекономічної стабілізації країни. Такий аспект дослідження свідчить про дуже важливе значення реальних інвестицій в економічному розвитку країни та про ту роль, яку вони відіграють у функціонуванні рин­кової економіки. Саме цим пояснюється той величезний інтерес економістів до теорії вкладання капіталу у виробництво, який во­ни проявляють на протязі багатьох років, в тому числі і наша увага до цієї проблеми.

Найчастіше під «реальними інвестиціями» розуміють ті економічні ресурси, які направляються на збільшення реального капіталу суспільства, тобто на розширення або модернізацію ви­робничого процесу.

В економічній літературі прийнято розрізняти «чисті реальні інвестиції», які направляються на збільшення основного капіталу та утворення нових основних та частини оборотних фондів як виробничого, так і не виробничого призначення, та «валові реальні інвестиції», які відрізняються від «чистих» на величину одноразових витрат, які забезпечують просте відтворен­ня Крім того, реальні інвестиції в формі капітальних вкладень її включають в себе такі елементи «валових» інвестицій, як витрати на накопичення та реновацію основних фондів і накопичення оборотних фондів у частині приросту незавершеного будівництва, отже поняття «валових інвестицій» по складу ширше капітальних вкладень, які не включають у себе витрати на утворення невстановленого обладнання та капітальний ремонт діючих ос­новних фондів.

Реальні інвестиції можуть виступати також у вигляді нетто-інвестицій, або початкових інвестицій, які здійснюються на основі проекту або при купівлі підприємства (фірми) та реінвестицій (знову вивільнені інвестиційні ресурси, які використову­ються на придбання нових засобів виробництва). Нетто-інвестиції разом із реінвестиціями утворюють брутто-інвестиції.

Реальні інвестиції поділяються також на: інвестиції у «зовнішні умови», тобто в найбільш вигідні вкладання вільних коштів у сторонні виробничі та інші структури; та інвестиції у власну діяльність, тобто найбільш вигідне вкладання капіталу в підвищення конкурентного статусу підприємства як за рахунок внутрішніх, так і за рахунок зовнішніх джерел фінансування. Оскільки останній тип визначається як зовнішніми так і внутрішніми факторами, то інвестиційна діяльність підприємства повинна бути направлена з однієї сторони, на посилення позитивного впливу зовнішніх умов на діяльність підприємств, з іншої сторони — на вдосконалення виробничого потенціалу власного підприємства. Інвестиції у «зовнішні умови» здійснюються, як правило, у вигляді участі на паях підприємства в спільних проектах.

Інвестиції внутрішнього характеру мають за мету розви­ток стратегічного потенціалу за рахунок приросту тих чи інших ресурсів (технічних, технологічних, інтелектуальних тощо) та ут­ворення необхідних товарно-матеріальних запасів.

Усі вище згадані інвестиції у реальні активи найчастіше здійснюються у вигляді реального інвестиційного проекту.

Наведена схема може відображати рух коштів за будь-якої форми підприємницької діяльності. У разі необхідності, за­лежно від специфіки підприємства, із схеми можуть бути вилучені виробнича та товарна стадії руху коштів.

Економічний сенс наведеного ланцюжка полягає в тому, що інвестиції в різноманітній формі (грошовій, товарній тощо) вкладаються в інвестиційні об'єкти з метою створення матеріаль­них умов підприємницької діяльності, іншими словами, інвес­тиційний капітал залежно від форми його існування вкладається (перетворюється) у конкретні інвестиційні товари (основний капітал К0, обіговий капітал Ок, робочу силу РС), що в сукупності являють собою фізичний капітал. Отже відбувається матеріаліза­ція інвестицій, що виступає у вигляді приросту вартості капіталь­ного майна інвестора (у цьому випадку — рухомого й нерухомо­го й науково-технічного персоналу).

Оскільки отримані доходи є метою інвестування, то обіг реальних інвестицій обов'язково включає період експлуатації придбаних капітальних вартостей (стадія ... В ... Т' — Г) до мо­менту накопичення фінансових ресурсів (частини амортизаційного капіталу, прибутку), що окупають вкладений у виробництво капітал. На практиці чим вища норма доходності (рентабель­ності) капітального майна, тим менший термін окупності, тобто період обігу інвестицій.

Аналізуючи схему кругообігу інвестицій, ми приходи­мо до висновку, що може виникнути і така ситуація, коли інвестор не може задовольнити свого попиту на інвестиційному ринку. У такому разі він змушений створювати необхідні йому елементи фізичного капіталу або самостійно або доручаючи іншим учасникам інвестиційного процесу. Наприклад, якщо інвесторові потрібен новий вид обладнання (активна частина основного капіталу) або новий різновид матеріалів (оборотним капітал), він може, попередньо вклавши кошти в науково- технічні розробки, самостійно налагодити виробництво обладнання (матеріалів). У цьому разі схема кругообігу реальних інвестицій ускладнюється, оскільки процес їх матеріалізації поряд із придбанням елементів фізичного капіталу на інвестиційному ринку охопить і процес виробництва (В,,) цих елементів.

Існують також особливості кругообігу реальних інвес­тицій на випадок, коли інвесторові для організації підприємниць­кої діяльності необхідно створити елементи пасивної частини ос­новного капіталу (нерухомого капітального майна) — будівлі, споруди. Ця обставина зумовлює закономірне залучення до інве­стиційного процесу сфери капітального будівництва. Тут також с дві модифікації руху коштів залежно від ролі інвестора у процесі будівництва: інвестор може або самостійно зводити необхідні йо­му будівлі (споруди), або виступати в ролі замовника будівельної продукції. У першому випадку кругообіг засобів у сфері капітального будівництва безпосередньо входить до формули круго­обігу реальних інвестицій рис. 4.3. У другому — відносини інвес­тора (замовника) з іншими учасниками будівництва регламенту­ються договором підряду. Специфіка фінансових взаємовідносин замовника з іншими учасниками інвестиційного процесу заключаються в авансуванні витрат останніх (підрядників) із різним Ісрміном, які визначено в договорі підряду, або в придбанні готової продукції «під ключ». Отже, виконання інвестором функцій замовника з попереднім авансуванням виробничих витрат підрядника визначає специфіку кругообігу реальних інвестицій у сфері капітального будівництва. Цей процес представимо таким чином.

Розглянувши кругообіг реальних інвестицій, зробимо Висновок, що процес інвестування в реальному виробництві представляє собою ланцюжок метаморфоз (перетворень): Цінності (інвестиційні ресурси) — вкладення (витрати) — одер­жання доходу (ефекту) внаслідок інвестування.

Перше перетворення — це перетворення ресурсів у капі­тальні вкладення (витрати) тобто здійснюється процес трансфор­мації інвестицій в конкретні об'єкти інвестиційної діяльності.

Друге перетворення — це перетворення вкладених кош­тів у приріст капітальної вартості, що характеризує кінцеве пере­творення та одержання нової споживчої вартості у вигляді товарів чи надання послуг.

Третє перетворення — це приріст капітальних вартостей у формі доходу або соціального ефекту, тобто реалізується кінце­ва мета інвестиційної діяльності.

Початковий та кінцевий ланцюжок замикаються, ство­рюючи новий взаємозв'язок: прибуток — інвестиційні ресурси. Тобто процес реального інвестування повторюється.

3.2 ОБ'ЄКТИ РЕАЛЬНИХ ІНВЕСТИЦІЙ

Реальні інвестиції — це вкладення в основний капітал та на приріст матеріально-виробничих запасів. До них відносять інвестиції:

/) в основні активи на:

придбання (або виготовлення) нового обладнання, в тому числі витрати на їх доставку, монтаж та введення в експлуатацію;

модернізацію діючого обладнання;

будівництво та реконструкцію будівель та споруд тощо.

2) в нематеріальні активи, які пов'язані, перш за все, із придбанням нової технології (патенту, ліцензії) та торгової марки.

3) в оборотні кошти, які передбачають забезпечення:

нових та додаткових запасів основних та допоміжних матеріалів;

нових та додаткових запасів готової продукції;

збільшення рахунків дебіторів.

Загальна сума усіх вище згаданих реальних інвестицій представляє собою сукупні реальні інвестиції, об'єктами яких ви­ступають:

об'єкти виробничого призначення — об'єкти, які після завершення будівництва будуть функціонувати у сфері матеріального виробництва: промисловості, с/г, водному та лісовому господарствах, на транспорті та у зв'язку, у будівництві та громадсь­кому харчуванні, матеріально-технічному забезпеченні та у збуті;

об'єкти невиробничого призначення об'єкти житлового та комунального господарства, заклади охорони здоров'я, фізкультури, соціального забезпечення, освіти, культури, мистецтва, а також науково-дослідні та інші організації, пов'язані з розвитком науки;

будови — це сукупність будівель та споруд (об'єктів), будівництво, розширення яких здійснюється, як правило, за єдиною проектно-кошторисною документацією зі зведеним кошто­рисним розрахунком вартості будівництва, на які у встановлено­му порядку затверджується титул будови;

• черги будівництва — частини будови, визначені проектом (робочим проектом), що забезпечують випуск продукції або надають послуги, можуть складатися з одного або декількох пу­скових комплексів;

• пускові комплекси — сукупність об'єктів основного, підсобного та обслуговуючого призначення, енергетичного, транспортного і складського господарства, зв'язку, інженерних комунікацій, охорони навколишнього середовища, благоустрій, що забезпечують випуск продукції або надання послуг, передба­чених проектом для даного пускового комплексу;

об'єкти будівництва — окремі будівлі або споруди, на будівництво, реконструкцію або розширення яких повинен бути складений окремий кошторис і проект;

нове будівництво — будівництво комплексу об'єктів ос­новного, підсобного та обслуговуючого призначення новостворюваних підприємств, будівель, споруд, а також філій і окремих виробництв, які після введення в експлуатацію будуть знаходити­ ся на самостійному балансі, яке здійснюється на нових площадках із метою створення нової виробничої потужності;

розширення діючих підприємств — будівництво додаткових виробництв на діючому підприємстві (споруді), а також будівництво нових та розширення існуючих окремих цехів та об'єктів основного, підсобного й обслуговуючого призначення на території діючих підприємств або на площах, що до них при­ лягають, з метою створення додаткових або нових виробничих потужностей, які після введення в експлуатацію не будуть знаходитися на окремому балансі;

реконструкція діючих підприємств — переобладнання діючих цехів та об'єктів основного, підсобного призначення, як правило, без розширення існуючих будівель і споруд основного призначення, пов'язане з удосконаленням виробництва та підвищенням його техніко-економічного рівня на основі досягнень НТП та здійснюване в цілому з метою збільшення виробничих потужностей, поліпшення якості та для зміни номенклатури про­дукції головним чином без збільшення численності працівників при одночасному поліпшенні умов їх праці та охорони навколишнього середовища;

• технічне переозброєння діючих підприємств — це ком­плекс заходів щодо підвищення техніко-економічного рівня окре­мих виробництв, цехів та дільниць на основі впровадження пере­дової техніки та технології, механізації й автоматизації вироб­ництва, модернізації та заміни застарілого і фізично зношеного устаткування новим, більш продуктивним, а також щодо удоско­налення загальнозаводського господарства та допоміжних служб.

Усі об'єкти для реальних інвестицій інвесторами відби­раються на конкурсній основі.

Зокрема, інвестор вкладатиме кошти в будівництво но­вого підприємства лише за умови, якщо об'єкт:

відповідає вимогам науково-технічного прогресу, що підт­верджується висновком відповідних органів експертизи;

має позитивний висновок державної екологічної експертизи;

забезпечує:

а) ефективність використання в кладених коштів;

б) окупність капітальних вкладень у межах п'яти років;

в) дотримання нормативних термінів будівництва;

г) сприяння рішенню економічних і соціальних проблем;

д) розширення експортних можливостей.

Інвестування витрат із технічного переозброєння, рекон­струкції та розширення діючих підприємств буде здійснюватися тільки за умови, якщо ці заходи забезпечать:

прискорення науково-технічного прогресу;

розвиток наукомістких галузей;

випуск нової високоефективної продукції;

суттєве підвищення якості продукції;

підвищення продуктивності праці й скорочення чисельності

працюючих;

розширення виробництва товарів і платних послуг населенню.

При цьому в обов'язковому порядку мають дотримуватися наступні вимоги:

тривалість здійснення витрат не повинна перевищувати нормативну, а при відсутності норм не повинна перевищувати 2 роки;

продукція, що передбачена до випуску в результаті здійснення заходів, які інвестуються, повинна відповідати світовому рівню або перевершувати його, бути конкурентноздатною на світовому ринку і відповідати всім вимогам для реалізації за вільноконвертовану валюту.