2.1. Режими технічного обслуговування і ремонту машин

Під режимом технічного обслуговування і ремонту розуміють періодичність профілактичних і ремонтних дій, перелік і обсяг регламентованих операцій.

Обґрунтування раціонального режиму технічного обслуговування може бути проведено з урахуванням закономірностей зміни показників, що характеризують стан окремих елементів машин і допустимих значень цих показників за технічними або економічними критеріями.

Складність цієї задачі обумовлюється тим, що показники, які характеризують технічний стан окремих елементів машин після певного напрацювання, мають велике розсіювання, що зумовлене, головним чином, різноманітністю умов експлуатації. Внаслідок цього, динаміка і характер цих змін неоднакові для однотипних машин. Відповідно, й потреба в тих або інших видах обслуговування рівнозначних елементів машини буде також неоднаковою.

Суттєвий вплив на характер зміни технічного стану машин має також їх вік, оскільки із збільшенням тривалості експлуатації інтенсивність відмов зростає. Досягнення однакового рівня безвідмовної роботи різновікових машин неможливе. Тому періодичність обслуговування не може бути однаковою для нових машин і машин, що мають значне напрацювання.

Для визначення раціонального режиму обслуговування потрібно виходити із бажання зменшити зношуваність елементів машин і кількості поточних ремонтів між технічними обслуговуваннями (тобто забезпечити бажаний рівень ймовірності безвідмовної роботи машин). Обґрунтовування раціональних режимів технічного обслуговування повинно проводитися з урахуванням законів розподілу показників, що розглядаються.

Оптимальним режимом технічного обслуговування вважають режим, що забезпечує заданий рівень безвідмовної роботи і довговічності машин та устаткування за мінімальних витратах на технічне обслуговування і ремонт. Оптимальний режим технічного обслуговування визначає періодичність і перелік виконуваних робіт, які б забезпечили належну експлуатаційну надійність машин та обладнання і питомі витрати на одиницю напрацювання. Повністю вирішити задачі оптимізації режимів технічного обслуговування дуже складно, і тому й до теперішнього часу існують різні підходи до цього питання.

Статистичний метод визначення періодичності технічного обслуговування. Цей метод полягає у встановленні закону розподілу часу досягнення гранично допустимої величини функції технічного стану елементів машини. За нормального розподілу задача розв’язується шляхом визначення середнього значення часу досягнення гранично допустимої величини U_П і середньоквадратичного відхилення σ. Періодичність технічного обслуговування X задається різницею між середнім значенням часу і середнім квадратичним відхиленням, тобто X = X_ср – σ.

За цієї умови ~16% елементів машин, що розглядаються, піддаватимуться обслуговуванню після досягнення граничного стану. Проте, велика частина (84%) обслуговуватиметься до цього терміну. Цим забезпечується попереджувальний характер обслуговування.

Якщо прийняти періодичність технічного догляду Х = Х_ср, обслуговування втрачає свій попереджувальний характер, оскільки до цього часу 50% елементів досягнуть свого граничного стану.

Техніко-економічний метод полягає у встановленні періодичності технічного обслуговування, що забезпечив би досягнення мінімуму сумарних витрат на технічне обслуговування і поточний ремонт. Сутність цього методу проілюстровано на рис. 2.1.

Рис. 2.1. Зміна витрат на технічне обслуговування і поточний ремонт у залежності від періодичності їх проведення

Зі збільшенням періодичності обслуговування питомі витрати на ремонт зростають (крива С_ПР), а питомі витрати на технічне обслуговування знижуються (крива С_ТО). Сумарна питома вартість С_Σ = С_ТО + С_ПР природно має своє екстремальне значення (точка А), що відповідає оптимальній, з техніко-економічної точки зору, періодичності обслуговування.

Наведені методи визначення періодичності не вирішують, в цілому, задачі оптимізації режимів технічного обслуговування: так, ймовірносно-статистичний метод не враховує витрати на проведення технічного обслуговування; технікоекономічний метод не враховує вплив профілактичного і ремонтного обслуговування на рівень працездатності, а отже, і продуктивності машин.

Слід відзначити, що відсутність методів наукового обґрунтовування оптимальних режимів технічного обслуговування призводить на практиці до прагнення зменшити витрати на технічне обслуговування і використати, в цілях максимального технологічного напрацювання, машини з граничнодопустимим рівнем технічного стану, не зважаючи на умови, що забезпечують належну безпеку роботи і собівартість одиниць напрацювання.

Основним критерійним показником оптимальних режимів технічного обслуговування є мінімум питомої вартості робіт з технічного обслуговування і ремонту, тобто витрат на обслуговування і ремонт, віднесених до напрацювання машини. За своєю природою цей показник є комплексним, що враховує одночасно конструктивні особливості застосовуваних машин та устаткування, виробничу потужність, умови використання і способи відновлення його працездатності.