Фрідріх Дюрренматт (1921-1990)

Дюрренматт відомий своїми п’єсами – притчами-парадоксами: “Гостина старої дами”, “Ангел приходить у Вавилон”, “Аварія”, “Фізики”, “Метеор”, “Портрет однієї планети”, “Відстрочка”.

Ф. Дюрренматт вважав, що парадокс – феномен сьогодення. Тому в його п’єсах парадокс – не просто дотепна гра, а засіб наближення до болючих проблем людства наприкінці ХХ століття. Особливо вдавалися йому парадоксальні комедії, бо вважав неможливим створити парадоксальну трагедію з причини відсутності справжнього трагедійного героя. (“Наше століття танцює останній танок білої раси, не знає ані винних, ані відповідальних”). А от комедії Фріша – трагічні, точніше, трагікомічні.

Відомою п’єсою Дюрренматта є “Гостина старої дами”. Її зміст складає історія гріхопадіння мешканців провінційного містечка Гюллен. Після 40 років відсутності у містечко приїжджає багата дама Клер Цаханасян. Колись вона, молоденька дочка бідного каменяра, і молодий чоловік Альфред Ілль кохали одне одного. Клер була вагітною від нього і з радістю чекала народження дитини. Але над її коханням познущалися: Альфред одружився з дочкою заможного крамаря. За рік дитина Клер померла в притулку, а Клер стала проституткою. В будинку розпусти вона зустріла старого Цаханасяна, який одружується з нею. Коли чоловік помер, Клер стає спадкоємницею чималого багатства. І ось вона приїжджає в Гюллен, де не працює завод, де зруйнований вокзал, занедбані будинки. Вона пропонує мільярд тому, хто в’є Альфреда. Ця пропозиція спочатку жахає людей. Вони проявляють певне благородство: “Ми не язичники”, “Ми у Європі”, “Краще жити в бідноті, ніж заплямити душу”. Але згодом один із мешканців міста з’являється серед людей у нових черевиках, другий – з дорогими сигарами, третій раптом змінює своє ставлення до Альфреда, навіть членів його сім’ї він дратує, а не викликає співчуття. Нарешті старий вчитель попереджує Альфреда, що його вб’ють, не вважаючи це однак за велику біду (“у нас великі злидні, а спокуса ще більша”). Вчитель, посилаючись на античних класиків, обґрунтовує необхідність вбивства на урочистих зборах мешканців містечка.

П’єса Ф. Дюрренматта – це дослідження суспільної психологїї, коли на зміну переконанню (“не в грошах щастя”) приходить твердження: “не будемо терпіти серед нас злочинця”. Отже твір швейцарського драматурга – не тільки фантастичний гротеск, а присвячена поширеному в реальності ХХ століття явищу – здатності людей, натовпу змінювати свої рішення, переконання під тиском обставин. Тому цей твір-притчу можна тлумачити як антитоталітарний, антифашистський і можна розуміти значно ширше.

Ежен Йонеско (1909-1994)

Ежен народився в Румунії. Батько – юрист за фахом, мати – домогосподарка (француженка). Невдовзі сім’я переїжджає до Парижу, де батько готується до захисту докторської дисертації. Але в 1916 році він повертається на батьківщину, а мати залишається в Парижі з трьома дітьми. Хоч в Ежена стосунки з батьком були напружені, але він живе у батька, відвідує ліцей, потім закінчує філософський факультет університету за спеціальністю “Французька література”. Пише вірші та теоретичні праці. Книга “Ні” (1934 р.) розповідає про румунську літературу, критикує її, окреслює сучасні художні методи.

Повернувшись до Парижу, Ежен готується до захисту дисертації за творчістю Бодлера. Після другої світової війни працює над п’єсами, оповіданнями, статтями (трагікомічні фарсові п’єси: “Урок”, “Картина”, “Новий жилець”, “Повітряний перехожий”, “Король помирає”, “Марення удвох”, “Макбет”, “Людина з валізами”, “Цей жахливий бордель”, роман “Самотній”, всього написав більше 30 п’єс).

Останні роки свого життя провів у Швейцарії, де не писав, а малював.

Якось Йонеско захотів вивчити самостійно англійську мову, розкрив самовчитель і, як людина, яка вміє критично ставитися до світу – побачив у підручнику цілий світ мовних штампів, безглуздий мінімум лексики. Реальний світ був закритий для нього світом штампів і мовної гри. Йонеско поглянув іншими очима на людський світ. Так з’явилася його знаменита п’єса “Голомоза співачка”.

Сюжет її специфічний. Перед нами кімната в англійській квартирі: містер Сміт в англійських домашніх пантофлях, англійських окулярах, сидить в англійському кріслі, читає англійську газету, смалить англійську люльку, англійський годинник б’є 17 англійських ударів. Дружина Сміта по-англійськи дивується: вже дев’ята! Слова, ремарки, діалоги механічно приєднуються один до одного, а потім взагалі з’являються звуки незрозумілі. Герої не розуміють один одного. Але все це не має значення, головне – говорити безглузді словосполучення, так, для себе.

Йонеско прагнув відобразити складний світ людських стосунків сучасності, проблему колективізму, невміння достукатися один до одного, зрозуміти., бесіди ні про що, життя в нічому і ніким.

У п’єсі немає дії, лише ситуація, де логіка розмови не є обов’язковою, тому що мова, переконаний автор, вже не може об’єднувати людей.

Йонеско разом з групою режисерів створюють новий театр (абсурдиський), який має ґрунтуватися на положеннях:

• життя людини не має цінностей, над життям постійно висить загроза смерті, тому людське існування – абсурд;

• людина вже не керується логікою, тож і не може мати фіксованих рис характеру, людина існує лише в ситуаціях;

• мова вмирає або перетворюється на штампи, через що нема щирого спілкування, людина стає абсолютно самотньою.

Керуючись цими положеннями, які є основними в сучасній французькій філософії ірраціоналізму, Йонеско створює свої п’єси, в яких підкреслює, що неможливо гармонізувати суперечливий сучасний світ.

В окремих п’єсах Йонеско показані реальні, конкретні умови. Але ця показна видима реальність прочитується й інтерпретується метафізично, ірреально.

Відома п’єса Йонеско “Носороги” має такий сюжет. У провінційному містечку з’являється носоріг. Усі з подивом сприймають цю подію. Крім того, поширюються чутки, що носорогами стають жителі містечка. А згодом усі персонажі, крім поета з іронічною назвою Беранже, перетворюються на носорогів, яких вважають “сильними, красивими, мудрими тваринами”. Поет теж хотів би перетворитися, але йому не вдається, бо має надто сильну уяву. Вразливість заважає йому стати такими, як усі, і прирікає на самотність. Беранже – звичайна людина, “маленька” людина, але виявився єдиним, хто зберіг свою індивідуальність та алергію на стадні почуття.

Тому можна сказати, що драма-притча Йонеско “Носороги” спрямована проти готових рецептів, проти прихильників готових ідей, проти ключових формул і наріжних гасел на зразок: “Життя – це боротьба”, “Хто не бореться – боягуз”, “потрібно мати силу волі”, “всі повинні працювати”, “треба йти в ногу з часом”.

П’єса допускає декілька інтерпретацій. Це може бути протест проти демонстрації масового психозу в умовах тоталітаризму, виступ проти всіх видів істерії, фанатизму, одностайності думки.

Твір стверджує, що людина стала слабкою, залежною, безвольною, несамостійною, злою, словом, носорогом (хоч у житті значно зручніше, вигідніше, спокійніше бути носорогом.