Стаття 24. Взаємовідносини з іншими учасниками судочинства

У відносинах з іншими учасниками судочинства працівник прокуратури повинен дотримуватися ділового стилю спілкування, виявляти принциповість і витримку, під час судового розгляду має демонструвати коректність, неупередженість та повагу до учасників судового процесу, не може вступати у будь-які поза процесуальні стосунки з ними.

Працівник прокуратури не має права залишати поза увагою поведінку інших учасників процесу, включаючи головуючого у судовому засіданні, яка суперечить закону, порушує права і свободи громадян, та повинен реагувати на ці прояви у порядку, передбаченому законодавством.

Він має уважно ставитися до гарантування права особи на захист, дотримання адвокатської таємниці, не повинен перешкоджати передбаченому законом спілкуванню підозрюваного та обвинуваченого з адвокатом.

Стаття 25. Взаємовідносини із засобами масової інформації

Працівник прокуратури повинен з повагою ставитися до діяльності представників засобів масової інформації щодо висвітлення роботи органів прокуратури, а також сприяти їм в отриманні достовірної інформації в установленому законом порядку. Утримуватися від офіційних висловлювань, міркувань та оцінок з питань, розгляд яких не належить до його компетенції. Дотримуватися етики публічних виступів і вимог щодо надання службової та конфіденційної інформації.

Офіційні (письмові та усні) виступи працівника прокуратури у засобах масової інформації мають бути достовірними та виваженими, зважаючи на те, що вони можуть розцінюватись як офіційна позиція прокуратури, а дискусії вестися у коректній формі, не підриваючи авторитету органів прокуратури.

18.

Перешкоди контакту оратора і аудиторії можливо поділити на: - об”єктивні - суб”єктивні. Суб”єктивними є перешкоди, виникнення яких залежить від рівня підготовки оратора, знання предмету виступу, уміння визначати характеристику аудиторії тощо.

Об”єктивними є перешкоди, які змінити оратор не може, оскільки вони випливають з наших психологічних властивостей. Такі перешкоди можливо лише врахувати при виступі.

Види об”єктивних психолгічних перешкод: - інерція включеності - висока швидкість розумової діяльності - нестійкість уваги - антипатія до чужих думок

19.

Аргумент – це підстава, що використовується для доведення власної думки. Демагогія – голослівні твердження, що мають вигляд глибокої аргументації на користь загалу, а насправді прикривають низькі розрахунки, некомпетентність, прагнення маніпулювати людьми. Існують такі логічні правила оперування аргументами: 1. Аргументи доведення мають бути істинними, тобто такими, що не підлягають сумніву; 2. Істинність аргументів доводиться незалежно від тези; 3. Необхідно, щоб аргументи не суперечили один одному; 4. У сукупності аргументи повинні бути достатніми для обгрун-тування тези.

Існують такі логічні правила оперування аргументами: 1. Аргументи доведення мають бути істин-ними, тобто такими,що не підлягають сумні-ву; 2. Істинність аргументів доводиться незале-жно від тези; 3. Необхідно, щоб аргументи не суперечили один одному; 4. У сукупності аргументи повиннібути доста-тніми для обгрунтування тези.

В практиці використовують такі типи аргументації : 1. Розв”язання лише одного завдання – обгрунтування власної тези; 2. Виконання також одного завдання – критика аргументів супротивника; 3. Поєднання доказу і спростування

20.

Процес виведення тез із аргументів називається в риториці демонстрацією (від лат. demonstratio — показування). Демонстрація показує, наскільки вдало побудована вся аргументація. Саме на цьому етапі особливо важливою є мовна тактика, вміння вибудувати і показати мовні конструкти та їх лексико-граматичне наповнення.

Виділяють демонстрацію логічну і паралогічну. Логічна демонстрація потребує від промовця дотримання правил виведення умовисновків і логічних аналогій. Паралогічна демонстрація допускає неврахування правил і навіть використання їх від супротивного. Тут вступає в дію фігуральна мова.

Продемонструвати доказ означає подати тезу і пред'явити аргументи.

Некоректну демонстрацію в риториці називали логічними помилками — паралогізмами. Антична риторика їх не цуралася. Логічні помилки навмисне використовували для того, щоб заплутати адресата, збити з пантелику, хай сам вибирається на правильний шлях. Такі логічні операції називали софізмами, а вчителів риторики — софістами. Вони проголосили мірою всіх речей людину, істинним вважали не тільки те, що реально таким було, а й те, в істинності чого могли співбесідника переконати. В мистецтві переконання ритори-софісти досягли вершин риторичного ефекту, який створювався фігуральним мовленням — фігурами слова (тропи) і фігурами думки. Тропи і фігури з погляду логіки є паралогізмами, логічними помилками.

Пізніше демонстрацією стали називати просто ілюстрацію (лат. illustratio від illustro — освітлюю, пояснюю) предмета мови, його фізичний (наочність) чи вербальний (мовний: слово, речення, текст) образ, тобто те, що є відповіддю на імператив: покажи, наведи приклад.

Демонстрація показує, наскільки правильно і доцільно сформульовані тези та аргументи і які при цьому трапляються логічні помилки.

21.

19 грудня 2012 року №4гн