2.1 Орієнтовний метод визначення граничної кількості твердих відходів на території підприємства (організації )

Гранична кількість відходів при їхньому відкритому зберіганні може бути встановлена емпірично в міру нагромадження маси відходів. У крапках вимірів визначаються концентрації всіх шкідливих речовин, що підлягають контролю, з наступною побудовою лінії регресії в (М від У_і), де:

У_і - сума відносин концентрацій шкідливих речовин С_i до відповідної ГДК :

_і = С _і / 0,3ГДК_і

• маса відходів, обумовлена за графіком продовженням лінії регресії до її перетинання із прямої, паралельної осі абсцис і минаючої через крапку У=0,3

Знайдена емпірична залежність дозволяє здійснити прогноз виділення шкідливих речовин у повітря й обмежити М величиною М_х, що відповідає перетинанню лінії регресії із прямої, паралельний осі абсцис:

У

У_і

0,3

М_х М М, кг

2.2 Приклад розрахунку

На території підприємства на площадці тимчасового зберігання перебувають тверді відходи цеху гальванопокриттів у кількості 60 кг, етилендіамін. Потрібно визначити граничну кількість відходів, припустиму для тимчасового зберігання.

Розрахунок: ГДК етилендіаміну в повітрі робочої зони = 2 мг/куб.м. 0,3 ГДК = 0,6 мг/куб.м.

Результати аналізу повітря на висоті до 2,0 м над масою відходів, мг/куб.м: 0,4; 0,6; 1,0; 0,2; 1; 0.

Середньозважена величина С _{і =} 0,64

_і = С _і / 0,3ПДК_і = 0,64/0,6 = 1,06

Таким чином, збережена кількість відходів є граничним і підлягає негайному вивозу.

3. Регулювання утворенням промислових відходів

3.1 Класифікація й ідентифікація відходів

Складовою частиною первинного обліку відходів є їхня ідентифікація і класифікація. Для більшості відомих видів відходів ідентифікація складається в присвоєнні їм стандартних назв. Однак багато відомих видів відходів є недостатньо ідентифікованими, а знову виявлені відходи підлягають ідентифікації. Процедура ідентифікації відходів є перманентної, тому що в процесі життєвого циклу можуть виявлятися його нові властивості.

Ідентифікація відходів є складовою частиною класифікації. Класифікація це процес упорядкування даних про відходи шляхом їхнього віднесення до тих чи інших угруповань. Відходи групуються відповідно до виду економічної діяльності підприємства або технології виробництва, або токсично-гігієнічними характеристиками, ресурсною цінністю, а також видами переробки, утилізації і видалення.

На Україні загальноприйняті кілька способів розподілу відходів по групах:

1. Розподіл по класах небезпеки;

2. По видах економічної діяльності;

3. Виробничі відходи;

4. Відходи споживання;

5. Побутові;

6. Комерческі й ін.

Критерії угруповань нечіткі. Тому крім загальнонаціональної системи існують розробки класифікацій на рівні окремих регіонів, областей, підприємств.

У 1997 році наказом Держстандарту України введений у дію Державний класифікатор відходів ДК 005-96. На загальнодержавному рівні при статистичному обліку і введенні реєстрів відходів класифікатор успішно застосовується. Однак у результаті перевірок встановлено, що на рівні підприємства цей класифікатор не може бути використаний у якості базового. У зв'язку з цим, для цілей створення бази даних на рівні підприємства в Українському НДІ екологічних проблем (м. Харків) розроблено новий класифікатор, що у загальному відповідає державному.

Ідентифікація промислових відходів у рамках зазначеної системи здійснюється в три етапи:

1. Встановлення виду і коду економічної діяльності відповідно до ДК 005-96;

2. Встановлення належності до категорій, що визначають особливості походження;

3. Встановлення належності до груп, що визначають напрямок поводження з відходами.

Виходячи, зі специфічних умов техногенезу, промислові відходи пропонується розділити на наступні категорії:

А – залишки сировини, матеріалів, напівфабрикатів, що у результаті здійснення технологічних процесів чи робіт не можуть бути використані по прямому призначенню через зміну фізичного стану, геометричних розмірів чи фракційнно-дисперсного стану; а також хімічного чи речовинного складу в результаті нецілеспрямованого впливу систематичних чи випадкових факторів;

Б – техногенні продукти, отримані при збагаченні, видобутку і збагаченні сировини, а також утворюються в результаті фізико-хімічної переробки вихідних матеріально-сировинних ресурсів, але не є метою виробничого процесу;

В – речовини чи їхні суміші, що є продуктами очищення виробничих об'єктів (технологічного устаткування, транспортних засобів, сховищ, виробничих площадок і т.п.), а також осади, що утворяться в результаті механічного очищення стічних вод і газів, що відходять;

Г – матеріали, відпрацьовані в сфері виробничо-технічного споживання, що втратили свої функціональні властивості, установлені нормативними вимогами, у тому числі за рахунок забруднення;

Д - відпрацьовані вироби, що відносяться до відпрацьованих засобів, які не відповідають вихідним технічним характеристикам, у тому числі через зміну функціональних властивостей матеріалів, з яких вони виготовлені.

У зазначений перелік не включені відходи, що характеризуються як бракована продукція й амортизовані вироби, та як постановка їх на облік регламентується діючими нормативними актами.

Номенклатурне ім'я відходу складається з:

• термінів групи А, що відбивають стан відходу в цілому (зола, шлак, пил, гель, обрізки, окалина, шлам і т.д. );

• термінів групи Б, що чи цілком частково відбивають склад і стан відходу через стандартизовані найменування вихідних матеріально-сировинних чи ресурсів профілюючої продукції технологічного процесу, чи робіт, при яких утвориться відхід;

• термінів групи В, що відбиваю стан відходу через найменування технологічного чи процесу виду роботи, при здійсненні яких він утворюються (возгін, конденсат, концентрат, шумовиння, просипай, відсів, відстій , продукт корозії, продукт зносу і т.п.).

Таблиця 3.1