2.1. Особливості організації проектної діяльності на уроці.

Навчання рідної мови є складовою частиною загальної системи освіти й підпорядковується основним тенденціям її розвитку. Останнім часом простежується загальносвітова спрямованість на гуманізацію освіти. Щодо рідної мови, то це знаходить вираження в зорієнтованості процесу навчання на розвиток особистості школяра засобами конкретної навчальної дисципліни. Так, у контексті особистісно – діяльнісного підходу, що втілює цю тенденцію, помітна зміна схеми спілкування на суб’єктно-суб”єктну. Тобто учень уже виступає як активний творчий суб’єкт навчальної діяльності, керованої викладачем.

За такого підходу мета кожного заняття визначається з позиції школяра, причому не тільки в сенсі засвоєння знань, умінь, а й з погляду прогресивних змін у структурі особистості.

Особистісно – діяльнісний підхід, на думку І.Зимньої, означає врахування індивідуально – психологічних особливостей школярів, цілеспрямоване формування й розвиток здібностей ,загальнокультурний, особистий розвиток учнів.

Не менш яскраво вираженою є й тенденція до інтеграції навчальних дисциплін. У навчанні рідної мови інтегративність виявляється в організації предметного плану різних видів мовленнєвої діяльності – говоріння, читання, письма, аудіювання. Постановка таких проблем, розв’язання яких потребує знання таких дисциплін (наприклад, географії, історії, економіки, літератури), реалізує інтегративність у найточнішому розумінні його слова.

Проектна діяльність як одна з форм навчальної діяльності, на думку сучасних лінгводидактів, здатна зробити навчальний процес для учнів особистісно значущим, коли кожний може сповна розкрити свій творчий потенціал, виявити дослідницькі здібності, фантазію, креативністю, активність, самостійність.

Проект являє собою самостійно сплановану й реалізовану школярами роботу, в якій мовленнєве спілкування органічно вплітається в інтелектуально-емоційний контекст іншої діяльності. Новизна підходу в тому, що учням дається можливість самим конструювати зміст спілкування, починаючи з першого заняття.

Поняття «проектність» було сформовано в контексті програми перебудова освіти, запропонованої наприкінці 1970-х рр. Королівським коледжем мистецтв у Великій Британії. І.Зимня і Т.Сахарова зазначають, що культура проектування входить до складу різних галузей загальноосвітньої практики у вигляді проектних методик навчання. Проектна технологія активно використовується для навчання рідної мови, літератури. Технологічну модель проектного орієнтованого навчання, що складається із семи компонентів, запропонували Т.Конферман і Р.Зигле. Відповідно до цієї моделі будь-який проект починається з наміру, конкретної ситуації, проблеми, яка потребує розв’язання. Другий складник – підготовка проекту, що передбачає формулювання теми, визначення цілей і пошук засобів для досягнення їх. 3-ій компонент охоплює фази роботи над проектом, у межах яких установлюються якісно нові взаємини між учителем і учнями (4 комп.). У своїй моделі автори відображають також інтеграцію всіх складників проектної роботи: вчителів, адміністрації, предметів вивчення (5 комп.). 6 комп. – організація навчального процесу; 7 комп. – це завершення проекту презентація його результатів і рефлексія. Притому організацію представлення результатів навчальної д-сті мають узяти на себе школярі. Німецькі дидакти Бахман, Біхель, Бішоф, Борхард пропонують питання, що допомагають учням оцінити процес і результат проектної діяльності.

= Що ми зробили / виконали?

(Запитання допомагає учням пригадати процес усього проекту від початку до кінця).

= Як ми це зробили?

(Учні аналізують знання, методи розв’язання їх, цікаві знахідки, спонтанні ідеї).

= Чому ми це зробили?

(Питання спонукає учнів оцінити цілі проекту, корисність та значущість окремих завдань і проекту в цілому).

= Які вміння нам для цього знадобилися?

(Питання допомагає оцінити вміння, здобуті під час проекту. Учні розуміють, що самих знань з мови було б не досить, потрібні вміння працювати самостійно)

= Які ролі ми виконували під час проектної роботи?

(Реалізація проекту потребує виконання різноманітних ролей: менеджера, секретаря та ін.).

= Чого досягнуто – поодинці і спільно?

(Учні переконуються в тому, що проект активізує приховані резерви кожного, що сприяє загальному успіхові).

= Що можна було зробити інакше?

(Учні аналізують процес проектної діяльності: що можна було зробити швидше, краще, у чому саме і яких знань їм не вистачало, що наступного разу зроблять інакше).

В.Бєлогрудова виділяє ще 8 компонент моделі, розробленої Т.Конферманом і Р.Зигле, - подальше «життя» проекту (презентацію його в місцевій пресі, на конференції тощо).

Успіх проекту великою мірою залежить від уміння вчителя створити умови, що стимулюють формування й розвиток креативних, когнітивних, комунікативних, організаційно – діяльнісних умінь.

У навчанні рідної мови проблемність означає використання мови для виконання завдань, що характеризуються новизною результату і новими способами досягнення його. На думку І.Зимної та Т.Сахарової, проблемний підхід ефективний, зокрема під час вивчення, коли учень користується нею в мовленні й осягає її як систему. Отже, завдання вчителя – запропонувати школярам широкий діапазон комунікативних завдань і проектних робіт, що передбачають розв’язання проблем.

Отже, у педагогіці ведуться розробки, в яких закладена загальна ідея: подолати суперечності між заздалегідь визначеним змістом навчання і потребою гнучкості в доборі видів діяльності та їхнього змісту відповідно до обставин і ситуативних потреб. Такий підхід активізує процес навчання, надає йому дослідницького характеру, передає учневі ініціативу в організації свого навчання.