1. Проектна технологія в історичному аспекті.

В останні десятиліття зміни в характері навчання відбуваються в контексті глобальної освітньої тенденції, що отримали назву мегатенденцій. М.Кларін до них залічує такі: масовий характер освіти та її безперервність як нову якість; значущість – і для індивіда, і для суспільних очікувань та норм; орієнтацію на активне засвоєння людиною способів пізнавальної діяльності; адаптацію освітнього процесу до запитів і потреб особистості; зорієнтованість навчання на особистість школяра; забезпечення можливостей його саморозкриття.

Найважливіша риса сучасного навчання – його спрямованість на те, щоб готувати школяра не тільки пристосовуватися, а й активно сприймати ситуації соціальних змін. Названі освітні орієнтири до початку 1990-х рр. дістали міжнародне визнання як робочі орієнтири у програмах ЮНЕСКО.

Інноваційність у навчанні має і соціально-філософський аспект, що останнім часом привернув особливу увагу соціологів і соціальних філософів.

Наприкінці 1970-х рр.. автори широко відомої доповіді в Римському клубові «Навчання без кордонів» сформулювали уявлення про основні типи навчання. Це, зокрема, підтримувальне та інноваційне.

Підтримувальне навчання – процес і результат такої навчальної (а відтак й освітньої) діяльності, яка спрямована на підтримку, репродукування культури, соціального досвіду, соціальної системи. На думку М.Кларіна, саме цей тип навчання традиційно притаманний як школі, так і вишам.

Інноваційне навчання – процес і результат такої навчальної й освітньої діяльності, яка прискорює впровадження інноваційних змін у культуру, соціальне середовище.

Такий тип навчання (й освіти), окрім підтримки традицій, стимулює активний відгук на проблеми, що постають як перед окремою людиною, так і перед суспільством загалом.

Сучасна зарубіжна й вітчизняна дидактика дедалі більше орієнтується саме на той тип навчання, що його схарактеризовано як інноваційний, спрямований на забезпечення дослідного характеру освітнього процесу, організацію пошукової навчально-пізнавальної діяльності.

Пошукові моделі навчання ґрунтуються на продуктивній діяльності школярів щодо розв’язання проблем. У зарубіжній лінгводидактиці ХХ ст. ідеї навчання на цій основі пов’язані насамперед з іменем Д.Дьюї, який накреслив опорні мисленнєві етапи розв’язання проблеми – від постановки проблеми і збору даних до висунення гіпотези та її перевірки. На основі цієї теорії його послідовник В.Килпатрик у 1920-х рр. розробив «проектну систему навчання», або метод проектів, суть якого в тому, що, виходячи зі своїх інтересів, учні разом з учителем проектували розв’язання певного практичного завдання.

На межі 1980-1990-х рр. пошукові моделі навчання набули особливого поширення в зарубіжній і вітчизняній лінгводидактиці.

Інтенсифікація й активізація процесу навчання нині передбачає не стільки збільшення обсягу інформації, скільки створення дидактичних і психологічних умов для осмисленого засвоєння її одночасний вплив на усвідомлювану й неусвідомлювану сфери психічної діяльності школяра є істотним чинником, що відкриває широкі можливості мобілізації резервів пам’яті. ’

У процесі передачі навчальної інформації, крім вербального впливу на сферу свідомості (наприклад, подаючи конкретний мовний матеріал), учитель одночасно здійснює вплив на сферу підсвідомості учня.

Дослідження в галузі психолінгвістики показують, що людина засвоює речення не як прості групи слів, а як певний зміст, тому запам”ятовування їх полегшується.