13. Європейський валютно-економічний союз та етапи його формування

На основі "плану Делора" до грудня 1991 року був вироблений Маастрихтський договір про Європейський союз, що передбачає поетапнеформування валютно-економічного союзу. Перший етап фактично почався в липні 1990 року одночасно з повнимскасуванням валютних обмежень щодо руху капіталів в ЄС. Основна увагавиділена зближенню рівнів економічного розвитку, зниженню темпів інфляціїі скороченню бюджетного дефіциту. Другий почався із січня 1994 року створенням Європейського валютногоінституту у Франкфурті-на-Майне в складі керуючими центральними банкамикраїн-членів. Метою створення Європейського валютного інституту булопідготовка до організації Європейської системи центральних банків і емісіїбанкнот ЕКЮ. Європейська рада, що проходила в грудні 1995 року в Мадриді,підтвердив рішення про введення єдиної європейської валюти з 1 січня 1999року, що стане третім заключним етапом. Учасники ради вирішиливідмовитися від назви "ЕКЮ", прийнявши замість нього евро. По задумах радиєвро стане не паралельної, наднаціональної валютою який є ЕКЮ,як-от єдиної, загальної для всіх членів Євросоюзу валютою, щоостаточно замінить марки, фунти, франки. На першому етапі держави-члени Співтовариства мали забезпечити повну свободу руху капіталу, удосконалити механізм функціонування ЄВС та зміцнити співпрацю між національними центральними банками. Цей етап мав закінчитися визначенням заходів, які повинні були здійснені упродовж наступних двох етапів, а також підписанням нового договору, який вносив би зміни до Договору про ЄЕС.

Другий етап реалізації Економічного та Валютного Союзу (1994-1998 рр.) Маастрихтським договором початок другого етапу створення ЕВС був призначений на 1 січня 1994 р.. На другому етапі країни зобов'язалися координувати грошову та макроекономічну політику, уникати надмірного дефіциту своїх бюджетів і забезпечити незалежність своїх центральних банків. 1 січня 1994 р., після розпущення Комітету голів центральних банків та Європейського Фонду Валютної Співпраці, було створено Європейський Валютний Інститут (ЄВІ). Третій етап реалізації Економічного та Валютного Союзу (01.01.1999). Держави-члени ЄС у протоколі, доданому до Маастрихтського договору, підтвердили, що прийняття ними положень Договору надає невідворотного характеру переходу Співтовариства до фінальної стадії створення ЕВС, до якої прагнутимуть усі члени. Отож, вони повинні поважати волю Співтовариства до початку третього етапу і не перешкоджати одне одному в досягненні цієї спільної мети. Перехід до третього етапу залежав від темпів виконання членами ЄС вимог до їх економічного становища, визначених Маастрихтським договором. Договір передбачав складення Європейською Комісією та ЄВІ звітів Раді ЄС про економічне становище окремих держав-членів та ступінь виконання поставлених перед ними вимог. Метою цих дій було зближення рівня економічного розвитку держав-членів. Критерії вступу держав до Економічного та Валютного Союзу були визначені у Маастрихтському договорі.

14. (+13,12) Європейський економічний і валютний союз. План «Делора» та «Маастрихтська Угода».

План “Делора” передбачав створення загального ринку, заохочення конкуренції в ЄС, координацію економічної, бюджетної, податкової політики з метою стримування інфляції, стабілізації цін і економічного росту, обмеження дефіциту держбюджету й удосконалювання методів покриття.

На основе «плана Делора» к декабрю 1991 г. был выработан Маастрихтский договор о Европейском союзе, предусматривающий, в частности, поэтапное формирование валютно-экономического союза. Договор о Европейском союзе подписан 12 странами ЕС в Маастрихте (Нидерланды) в феврале 1992 г., ратифицирован и вступил в силу с 1 ноября 1993 г. Позднее к ЕС присоединились Австрия, Финляндия, Швеция. В соответствии с Маастрихтским договором экономический и валютный союз реализуется в три этапа.

“План Делора” (Ж.Делор – голова Комітету ЄС) (квітень 1989 р.) · Створення загального (інтегрованого) ринку; · Структурне вирівнювання відсталих зон та регіонів; · Координація економічної, бюджетної, податкової політики; · Створення наднаціонального Європейського валютного інституту у складі керуючих центральними банками і членів директорату для координації грошової та валютної політики; · Єдину валютну політику, введення фіксованих валютних курсів і колективної валюти ЕКЮ.  На основі плану Делора була розроблена та підписана 12 країнами ЄС в Маастрихті (Нідерланди) у лютому 1992р.угода про Європейський Союз, яка передбачала в три етапи формування валютно-економічного союзу. Маастрихтська угода: Перший етап (1 липня 1990р. – 31 грудня 1993р.) - етап становлення економічного і валютного союзу ЄС (ЄВС – англ. EMU - Economic and Monetary Union).Підготовка до ведення євро. Ш Відміна всіх обмежень на вільний рух капіталу всередині ЄС, а також між ЄС та третіми країнами; Ш Забезпечення показників економічного розвитку всередині ЄС, приймались країнами програми , де визначались певні цілі та показники антиінфляційної і бюджетної політики, стабільність курсів валют у відносинах між країнами ЄС Другий етап (1січня 1994 р. - 31 грудня 1998 р.) – більш конкретна підготовка країн-членів до введення євро. Ш Створення Європейського валютного інституту, який визначав правові, організаційні і матеріально-технічні передумови, необхідні Європейському Центральному банку для виконання своїх функцій, починаючи з третього етапу введення євро. Ш Заборона підтримки діяльності державного сектора шляхом кредитування центральними банками його підприємств, придбання центральними банками боргів держави; Ш Відміна привілейованого доступу підприємств державного сектора до коштів фінансових інститутів; Ш Заборона брати на себе зобов’язання державного сектора однією із країн-членів іншою країною-членом чи ЄС у цілому; Ш Показник бюджетного дефіциту повинен бути не вище 3% ВВП при нормальних умовах розвитку і величина державного боргу не вище 60% ВВП; Ш Прийняття в деяких країнах-членах національного законодавства про надання їхнім центральним банкам статутної незалежності від їхніх урядів з тим, щоб прирівняти їхній правовий статус з аналогічним статусом ЕЦБ. 2 травня 1998р. Європейський Союз назвав країни-члени, які допускалися до переходу на ЄВРО з початку третьої стадії - Австрія, Бельгія, Німеччина, Ірландія, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Португалія, Фінляндія, Франція. Третій етап переходу до єдиної валюти (1999-2002 рр.) 15. Зовнішний борг: показники та можливі наслідки його існування для країн.

Зовнішній борг — це частина державного боргу, яка підлягає сплаті у валюті, іншій ніж гривня і визначається на певну дату як різниця між сумою державних зовнішніх запозичень (прийняття зобов’язань) та сумою платежів з погашення державного зовнішнього боргу станом на певну дату, у тому числі операції на цю дату. Також розглядають зовнішній борг як суму фінансових зобов’язань країни перед іноземними кредиторами. За методологією Всесвітнього банку визначають низку показників зовнішнього боргу для національної економіки, за якими можна зіставляти стан зовнішньої заборгованості різних країн. Серед них: Відношення загальної суми зовнішнього боргу до експорту товарів та послуг — ЕDІТ/ХGS. Відношення загальної суми зовнішнього боргу до валового внутрішнього продукту — ЕDІТ/GNІ. Цей показник є найбільш всеохопним. Разом із наступним показником він визначає можливість країни без особливих труднощів обслуговувати свій зовнішній борг. За критичне значення прийнято вважати 50 %. Відношення платежів з обслуговування боргу до експорту товарів та послуг — ТDS/XGS. Витрати з обслуговування зовнішнього боргу включають усі платежі, які здійснюються позичальником, а саме: основний борг, проценти і комісії; Відношення платежів з обслуговування зовнішнього боргу до валового внутрішнього продукту — INT/GNI. Середній показник по країнах з перехідною економікою — 1,0 %; Відношення офіційних резервів до загальної суми зовнішнього боргу — RES/ ЕDТ, показує, чи може країна використовувати свої резерви (і яку частку) для погашення зовнішнього боргу; RES/MGS — відношення міжнародних резервів до обсягу імпорту товарів та послуг; Short term/EDT — частка короткострокового боргу в загальній сумі зовнішнього боргу; Concenssional/EDT — частка довгострокового боргу в загальній сумі зовнішнього боргу; Multilateral/EDT — частка боргу міжнародним організаціям боргу в загальній сумі зовнішнього боргу; Деякими країнами також використовується такий показник, як зовнішній борг на душу населення.

Рівень зовнішньої заборгованості держави є одним з вирішальних факторів динаміки її подальшого економічного розвитку. Тягар зовнішнього боргу країни здатний справити депресивний вплив на розвиток економіки через неплатоспроможність країни-боржника, втрату довіри кредиторів та обмеження доступу до зовнішніх джерел фінансування. На сучасному етапі для майже всіх країн світу характерне прискорення темпів зростання державного боргу. У країнах, що розвиваються, борг збільшується внаслідок зростання зовнішніх зобов'язань, у розвинутих країнах — за рахунок як внутрішніх, так і зовнішніх позик, з явним переважанням перших. У всіх випадках частка боргу у ВВП збільшується.

Одна з характерних особливостей сучасних національних економік це

глобальна заборгованість. Сьогодні не можливо знайти державу, яка була б спроможна обходитися без зовнішніх запозичень. Використання державою зовнішніх позик зумовлено нестачею власних фінансових ресурсів, необхідних для виконання боргових зобов’язань, покриття державного дефіциту бюджету, підтримання національної волюти тощо. За умови ефективного використання залучені ресурси можуть стати позитивним чинником економічного зростання. Проте збільшення заборгованості може привести до фінансової кризи. Провідні економісти світу характеризують нинішню фінансову кризу, перед усім, як боргову, або кризу надмірної заборгованості. Значні обсяги запозичень банків, фізичних осіб, корпорацій і окремих держав призвели до утворення світової піраміди боргових зобов’язань, яка почала руйнуватися після зниження вартості застави, під яку залучаються вказані позики, тому проблема зовнішніх запозичень наразі є дуже актуальною темою для України.

В умовах фінансової глобалізації розвиток міжнародної фінансової системи характеризується значним зростання обсягів зовнішньої державної заборгованості країн світу. На сучасному етапі розвитку державний борг є однією з найважливіших складових фінансової системи багатьох країн світу, інструментом у механізмі макроекономічного регулювання та реалізації економічної стратегії держави. Одним з головних завдань фінансової політики держави, гарантом стабільності її фінансової системи є управління та обслуговування державного боргу. Ефективне управління боргом на всіх його етапах дозволить уникнути кризових боргових ситуацій та перевантаження видаткової частини державного бюджету в розрізі витрат на обслуговування державного боргу, сприятиме забезпеченню стабілізації соціально- економічної ситуації та розвитку економіки.