9. Діяльність інституційних інвесторів на міжнародному фондовому ринку.

Інституційні інвестори — це портфельні інвестори, які формують портфель цінних паперів на підставі фундаментального прогнозу поведінки їхніх котирувань у довготерміновому і середньотерміновому періодах, а потім керують цим портфелем. Інституційні інвестори є обов’язковим учасником сучасного фондового ринку, що професійно трансформує вільні кошти бізнесу й заощадження домогосподарств в інвестиції. Інституційні інвестори набувають все більш важливого значення у розвитку фінансової системи країни. Це є один з найбільших «каналів», який, через забезпечення трансформації вільних фінансових ресурсів бізнесу та приватних заощаджень у інвестиції, стимулює їх перетікання до фірм, що відчувають потребу в додаткових ресурсах, і до держави. Все це, в цілому, сприяє подальшому розвитку та зростанню економіки. Фондовий ринок є невід’ємною та важливою складовою фінансової системи ринкової економіки, а тому його становлення є важливим етапом розвитку вітчизняної економіки. Країни, що розвиваються, до яких відноситься і Україна, з метою формування та стимулювання розвитку фондового ринку повинні сприяти становленню, розвитку та активній діяльності інституційних інвесторів. Останні ж, можуть забезпечити формування довготермінових грошових ресурсів, на які і орієнтується фондовий ринок.

Ресурси залучені через фондовий ринок дешевші ніж банківські, саме тому він поступово стає альтернативним джерелом інвестиційних ресурсів.

Умовно чинники, що справляють вплив на розвиток інституційних інвесторів, можна розділити на дві групи: внутрішні та зовнішні. Як внутрішні можна розглядати чинники, що відображають особливості структури й організації роботи інституційних інвесторів, а також ефективність послуг, які надають інституційні інвестори. До них можна віднести: – професійне управління інвестиціями; – диверсифікацію інвестицій; – зниження витрат для здійснення інвестицій; – податкові та адміністративні переваги; – регулювання та інформаційну прозорість. Зовнішні чинники, що впливають на розвиток інституційних інвесторів, визначаються чинниками, що формують попит населення й компаній на послуги інституційних інвесторів. До них можна віднести: – кризу солідарних пенсійних систем і розвиток накопичувальних пенсійних систем; – зростання добробуту населення; – конкуренцію.

Світовий досвід інвестиційної діяльності показує, що потенційними інститутами мобілізації довгострокових ресурсів для фінансування проектів розвитку можуть стати інституційні інвестори: страхові компанії, недержавні пенсійні фонди, інститути колективних інвестицій.

10. Еволюція світової валютної системи.

Міжнародна валютна система — це форма організації валютних відносин у межах світового господарства. Вона виникла наприкінці ХХ ст. в результаті еволюції світового ринку, юридично закріплена міждержавними угодами і обслуговує взаємний обмін результатами діяльності національних економік.

Еволюція світової валютної системи визначається розвитком та потребами як національної так і світової економіки, змінами, що відбуваються у світовому господарстві, періодичним виникненням валютних криз. Розвиток світової валютної системи пройшов ряд етапів, кожний з яких займав відносно тривалий історичний період часу. Різниця між тією чи іншою світовою валютною системою полягала насамперед у тому, який актив вважався резервним, за допомогою якого досягалася рівновага платіжного балансу (у різні періоди це були золото, долар, який обертався в золото за фіксованим курсом, інша валюта, яка виконувала роль міжнародного платіжного засобу). Першою світовою валютною системою була Паризька, яка визнавала золото єдиною формою світових грошей. Основою валютної системи виступав золотомонетний (золотий) стандарт. Друга світова валютна система юридично була оформлена в 1922 р. міждержавною умовою Генуезької міжнародної економічної конференції. В її основу було покладено золотодевізннй стандарт, що грунтувався на золоті та провідних валютах, які конвертувалися в золото. Відносна валютна стабілізація в світі спостерігалася з 1922 по 1928 p., але вона була підірвана світовою економічною кризою 1929 — 1933 pp. У результаті кризи зазнав краху золотодевізннй стандарт. Це призвело до валютної війни, в якій використовувалась валютна інтервенція, валютний демпінг, валютні обмеження, валютні блоки.

У 1937 р. світову валютну систему сколихнула нова економічна криза, відбулася масова девальвація валют. Напередодні Другої світової війни не залишилося жодної стабільної валюти. На міжнародній конференції в Бреттон-Вудсі в 1944 р. провідні країни Заходу узгодили основні принципи Бреттон-Вудської валютної системи. Засновується міжнародна організація - Міжнародний валютний фонд (МВФ), - "обов'язком" якої є забезпечення нормального функціонування системи і дотримання принципів, закріплених загальною угодою. Бреттон-Вудський режим діяв протягом майже ЗО років. Це були роки відновлення економіки країн Західної Європи та Японії, "економічного дива", відносно помірних темпів інфляції в промислово розвинутих країнах. В рамках Бреттон-Вудської системи склалася нерівність валют. Долар США зайняв привілейоване становище. у 1978 р. в статуті МВФ була закріплена відмова від фіксованих паритетів і офіційно введена в дію Ямайська валютна система. Ямайською системою передбачалося скасувати золото як офіційний міжнародний розрахунковий засіб та міру вартості. Була скасована офіційна ціна золота й почалась його демонетиризація, тобто позбавлення золота функції грошей. Золото могло бути національним резервним засобом, але всі розрахунки між МВФ і національними валютними установами здійснювалися лише в СДР. Теоретично основою Ямайської системи був проголошений принцип регулювання валютних курсів ринковими силами (попит і пропозиція).