57. Роль золота у міжнародних валютних відносинах.

Відомо, що функцію світових грошей історично виконували золото та срібло, а Паризька валютна система закріпила цю функцію тільки за золотом. Функція грошей як засобу створення скарбів з виходом золота з обігу набула нових рис. Скарби перестали виконувати функцію стихійного регулятора грошового обігу, тому що золото не може автоматично переходити зі скарбів в обіг, і навпаки, у зв’язку з нерозмінністю кредитних коштів. Але ця функція має певні особливості і не є застійною. Її зв’язок з внутрішніми і світовими ринками зберігся, хоча і значно змінився. Обсяг золотого запасу відображає валютно-фінансові позиції країни і служить одним із показників її кредитоспроможності. Немає жодного товару, який би був накопичений у такому обсязі, як золото, тому золоті запаси важко реалізовувати без конфліктів. І сучасне товарне виробництво не виробило альтернативи золоту у функції скарбів. Натуральні якості золота — однорідність, подільність, міцність, довговічність — найбільш відповідають вимогам, які ставляться до світових грошей.

Тенденція до обмеження міжнародних розрахунків золотом завершилася тим, що відпала необхідність прямого (безпосереднього) його використання в цій сфері. Хоча при золотому стандарті широко застосовувалися кредитні кошти міжнародних розрахунків, а золото служило лише для погашення пасивного сальдо платіжного балансу (цю функцію поряд із резервними валютами золото виконує і зараз). Золото є світовими грошима, але при цьому зберігає їх трояке значення — служить загальним купівельним, платіжним засобом і матеріалізацією суспільного багатства. Золото досі є загальним товаром світових грошей. За нього можна придбати на ринках золота необхідні валюти, а вже за ці валюти — будь-який товар і погасити заборгованість. У разі кризи роль золота як надзвичайних світових грошей зростає. Валютні кризи супроводжуються «втечею» від нестійких валют до золота у формі «золотих лихоманок».

Незважаючи на юридичну демонетизацію золота, воно продовжує відігравати важливу роль у міжнародних валютно-кредитних відносинах, яка полягає в такому: Держави намагаються на певному рівні на випадок економічних, політичних, воєнних ускладнень підтримувати золоті резерви з урахуванням їх значення. Центральні банки використовують свої золоті резерви для угод «своп», забезпечення міжнародних кредитів (прикладом є такі країни, як Італія, Португалія, Уругвай у середині 1970-х років, і країни, що розвиваються, у 1980-х роках). З метою покриття дефіциту платіжного балансу і проплати зовнішніх боргів вони періодично частину золота продають для поповнення валютних резервів (наприклад, Банк Англії, МВФ).

58. Роль міжнародних фінансових організацій в регулюванні зовнішнього боргу. Паризький та Лондонський клуби.

Зовнішній борг — це сума зобов’язань країни перед зовнішніми кредиторами за непогашеними зовнішніми позиками та несплаченими за ними процентами.

З початку 80-х років у процес вирішення кризи заборгованості залучаються міжнародні фінансові інститути. Роль МВФ та МБРР у цьому процесі змінилась. Вона стала складнішою та не такою чітко визначеною, як у період створення. Нині обидва ці інститути керують багатосторонніми фінансовими операціями й політичними діалогами, що охоплюють усі аспекти розвитку країн-учасниць. Всесвітній банк теж розширив свої традиційні інтереси. Ці структури дають суперечні поради, що змушує держав-членів обирати між фінансуванням кожного з інститутів.

МВФ (за власною думкою) забезпечує фінансовими ресурсами боржників, що перебувають у тяжкому становищі, функціонує як банальна каса взаємодопомоги, має право випускати спеціальні облігації та Генеральну угоду про позичання.

Група всесвітнього банку створює додаткові фонди для своїх позичальників, веде переговори з іншими кредиторами, створює консультативні групи.

Дві неформальні організації — Паризький та Лондонський клуби — займаються реорганізацією офіційних та комерційних боргів.

Реструктуризація боргу — це одна з форм реорганізації умов боргу, у процесі якої боржники та кредитори домовляються про відстрочення виплат заборгованостей за основною сумою кредиту та за процентами, строк яких повинен настати у визначений час, а також про новий графік таких платежів.

Реорганізацією офіційних боргів займається Паризький клуб. Ця організація не має юридичного статусу, штаб-квартири, секретаріату, статуту. Її було створено в 1956 р. Це збори представників суверенних держав-кредиторів під головуванням високопоставленого урядовця державного казначейства Франції. Паризь­кий клуб не є постійно діючим органом; він займається вирішенням конкретних проблем і не має фіксованого членства. Принципи Паризького клубу: наявність безпосередньої загрози припинення платежів з погашення заборгованості, обумовленість реструктуризації боргу зобов’язанням боржника проводити визначену економічну політику, тобто виконання визна­чених умов, рівномірний розподіл тягаря несплачених боргів серед кредиторів. Різновиди базових умов реструктуризації боргу (офіційного): Торонтські умови; Х’юстонські умови; Тринідатські умови; Лондонські умови (посилені Торонтські); Неапольські умови; Ліонські умови; Ініціатива НІРС; Стандартні класичні умови.

Категорії країн-боржників: 1. Найбідніші країни — Торонтські, Лондонські, Неапольські та Ліонські умови. 2. Бідніші з країн із середнім рівнем доходу — Х’юстонські умови. 3. Багаті країни з середнім рівнем доходу – стандартні умови Паризького клубу. 4. Винятки: в окремих випадках сума зовнішнього боргу країни може бути скорочена на особливих умовах з політичних та інших причин.

Лондонський клуб — форум для перегляду строків погашення кредитів, наданих комерційними банками (без гарантії уряду кредитора), неофіційний орган, що охоплює комерційні банки, перед якими мають заборгованість країни «третього світу». Членський склад клубу нестабільний і не має офіційного мандату. Основна мета Лондонського клубу - полегшити для країн, що розвиваються, умови обслуговування боргу.

Етапи реструктуризації боргу в ЛК: 1. Боржник оголошує мораторій на платежі та складає Інформаційний меморандум. 2. Кредитори формують Банківський консультативний комітет. 3. Вибір посередників з обслуговування, адвокатів та юридичних консультантів. 4. Збори з вивчення стану. 5. Узгодження основних умов. 6. Документальне оформлення угоди про перегляд боргу. 7. Підписання юридичних документів усіма сторонами.