40. Міжнародні фондові біржі та форми організації їх діяльності.

Фондова біржа - організаційно оформлений, постійно діючий ринок, на якому здійснюється торгівля цінними паперами; акціонерне товариство, яке зосереджує попит і пропозицію цінних паперів, сприяє формуванню їх біржового курсу та здійснює свою діяльність відповідно до чинного законодавства, статуту і правил фондової біржі. Здесь торгуют ценными бумагами.: акции, государственные казначейские обязательства, облигации и другие, более сложные, финансовые инструменты. Во главе биржи находится Биржевой комитет, который допускает к продаже ценные бумаги после их проверки и определяет правила торговли ими. Непосредственно все операции на бирже совершают особые посредники - маклеры или брокеры, которые специализируются на определенных операциях, располагают информацией о заключаемых сделках, курсах акций и т.п. По уставу фондовых бирж посредники обычно не имеют права совершать собственные сделки, но на деле это правило редко соблюдается. В некоторых странах биржевые посредники являются государственными чиновниками (например, во Франции), в других - представителями частных фирм (например, в США, Великобритании).

Найбільші міжнародні фондові біржі: Нью-Йоркська, Токійська, Лондонська, Паризька, Франкфуртська, Амстердамська. Нью-йоркская фондовая биржа – главная фондовая биржа мира, члены которой по поручению инвесторов всего мира ведут торговлю акций ведущих компаний мира. Ее задача – обеспечение эффективного рынка, на котором можно покупать и продавать акции крупнейших корпораций.

41. Наднаціональна координація міжнародних валютно-фінансових відносин.

Більшість країн здійснює політику, захищаючи власні інтереси. Об’єктивно існує ціла низка аргументів на користь співробітництва держав, а отже, і на користь наднаціональної координації їхньої міжнародної політики. Проведення взаємовигідної міжнародної політики можливе двома способами: співробітництвом у цій сфері (країни обмінюються інформацією про свої цілі, стратегії, економічну діяльність та ін.) чи через координацію міжнародної політики (країни визначають свою політику, керуючись взаємною вигодою).

Координація регулювання фінансових ринків має своїх прибічників і супротивників. Розвиток комп’ютерних, телекомуні-каційних і транспортних технологій дав можливість проводити арбітражні операції, що регулюються. Це операції кредит-но-фінансових установ, спрямовані на використання різниці в нормативному регулюванні різних держав для переказу капіталів з країн із жорстким режимом регулювання в країни, якімало в чому обмежують фінансову та банківську діяльність. Прибічники координації міжнародного фінансового регу-лювання виступають за відкритий доступ на фінансові ринки, за уніфікацію регулювання в різних країнах. Координаціявалютної політики реалізується в основному завдяки встановленню фіксованих обмінних курсів та проведенню контро-лю над світовою грошовою масою. Деякі економісти пропо-нують більш широкі та гнучкі правила координації валютної політики.

Міжнародні та регіональні валютно-фінансові організації створюються на базі багатосторонніх угод між державами. Їхні завдання — сприяти розвитку міжнародного валютно-фінансового співробітництва, підтримувати рівновагу платіжних балансів країн, що входять до них, регулювати курси їхніх валют, надавати кредити та гарантії. Один з найвдаліших експериментів сфери міжнародного співробітництва та координації політики — Банк міжнародних розрахунків (БМР). Його основне призначення — виконання функції розрахункової палати для центральних банків усього світу. Він є центром міжнародного співробітництва в банківській та валютній сферах. БМР організовує періодичні зустрічі експертів і конференції персоналу центральних банків та регулюючих органів країн-учасниць, надає інформацію про фінансові та валютні ринки, володіє базою статистичних даних щодо міжнародних банківських проблем.

В останні роки в Європі зросли масштаби фінансової інтеграції та координації валютно-фінансової політики в межах ЄС.

42. Оподаткування міжнародної діяльності ТНК, його види. Визначенню податкових умов діяльності ТНК належить особливе місце у фінансовій політиці корпорації. Це пов’язано з тим, що ТНК діють у різних податкових системах. Податкові системи країн розташування структурних підрозділів ТНК і країни національної належності материнської компанії відрізняються за багатьма параметрами, зокрема за податками на доходи і рівнем податків.

У визначенні податкових умов діяльності транснаціональних компаній враховуються такі аспекти: національні чи глобальні підходи застосовуються до оподаткування прибутків в окремих країнах; система основних податків і процедура їх сплати; порівняльний рівень оподаткування основних операцій і результатів діяльності; відмінності в режимах та умовах оподаткування в окремих країнах; уникнення подвійного оподаткування при проведенні трансграничних операцій; наявність чи відсутність подат­кових пільг, кредитів і заліків щодо операцій ТНК тощо.

Для уникнення подвійного оподаткування між країнами укладаються двосторонні угоди, де передбачається декларування: прибутку, сплаченого ТНК у цій країні; прибутків, отриманих філіями зарубіжних корпорацій в іншій країні, які враховуються при визначенні оподаткованого прибутку ТНК.

Підходи до оподаткування прибутків кор­по­рації, класифікованих залежно від національних податкових систем: Перший підхід — територіальний, або « звільнення від податків за територіальною ознакою». Оподатковуються прибутки, отримані національними та іноземними компаніями на території певної країни, тобто повністю виключає з податкової бази зарубіжний дохід компанії. Другий підхід — національний, резидентський, світовий. Оподатковуються всі прибутки корпорації, отримані в країні реєстрації, і прибутки, отримані від діяльності філій корпорації в усіх інших країнах світу. Це призводить до подвійного оподаткування, тобто податок береться в іноземній країні, де розташована філія, і в країні реєстрації ТНК. Третій підхід — «всесвітня система пільг». Він передбачає, що всі доходи системи ТНК, тобто доходи як зарубіжних структурних підрозділів, так і материнської компанії, повинні оподатковуватися всіма видами податків. Але одночасно передбачається, що на

рибутки дочірньої компанії ТНК у країні, де вона діє, мають поширюватися податкові пільги.

43. Організація міжнародних розрахунків.

Міжнародні розрахунки – це система організації та регулювання платежів у сфері міжнародних економічних відносин. Суб’єкти: імпортери, експортери, банки. В основу міжнародних розрахунків покладено рух товарно-розпорядчих документів і операційне оформлення платежів. Головними чинниками, що виражають стан міжнародних розрахунків, є: 1) умови зовнішньоторговельних контрактів; 2) валютне законодавство; 3) особливості банківської практики; 4) міжнародні правила та звичаї тощо.

Існує три основні види організації міжнародних розрахунків: розрахунки через організацію кореспондентських відносин між комерційними банками; розрахунки через кореспондентські рахунки, що відкриваються в установах центральних банків. Як правило, це повні розрахунки, що виконуються індивідуально, на валовій основі, їх можна характеризувати як платежі брутто; розрахунки через клірингові установи. Це розрахунки, або платежі, нетто. Для здійснення міжнародних розрахунків уповноважені банки використовують свій закордонний апарат (філії, відділення, дочірні банки) та кореспондентські відносини з іноземними банками. Форми платіжних засобів – це вид документів, за допомогою яких здійснюються розрахунки. Вони поділяються на фінансові та комерційні. До фінансових належать векселі (прості та перевідні), чеки, платіжні розписки; до комерційних – рахунки-фактури, документи, що підтверджують відвантаження товарів, специфікації, страхові поліси та ін. Форми розрахунків відрізняються порядком документообороту і включають розрахунки за інкасо за допомогою акредитивів, за відкритими рахунками, банківськими переказами.