23. Криза світової заборгованості: її характеристика , стадії та сучасний стан.

Зовнішній борг — це сума зобов’язань країни перед зовнішніми кредиторами за непогашеними зовнішніми позиками та несплаченими за ними процентами. Боргові зобов’язання з терміном погашення понад рік називають довгостроковими, з терміном погашення протягом поточного року — короткостроковими. За типом позичальника зовнішні боргові зобов’язання бувають державні, гарантовані державою та приватні. Державний борг виникає в разі, коли зовнішніми кредиторами є уряди інших країн, центральні банки, інші урядові інститути, міжнародні фінансові організації. Борг, гарантований державою, — це борг приватних банків, компаній тощо, гарантом сплати якого є держава в особі певних офіційних інститутів. Приватний борг — борг приватних фірм, копаній, банків тощо, який не гарантований державою. За типом кредитора виділяють офіційні та приватні борги.

24. Міжнародна банківська справа та її сучасні тенденції розвитку.

Сучасна світова фінансова криза показала, що вкрай важливим питанням є якість фінансових

інновацій банків. Адже в розпалі конкурентної боротьби, сподіванням “легких” та, як здавалось на

перший погляд, “безризикових” грошей, провідні гравці на міжнародному ринку банківських

послуг дозволяли собі здійснювати наступні кроки: · використовувати складні інноваційні фінансові продукти, не розуміючи їх економічної природи; · нехтувати вивченням реального сектора економіки та його тенденцій і потреб; · “короткозорість” стратегій, що полягали у фокусуванні на окремих тактичних задачах за відсутності ґрунтовного стратегічного плану або його неактуальності; · керуватись емоціями, інстинктами, а не здоровим глуздом при прийнятті відповідних управлінських рішень тощо. При насиченні на певному етапі ринку банківських послуг конкурентна боротьба постійно загострювалась, вимагаючи в тому числі і розробки інноваційних фінансових продуктів. Протее нерозумне та надмірне використання структурованих фінансових продуктів призвело до втрат, масштаби яких є вкрай загрозливими.

Розглянувши основні тенденції розвитку сучасної міжнародної банківської справи, можна стверджувати, що банки сьогодні змушені витримувати жорстку конкуренцію, яка заглиблюється в результаті глобалізації фінансової сфери, концентрації та конвергенції в банківському секторі тощо. Саме для “виживання” за таких умов банки повинні розвиватися на інноваційній основі, широко застосовуючи методи, інструменти та підходи фінансового інжинірингу. При цьому для подальшого вивчення фінансових інновацій в банках, на нашу думку, необхідно розглянути та проаналізувати фактори їх появи, що дозволить глибше вивчити зазначене явище та забезпечить певний базис для їх практичного застосування.

25. Міжнародна фінансова політика та її форми. Особливості формування міжнародної фінансової політики в Україні.

Міжнародна фінансова політика — це сукупність заходів, спрямованих на мобілізацію фінансових ресурсів, їх розподілення та використання яких вживають учасники міжнародних фінансових відносин, для виконання ними їхніх функцій. Фінансова політика складається з таких найважливіших компонентів: - управління капіталом; - управління інвестиціями та - управління грошовими потоками.

Міжнародна фінансова політика держави має базуватися на наукових концепціях у цій галузі, аналізі попередньої практики та вимог по- точного і стратегічного соціально-економічного розвитку як окремої країни, так і всього світу. Міжнародна фінансова політика є частиною економічної політики. Вони взаємопов'язані. Успішна фінансова політика сприяє загальному розвитку національної економіки, і навпаки — прорахунки у міжнародних фінансах уповільнюють розвиток національної економіки.

Формами реалізації міжнародної фінансової політики є планування, укладання міжнародних угод, видання нормативних актів, оперативне керівництво та контроль з боку компетентних державних органів. У міру зростання кризових явищ спостерігається посилення державного регулювання у всіх формах.

Міжнародна фінансова політика за характером заходів і рекомендацій, а також їх наслідків може бути поділена на довгострокову (структурну) та поточну. Довгострокова політика передбачає структурні зміни міжнародного фінансового механізму. Поточна політика — щоденне оперативне регулювання кон'юнктури валютних ринків і ринків капіталу, міжнародної інвестиційної діяльності, податків. З функціонального погляду в структурі міжнародної фінансової політики можна виділити валютну, податкову, кредитну політики. Валютна політика — це сукупність заходів, що здійснюються у сфері міжнародних валютних та економічних відносин відповідно до поточних та стратегічних цілей країни. У процесі еволюції визначаються різні форми та завдання валютної політики: подолання валютної кризи та забезпечення валютної стабілізації, девальвація та ревальвація національної валюти, валютні обмеження, диверсифікація валютних резервів, установлення режиму валютних паритетів та курсів тощо.

Однією з основних складових фінансової стратегії України є поглиблення її інтеграції в міжнародний фінансовий простір. Необхідність цього визначається двома чинниками. По-перше, об’єктивними потребами в ресурсах (внутрішні фінансові ресурси вкрай обмежені). Без виходу на міжнародні фінансові ринки, без залучення прямих іноземних інвестицій (а це можливо лише за умови підтримки ринкових реформ в Україні міжнародними фінансовими організаціями) забезпечити стабільну динаміку економічного зростання буде надзвичайно складно. По-друге, об’єктивними закономірностями розвитку сучасної економіки. В умовах її глобалізації подальший розвиток фінансової системи України можливий тільки на основі інтеграційних процесів. Політика ізоляціонізму і фінансової автаркії не тільки помилкова, вона просто неможлива. Проблема інтеграції України у світовий фінансовий простір є багатоплановою і передбачає вирішення кількох завдань: 1. трансформація національної фінансової системи (про що вже йшлося), всі складові якої мають реально функціонувати на ринкових засадах. І фінанси підприємств, і податкова та бюджетна системи, і банки та небанківські фінансові інституції мають бути у цілому уніфікованими з міжнародними вимогами. Звісно, певні національні особливості, а вони є в кожній країні, можуть зберігатись. Але ці особливості не повинні суперечити функціонуванню міжнародної фінансової системи і не стримувати інтеграційних процесів. Одним із ключових завдань у цьому напрямі є оптимізація податкової системи як за складом податків та співвідношенням між їх окремими групами і видами, так і за механізмами оподаткування. 2. гармонізація українського фінансового законодавства з міжнародними критеріями і вимогами. У цьому плані дуже важливим є підготовка України до вступу в ЄС. 3.Важливим напрямом інтеграційних процесів є вихід на світові фінансові ринки, який має забезпечити вільний рух капіталів. Тут важливі як інституційне забезпечення (розвинені банківська система, інституції фондового ринку, страхові компанії, з якими могли б і мали б бажання співпрацювати іноземні партнери), так і відповідний інвестиційний клімат у країні. 4. процес інтеграції у світовий фінансовий простір передбачав вирішення хоча і технічного, але базового завдання — забезпечення міжнародних грошових потоків через систему міжнародних розрахунків. Адже яким би гармонізованим не було законодавство, як би не було розвинене інституційне забезпечення, без відпрацьованого механізму міжнародних розрахунків, його надійності і відповідних гарантій міжнародне економічне та фінансове співробітництво неможливе. 5. вкрай необхідним є організаційне забезпечення, яке полягає у відповідній взаємодії з міжнародними фінансовими інституціями, що є головними ідеологами функціонування міжнародної фінансової системи. Членство в цих інституціях і співпраця з ними — це важливий чинник визнання тієї чи іншої країни міжнародною фінансовою спільнотою.