7. Прийоми діагностики здібностей уяви

«Якби...». Пропонується скласти опис або намалювати картину про те, що станеться, якщо в світі що-небудь зміниться, – збільшиться в 10 разів сила гравітації; зникнуть закінчення в словах або самі слова; всі об’ємні геометричні фігури перетворяться на плоскі; хижаки стануть травоїдними; всі люди переселяться на Місяць тощо. Виконання подібних завдань не лише виявляє і розвиває здібності уяви, але й дозволяє краще зрозуміти влаштування реального світу, фундаментальних основ різних наук.

Гіперболізація. Збільшується або зменшується об’єкт пізнання, його окремі частини або якості: придумується щонайдовше слово, найменше число; зображуються інопланетяни з великими головами або маленькими ногами; готується найсолодший чай або дуже солоний огірок. Стартовий ефект подібним фантазуванням може додати «Книга рекордів Гіннеса», що знаходяться на межі виходу з реальності у фантазію.

Аглютинація – поєднання непоєднуваних у реальності якостей, властивостей, частин об’єктів: гарячий сніг, вершина провалля, об’єм порожнечі, солодка сіль, чорне світло, сила слабкості або: дерево, що бігає, ведмідь, що літає, собака, що нявкає.

2.5. УВАГа

План

8. Увага, її властивості і види.

9. Особливості уваги немовляти.

10. Розвиток уваги в ранньому дитинстві.

11. Розвитку уваги в дошкільному віці (3–6 років).

12. Увага молодшого школяра.

13. Психолого-педагогічні умови розвитку уваги дошкільника.

14. Діагностика уваги особливостей дітей.

1. Увага, її властивості і види

За допомогою пізнавальних психічних процесів людина отримує, осмислює, зберігає інформацію про дійсність. У пізнавальній діяльності і сприймання, і пам’ять, і мислення, і уява виступають в єдності. Лише в окремих ситуаціях переважає певний пізнавальний процес. Оточуюча людину дійсність безмежна, тому людина пізнає її крок за кроком, а її пізнавальна діяльність носить організований та спрямований характер. Людина сприймає зовсім не всю інформацію, що надходить з оточуючого, а лише найбільш значущу для її життєдіяльності. Отже, інформація на шляху до людської свідомості дозується і фільтрується. Цю функцію виконує увага, яка й організовує наше пізнання (Т.В. Дуткевич, 2007, с. 117).

Увага – процес і стан налаштування суб’єкта на сприйняття пріоритетної інформації і виконання поставлених задач

Під увагою також розуміють спрямованість і зосередженість психічної діяльності на певному об’єкті. Перші прояви уваги можна спостерігати вже у новонародженого під час ссання.

Увага – це спрямованість і зосередженість свідомості, які передбачають підвищення рівня сенсорної, інтелектуальної та рухової активності індивіда.

До основних характеристик уваги, відносяться:

1) вибірковість – пов’язана з можливістю «успішного налаштування» – при наявності перешкод – на сприйняття інформації, що відноситься до свідомої мети;

2. обсяг – визначається кількістю об’єктів, які «одночасно» – у межах 0,1 секунди – чітко сприймаються; практично не відрізняється від обсягу безпосереднього запам’ятовування або короткочасної пам’яті; цей показник багато в чому залежить від організації матеріалу, що запам’ятовується, і його характеру та звичайно приймається рівним 5-7 об’єктам; оцінка обсягу уваги здійснюється за допомогою тахістоскопічного пред’явлення безлічі об’єктів (літер, слів, фігур, кольорів та ін.);

3. розподіл – характеризується можливістю одночасного успішного виконання декількох різних видів діяльності (дій); досліджується в умовах одночасного виконання двох і більшого числа дій, що не припускає можливості виконання шляхом швидкого переключення уваги;

4. концентрація – виражається в ступені зосередження на об’єкті;

5. сталість – визначається тривалістю концентрації уваги на об’єкті;

6. переключення – динамічна характеристика уваги, що визначає його здатність швидко переходити від одного об’єкта до іншого; для визначення переключення й сталості уваги застосовуються методики, що дозволяють описати динаміку виконання пізнавальних і виконавчих дій у часі, зокрема при зміні цілей.

Дитина з’являється на світ із вродженими передумовами уваги, а протягом дошкільного дитинства вони зумовлюють послідовний розвиток основних її видів, що потім становлять основу уваги дорослого.

Розвиток видів уваги в дошкільному дитинстві відбувається у таких напрямах:

• від природної до соціально зумовленої;

• від безпосередньої до опосередкованої;

• від мимовільної до довільної;

• від чуттєвої до інтелектуальної.

За походженням вирізняється природна й соціальна увага.

Природна увага – це вроджена здатність реагувати на подразники з певними властивостями. Зокрема, на ті, що відзначаються новизною, досить великою силою, раптовістю появи тощо.

Соціальна увага зумовлюється впливами соціального середовища (насамперед, виховання і навчання), тому виробляється за життя дитини.

За характером стимулів, що викликають увагу, її поділяють на безпосередню та опосередковану.

Безпосередня увага виникає, коли подразником виступає певний об’єкт, на який вона спрямована і який відповідає актуальним інтересам і потребам людини.

Опосередковану увагу викликають не самі по собі об’єкти, а подразники, які сигналізують про ці об’єкти (жести, слова, дорожні знаки тощо).

Залежно від того, де знаходиться об’єкт уваги – у зовнішньому світі або у суб’єктивному світі людини, виділяють увагу зовнішню і внутрішню.

Увага зовнішня (увага сенсорно-перцептивна) – звернена на об’єкти зовнішнього світу. Необхідна умова пізнання і перетворення навколишнього світу.

Увага внутрішня (увага інтелектуальна) – звернена на об’єкти суб’єктивного світу людини. Необхідна умова самопізнання і самовиховання.

За участю волі виділяють три види уваги: 1) увага мимовільна – найпростіша і генетично первісна; 2) увага довільна; 3) увага післядовільна.

Увага мимовільна – найбільш проста і генетично первісна увага. Має пасивний характер, тому що нав’язується суб’єктові зовнішніми стосовно цілей його діяльності подіями. Виникає і підтримується незалежно від свідомих намірів, через особливості об’єкта – новизну, силу впливу, відповідність актуальній потребі тощо. Фізіологічний прояв цього різновиду уваги – орієнтована реакція.

Увага довільна – увага, що спрямовується і підтримується свідомо поставленою метою, а тому нерозривно пов’язана з мовленням. Про увагу довільну говорять, якщо діяльність здійснюється в руслі свідомих намірів і вимагає з боку суб’єкта вольових зусиль. Вона відрізняється активним характером, складною структурою, опосередкованою соціально виробленими способами організації поведінки і комунікації; за походженням пов’язана з трудовою діяльністю. В умовах ускладненої діяльності вона припускає вольову регуляцію і використання спеціальних прийомів зосередження, підтримки, розподілу і переключення уваги.

Увага післядовільна – увага, що виникає на основі довільної уваги і полягає в зосередженні на об’єкті через його цінність, значимість або інтерес для особистості. При цьому знімається психічне напруження, зберігаються свідома цілеспрямованість уваги і відповідність спрямованості діяльності прийнятим цілям, але виконання її вже не вимагає спеціальних розумових зусиль і обмежене в часі лише втомленістю і виснаженням ресурсів організму.

За зв’язком з психічними процесами вирізняють чуттєву й інтелектуальну увагу. Перша переважно пов’язана з емоціями і вибірковою роботою органів чуття, а друга – із зосередженістю і спрямованістю думки, мислення.