4. Уява молодшого школяра

Діти-дошкільники люблять світ фантазії і казки. Вони дуже захоплюються грою, в якій велика роль уяви. Так, для хлопчиків досить сісти на палицю, аби уявити себе вершником, а три поставлених один за одним стільця можуть бути швидким поїздом. У молодших школярів теж посилено працює уява, проте образи уяви дітей шкільного віку ближчі до дійсності, точніше її відображають.

Так, якщо для дошкільника дві зв’язані навхрест палички – вже літак, то молодший школяр не задовольняється цим і прагне зробити для гри щось більш схоже на реальний літак, а підліток добиватиметься, аби іграшковий літак міг трохи триматися в повітрі. На цій підставі деякі дослідники вважають, що з віком (у зв’язку з розвитком мислення) уява слабішає, стає менш яскравою і багатою за змістом. Це не зовсім так. Оскільки в процесі уяви переробці піддаються минулі уявлення, то, чим більше у людини досвіду і вражень, тим багатшою може бути і її уява. Дитина лише частіше, ніж дорослий, удається до фантазії, замінюючи нею реальну дійсність.

Характерною особливістю уяви молодших школярів є наочність і конкретність створюваних образів. Дитина представляє в думці те, що вона бачила в натурі або на картинці. Учням I-го, а інколи і II-го класу буває нелегко уявити те, що не має жодної підтримки в конкретних предметах та ілюстраціях. Так, школяр неохоче погоджується визнати, що перед ним «солдат», якщо у «солдата» немає в руці палиці, що зображає рушницю. Більш старші учні початкових класів легше обходяться без зовнішніх атрибутів (ознак), хоча і люблять ними користуватися. Дошкільник більше, ніж учень початкових класів, вірять тому, що створює його фантазія. Цей некритичний підхід до образів уяви призводить до того, що дитині важко відокремити продукт своєї фантазії від реальності (цим пояснюється так звана дитяча брехня). Молодший школяр критичніше дивиться на те, що є плодом його уяви. Він розуміє умовність придуманого ним і в грі приймає цю умовність.

Під впливом учіння уява дітей змінюється. З’являється більша стійкість образів уяви, які краще зберігаються в пам’яті, стають багатшими і різноманітнішими завдяки розширенню кругозору, здобутим знанням.

Уява у молодшого школяра має в значній мірі наслідувальний характер. Дитина в своїх вигадках і іграх прагне відтворити те, що вона бачила або чула, повторити те, що спостерігала. Тому уява у неї має головним чином відтворювальний (репродуктивний) характер.

У процесі навчання ця відтворююча уява має дуже велике значення, оскільки без неї неможливо сприймати і розуміти навчальний матеріал. Учіння сприяє розвитку цього вигляду уяви, збагачує її. Крім того, у молодшого школяра уява все тісніше пов’язується з його життєвим досвідом, причому не залишається пасивним процесом (безплідним фантазуванням), а поступово стає спонукачем до діяльності. Виниклі образи і думки школяр прагне втілити в реальні предмети (у малюнки, іграшки, різні вироби, інколи і корисні), над виготовленням яких треба попрацювати.

Молодший школяр у своїй уяві вже може створювати всілякі ситуації. Формуючись в ігрових заміщеннях одних предметів іншими, уява переходить в інші види діяльності. В умовах учбової діяльності до уяви школяра пред’являють спеціальні вимоги, які спонукають його до довільних дій уяви. Вчитель на уроках пропонує дітям уявити собі ситуацію, в якій відбуваються деякі перетворення предметів, образів, знаків. Ці навчальні вимоги спонукають розвиток уяви, але вони потребують підкріплення спеціальними знаряддями – інакше дитині важко просунутися в довільних діях уяви. Це можуть бути реальні предмети, схеми, макети, знаки, графічні образи тощо.

Вигадуючи всілякі історії, римуючи «вірші», придумуючи казки, змальовуючи різних персонажів, діти можуть запозичувати відомі ним сюжети, строфи віршів, графічні образи, деколи зовсім не помічаючи цього. Проте не рідко дитина спеціально комбінує відомі сюжети, створює нові образи, гіперболізуючи окремі сторони і якості своїх героїв.

У уяві молодший школяр нерідко створює небезпечні, страшні ситуації. Головне – їх подолання, отримання друга, вихід до світла, наприклад, радість. Переживання негативної напруги в процесі створення і розгортання уявних ситуацій, управління сюжетом, переривання образів і повернення до них тренують уяву дитини як довільну творчу діяльність. Крім того, уява може виступати як діяльність, яка приносить терапевтичний ефект. Малюк, зазнавши труднощі в реальному житті, сприймаючи свою особисту ситуацію як безвихідну, може «втекти» в уявний світ. Так, коли немає батька і це приносить невимовний біль, в уяві можна придбати найчудовішого, незвичайного, великодушного, сильного, мужнього батька. Уява, якою б фантастичною вона не була в своїй сюжетній лінії, спирається на норми реального соціального простору. Переживши в своїй уяві добрі або агресивні спонуки, дитина тим самим може підготувати для себе мотивацію майбутніх вчинків. Уява в житті дитини відіграє більшу роль, чим в житті дорослого, виявляючись набагато частіше, і частіше допускає порушення життєвої реальності.

Невпинна робота уяви – найважливіша дорога пізнання і освоєння дитиною навколишнього світу, спосіб вийти за межі особистого практичного досвіду, найважливіша психологічна передумова розвитку здатності до творчості і спосіб освоєння нормативності соціального простору, останнє змушує працювати уяву безпосередньо на резерв особистісних якостей.