Розділ ііі. Особистісний розвиток дитини

3.1. Становлення самосвідомості дітей

1. Формування структурних компонентів самосвідомості в дитинстві.

2. Самооцінка особистості – її функції та детермінанти.

3. Становлення самооцінки в дошкільному дитинстві.

4. Методики діагностики основних показників самосвідомості дітей дошкільного віку:

1. Методика «Який ти?»

2. Методика «Особливості розвитку самооцінки дитини»

3. Методика «Стежинки»

4. Методика «Трикутник»

5. Методика «Поштові конверти»

6. Методика «Коло»

7. Методика «Будиночки»

8. Методика «Портрети»

9. Методика «Визначення емоційного ставлення»

10. Методика «Вивчення дитячих самохарактеристик»

11. Методика «Гра у м’яч»

12. Методика «Хрестики»

13. Методика «Чотири картинки»

5. Методики збору опосередкованої інформації про особливості психічного розвитку дітей дошкільного віку:

5.1. Особливості формування структурних компонентів самосвідомості дитини.

5.2. Специфіка використання проективних методів дослідження особистості дитини.

5.3. Методики дослідження структурних компонентів самосвідомості дитини

1. Методика «Веселе чи сумне обличчя?»

2. Тест колірних переваг М. Люшера

3. Методика «Вивчення особливостей реагування у проблемній ситуації»

4. Методика «Чарівна паличка»

5. Методика «Автопортрет»

6. Методика «Малюнок сім’ї»

7. Методика «Піктограма»

3.2. Діагностика статеворольової ідентифікації в дитинстві

1. Комплексна методика дослідження статеворольової орієнтації дітей (А. Палій)

2. Методика статевовікової ідентифікації дітей (Н. Бєлопольська)

3.3.Міжособистісні взаємини дітей

1. Методика дослідження міжособистісних взаємин дитини Рене Жиля «Фільм-тест»

Розділ і теоретично-методичні засади діагностики психічного розвитку дітей

1. ОСНОВНІ ЗАКОНОМІРНОСТІ ПСИХІЧНОГО РОЗВИТКУ В ДИТИНСТВІ

План

10. Поняття про психічний розвиток і його детермінанти.

11. Особливості і закономірності психічного розвитку в дитинстві.

12. Періодизація психічного розвитку в епоху дитинства.

13. Психічний розвиток новонародженої дитини.

14. Психічний розвиток дитини першого року життя.

15. Психічний розвиток дитини раннього віку.

16. Психічний розвиток дошкільника.

17. Психічний розвиток молодшого школяра.

18. Інваріантні вікові характеристики молодшого школяра.

1. Поняття про психічний розвиток і його детермінанти

Розвиток психіки – послідовні, прогресивні (хоча і включають окремі моменти регресу) і в цілому незворотні кількісні і якісні зміни психіки живих істот. Ці зміни обумовлюють перехід живих істот від нижчих (простіших) до вищих (складніших) форм взаємодії з довкіллям. Визначаючись біологічним, суспільно-історичним і онтогенетичним розвитком життя, зміни психіки беруть участь в цьому процесі взаємодії як один з важливих його чинників. Наукове вивчення виникнення і розвитку психіки – дорога пізнання її природи і єства.

У світлі сучасних наукових даних психіка в своїй зачатковій формі (здатність до відчуття) виникла з подразливості живих істот як активне відображення ними життєво важливих для них змін довкілля, що регулює їх поведінку. Розвиток психіки супроводжувався біологічною еволюцією тварин у зв’язку з утворенням і розвитком їх нервової системи. Розвиток психіки характеризувався переходом від сенсорних до перцептивних і інтелектуальних (у вищих тварин) способів регуляції поведінки; змінами співвідношення інстинктивних і умовно-рефлекторних його механізмів у бік зростання ролі останніх і пристосуванням тварин до довкілля.

Як основні тенденції розвитку психіки, виявлені наступні:

1. ускладнення форм поведінки – форм рухової активності;

2. удосконалювання здатності до індивідуального научіння;

3. ускладнення форм психічного відображення – як наслідок і фактор попередніх тенденцій.

При розгляді розвитку психіки важливі два загальних положення:

1. Проголошується примат діяльності в розвитку психічного відображення.

2. Стверджується розбіжність ліній біологічного і психічного розвитку тварин.

Біологічна еволюція психіки стала «передісторією людського духу» (Ф. Енгельс), становлення якого здійснювалося під визначальним впливом спільної трудової діяльності людей, в процесі виникнення і розвитку людського суспільства. Особливості психіки людини, її свідомість – продукт суспільно-історичного розвитку. У ньому на перший план виступила спадкоємність соціального зв’язку людських поколінь, передача старшим поколінням молодшому результатів практичної і виниклої на її основі пізнавальної теоретичної і всякої іншої діяльності, опанування молодшим поколінням цими результатами (знаряддями, мовою, знаннями, нормами поведінки тощо), його ролі в подальшому творенні матеріальних і духовних цінностей.

Історичний розвиток психіки людини здійснюється в ході її онтогенезу. Філогенез визначає онтогенез шляхом створення необхідних для нього природних передумов і соціальних умов. Людський індивід народжується з природними можливостями людського психічного розвитку, які реалізуються в суспільних умовах його життя за допомогою засобів, створених суспільством. Психіка, свідомість розвиваються в процесі взаємодії людини з оточуючим її суспільним середовищем, навчання і виховання, опанування суспільно вироблених способів дій з різними предметами, мовними засобами спілкування, досягненнями науки, техніки і мистецтва, включення в життя суспільства і його творчу діяльність. Поступово людина стає суб’єктом спілкування, учіння, пізнання і праці; формується як особистість з властивою їй системою психічних властивостей, внутрішньо обумовлену організованість і стійкість поведінки відповідно до її суспільного положення, що складаються у неї свідомістю і самосвідомістю.

У сучасній західній психології переважає еклектичний підхід до розвитку психіки. Загальновизнані теорія і методологія відсутні. Можна відзначити лише два загальних положення, характерних для більшості концепцій:

1) виділяються дві групи факторів, що зумовлюють розвиток психіки: природні задатки і зовнішнє оточення; іноді виділяється в особливу групу факторів особистісна активність, що відрізняється від природних задатків; у зовнішньому оточенні, коли мова йде про людину, звичайно звертається увага на засвоєння соціальних і культурних норм, зафіксованих у знаково-символічних формах; відзначається, що під впливом цих форм відбувається перебудова структур психіки;

2) визнається наявність деяких універсальних законів розвитку психіки, зокрема – об’єднуючий онтогенез і філогенез людської психіки; найбільш чітко ця ідея була висловлена американським психологом Стенлі Холлом (1844–1924) у його теорії рекапітуляції, відповідно до якої онтогенетичний розвиток психіки дитини відтворює філогенез людства.

Динамічний підхід до розвитку психіки – один з основних принципів і методів психоаналітичної теорії, орієнтованої на розуміння психіки як системи, що перебуває в русі та діє під постійним впливом різних зовнішніх і особливо внутрішніх чинників, які представляють різноманітні духовні сили і виражають цілеспрямовані тенденції, що працюють злагоджено або протилежно.

Розвиток психіки виступає як об’єктивний процес, що має системну природу. Але вичленовування окремих його компонентів і з’ясування їх співвідношень ще недостатньо для розуміння справжньої природи й умов розвитку психіки. Для цього потрібно розглянути розвиток психіки як процес послідовного включення людини до ряду соціально-предметних діяльностей. Інтеріоризація структур цих діяльностей визначає формування багаторівневих базових структур психіки.

В цілому розвиток психіки здійснюється поступово, але в ньому спостерігаються в деякі періоди стрибкоподібного розвитку. Кількісні накопичення готують якісні зміни психіки, які здійснюються шляхом диференціації цілого, виділення в ньому окремих функцій і нової їх інтеграції. Диференціація функцій призводить до виникнення нових дій (перцептивних, мнемічних, мислительних і ін.), інтеграція – до їх об’єднання, супідрядності, до утворення нових структур психічної діяльності. Нові структури виникають із старих шляхом їх реорганізації. Старе (вироблені раніше дії, операції, образи, поняття і т. д.) входить в новоутворені структури, зазнаючи при цьому певної зміни. Нова, складніша структура готується старою, більш елементарною, що не володіє ознаками цілої нової структури, а лише її елементами, які синтезуються в новій структурі. В той же час ускладнення форм психічної діяльності включає і процеси згортання, стереотипізації окремих компонентів, що є необхідною умовою економного й ефективного їх функціонування.

Розвиток психіки людського індивіда – обумовлений і в той же час активний саморегульований процес. Це – внутрішньо необхідний рух, «саморух» від нижчих до вищих рівнів життєдіяльності, в якому зовнішні обставини, навчання і виховання завжди діють через внутрішні умови; з віком поступово збільшується роль власної активності індивіда в його психічному розвитку, у формуванні його як особистості. Передбачаючи своє майбутнє, усвідомлюючи свої досягнення і недоліки, людина прагне до самоудосконалення за допомогою власної діяльності, гри, учіння, праці і спілкування з іншими людьми. У своєму прагненні до самовиховання вона виступає як суб’єкт власного розвитку. Активно змінюючи обставини свого життя, людина формує себе як особистість, як суб’єкта діяльності.

Рушійними силами розвитку психіки людини як суб’єкта діяльності, як особистості є внутрішні суперечності. Суперечності, що виникають в житті людини, між цілями, завданнями і наявними для їх досягнення засобами, між прагненнями і можливостями для їх задоволення, між тенденціями до мінливості і до стереотипії, між старим і новим і так далі вирішуються за допомогою діяльності особистості, поступаючись місцем новим суперечностям.

Сьогодні у вітчизняній психології існує декілька концепцій психічного розвитку дитини в онтогенезі, які в стислому вигляді можна представити таким чином:

1. Культурно-історична концепція Л.С. Виготського, згідно якої інтерпсихічне стає інтрапсихічним. Генезис вищих психічних функцій пов’язаний із використанням знаку двома людьми в процесі їх спілкування, без виконання цієї ролі знак не може стати засобом індивідуальної психічної діяльності.

2. Теорія діяльності О.М. Леонтьєва: всяка діяльність виступає як свідома дія, потім як операція і в міру формування стає функцією. Рух здійснюється тут зверху вниз – від діяльності до функції.

3. Теорія формування розумових дій П.Я. Гальперіна: формування психічних функцій відбувається на основі предметної дії і йде від матеріального виконання дії, а потім через його мовленнєву форму переходить у розумовий план. Це найбільш розвинена концепція формування розумових дій. Проте все, що отримане з її допомогою, виступає як лабораторний експеримент. Як же співвідносяться дані лабораторного експерименту з реальним онтогенезом? Проблема співвідношення експериментального генезу з реальним генезисом – одна з найсерйозніших і до цих пір невирішених. На її значення для дитячої психології і психодіагностики вказували О.В. Запорожець і Д.Б. Ельконін. Певна слабкість стратегії формування полягає в тому, що вона до цих пір застосовувалася лише до формування пізнавальної сфери особистості, а емоційно-вольові процеси і потреби залишалися поза експериментальним дослідженням.

4. Концепція учбової діяльності – дослідження Д.Б. Ельконіна і В.В. Давидова, в яких розроблялася стратегія формування особистості не в лабораторних умовах, а в реальному житті – шляхом створення експериментальних шкіл.

5. Теорія «первинного олюднення» І.А. Соколянського та А.І. Мещерякова, в якій намічені початкові етапи формування психіки у сліпоглухонімих дітей. Стратегія формування психічних процесів – одне з досягнень радянської дитячої психології. Це найбільш адекватна стратегія для сучасного розуміння предмету дитячої психології. Завдяки стратегії формування психічних процесів удається проникнути в суть психічного розвитку дитини. Але це не означає, що іншими методами дослідження можна нехтувати. Будь-яка наука йде від феномену до розкриття його природи.

Онтогенез людської психіки носить стадіальний характер. Послідовність його стадій, вікових періодів, епох (раннє, дошкільне дитинство, молодший шкільний вік, підлітковий і юнацький вік) незворотний і передбачуваний. У той же час у кожному віковому періоді можна спостерігати індивідуальні відмінності в розвитку психіки. Процес розвитку психіки продовжується і в зрілому віці. Його основними чинниками є: самоосвіта, професійна праця, громадська діяльність, спортивна і ін. види діяльності, родинне життя, виховання своїх дітей.