6. Методи діагностики сенсорно-перцептивного розвитку дітей

Проблема діагностики сенсорно-перцептивних процесів і здібностей дітей, поряд з мнемічними і розумовими, бачиться особливо значущою. Вирішення цієї задачі необхідне і для стимуляції розумового розвитку на всіх етапах дитинства (особливо немовлят і дітей раннього віку), організації раціонального навчання, для розробки найбільш ефективних прийомів розвитку сенсорно-перцептивних здібностей та розвитку особистості в цілому, для визначення оптимального обсягу інформації, який у змозі глибоко й усвідомлено засвоїти дитина.

Але, незважаючи на свою актуальність, проблема діагностики сенсорно-перцептивних процесів і здібностей ще далека від свого вирішення. Це стосується як теоретичних, так і практичних аспектів діагностики цих когнітивних процесів. Особливо чітко відставання видно в порівнянні з відносно розробленим напрямом – діагностикою розумових і мнемічних процесів, а також у порівнянні з величезною кількістю праць, виконуваних з психології сприймання, що проводяться не в плані аналізу індивідуальних особливостей сприйняття, а з точки зору дослідження загальних механізмів і процесів сприймання. Для більшості існуючих методик діагностики сенсорно-перцептивних процесів і здібностей характерні такі особливості:

1) розуміння під сприйняттям переважно впізнавання і відповідно діагностика здібностей до розпізнавання і мислення;

2) штучність стимульного матеріалу, жорсткість часових рамок. Наслідком останньої особливості є невідповідність вже сформованих операційних механізмів сприйняття явно незвичним умовам, що в свою чергу призводить до руйнування вже сформованих функціональних сенсорно-перцептивних систем. У результаті знижується так звана екологічна валідність тесту. Що стосується першої обставини, то, як підкреслюють Б.Г. Ананьєв, М.Д. Дворяшина, Н.А. Кудрявцева, «відмінність процесів сприйняття як формування еталону та впізнавання як звірення цього еталону з різними об’єктами і їх станами, безсумнівна. Хоча впізнавання, звичайно, можливе тільки на основі сформованого сприйняття, а сприйняття розвивається завдяки практиці впізнавання» (Ананьев Б.Г., Дворяшина М.Д., Кудрявцева Н.А. Индивидуальное развитие человека и константность восприятия. М.: Просвещение, 1968. С. 335). Тому постає завдання створити такі методики, в яких би діагностувалося переважно сприйняття у звичних для випробуваного умовах.

При підборі існуючих методик ми виходили з концепції про структуру пізнавальних процесів і здібностей, запропоновану В.Д. Шадриковим, коли в якості операційних механізмів сприйняття виступають властивості інших психічних функцій: відчуттів, мислення, пам’яті.

Згідно з концепцією ВД. Шадрикова, в якості показника продуктивності сприйняття використовується кількість об’єктів, відображених (сприйнятих) за одиницю часу (обсяг сприйняття), і мінімальний час, необхідний для сприйняття даної кількості об’єктів (швидкість сприйняття). Точність сприйняття – відповідність образу особливостям сприйманого об’єкта – будемо розглядати як якісний показник цього психічного процесу. Повнота, яка характеризує один з аспектів точності – ступінь відповідності, не включена до числа самостійних властивостей продуктивності, а може використовуватися як додатковий показник якості. Показниками надійності сприйняття можуть служити тривалість сприйняття з необхідною ступенем точності і швидкості, а також ймовірність сприйняття об’єкту в заданих умовах і протягом певного часу.

Відповідно до завдань, які ставилися при вивченні відчуття і сприйняття, існуючі методи можна розбити на дві великі групи:

• науково-дослідні, або класичні, методи;

• науково-практичні методи.

Науково-дослідні, або класичні, методи вивчення відчуття і сприйняття працюють зі сприйняттям як з процесом і досліджують різні сторони і складові цього процесу. Основним завданням подібних методів є з’ясування питань:

• Що являє собою об’єкт, що вивчається?

• Яка його сутність?

• Яким об’єктивним законам він підпорядковується?

Результатом таких досліджень є побудова теорії сенсорно-перцептивного процесу. В історії вивчення сенсорно-перцептивних процесів за своєю питомою вагою і значенням фундаментальні методи явно переважають над науково-практичними.

Фактично всі науково-дослідні методи вивчення відчуттів і сприйняття є експериментальними.

На відміну від науково-дослідних методів основне питання прикладного дослідження:

• Як вирішувати ту чи іншу задачу, що виникає на практиці?

• Які засоби та шляхи тут можуть бути використані?

• Його результат – метод вирішення практичного завдання.

До числа основних науково-практичних методів Б.Ф. Ломов відносить методи психологічної діагностики та прогнозу, методи проектування і методи впливу подразниками.

Фактично науково-практичні методи вивчення відчуття і сприйняття відрізняються від фундаментальних тільки тим, що спрямовані на вирішення завдання швидше практичного, ніж теоретичного характеру. Але точно так же вони характеризуються штучністю експериментальної ситуації і розглядають відчуття і сприйняття як процес, а не як здібність. При цьому в експерименті досліджуються окремі параметри та якості процесу сприйняття та їх зміни при дії стимулів.

Аналогічну картину, що характеризується штучністю елементів експериментальної ситуації, можна бачити, якщо звернутися до методів діагностики сприйняття дітей. Тим не менше, ці методи широко використовуються в практиці, оскільки інших методів діагностики сприйняття поки не відомо. Проаналізуємо відомі з літератури методики діагностики сприйняття. Нами було проаналізовано 33 методики, спрямовані на діагностику того чи іншого аспекту процесу сприйняття. Практично всі методики спрямовані на вивчення довільного сприйняття. Більшість методик дозволяє вивчати різні сторони функціонування зорового сприйняття простору, в той час як кожен з усіх решти видів перцепції (за винятком сприйняття часу) представлений однією методикою. 23 методики спрямовані на дослідження впізнавання. Частково це виправдано, оскільки в реальному житті людина найчастіше впізнає, ніж формує новий образ. До того ж оцінити ефективність процесу впізнавання легше – за правильністю віднесення перцептивного образу до якого-небудь класу, що здійснюється через його зіставлення з перцептивними еталонами.

Серед аналізованих методик відсутні методики вивчення так званих «професійних» видів сприйняття – смакового та нюхового. Як показники продуктивності виступають тільки два – точність і швидкість – причому, обидва параметри одночасно використовуються тільки в чотирьох методиках. Показник надійності не включений у жодну методику. Слід зазначити жорсткість часових рамок, штучність стимульного матеріалу в більшості методик: як тест-об’єкти використовують знаки (цифри, літери), схематичні зображення (ламані лінії, умовні шкали приладів, графічні зображення людини), лінії, геометричні фігури.

Таким чином, проведений аналіз методів вивчення відчуття і сприйняття показав, що ці методи:

1) характеризуються штучністю основних елементів експериментальної ситуації: штучними, спеціально сконструйованими об’єктами; значно відрізняються від реальних умовами і процедурою проведення; наявністю способів реєстрації, які вносять спотворення у перебіг процесів відчуття і сприйняття;

2) спрямовані на дослідження різних сторін, аспектів, окремих характеристик і якостей відчуттів і сприймань. У результаті відбувається як би «розтікання» єдиного сенсорно-перцептивного процесу за багатьма, роз’єднаними між собою лініями і рівнями дослідження. Відсутні методи вивчення цілісного сенсорно-перцептивного процесу дітей різного віку.

При цьому теоретичні підходи, що лежать в основі цих методів, розглядають відчуття і сприйняття як процес, властивий абстрактному носію, а не як здібність конкретної особистості. Поява праць, які відзначають існування індивідуальних відмінностей у сприйнятті (когнітивних перцептивних стилів), не призвела до трансформації методів діагностики сенсорно-перцептивної сфери дітей.