6. Експериментальне дослідження психіки дитини

До одного з найбільш складних, трудомістких, але разом з тим і найбільш надійних методів, що дозволяють отримати достовірну інформацію, відносять експеримент. В експерименті завжди створюється деяка штучна (експериментальна) ситуація, визначаються причини явищ, що вивчаються, строго контролюються і оцінюються наслідки дії цих причин, з’ясовуються статистичні зв’язки між досліджуваними і іншими явищами. Крім того, експеримент припускає можливість активного втручання дослідника в діяльність випробовуваного з метою створення умов, що виразно виявляють психологічний факт. Специфіка експериментальних методів полягає в тому, що вони припускають:

а) організацію спеціальних умов діяльності, що впливають на досліджувані психологічні особливості випробовуваних;

б) зміна цих умов в ході дослідження.

Кінцевим результатом експерименту може бути фіксація наявності особливостей або змін, які відбуваються в пізнавальних процесах, емоційною, комунікативною і інших сферах індивіда, прискорення (акселерація) або затримка темпів (інфантилізація) психологічного і поведінкового розвитку суб’єкта, підвищення якості навчання і виховання, розширення і поглиблення знань, формування корисних для життя людини умінь і навиків і ін. Включення суб’єкта в експериментальну ситуацію дозволяє зафіксувати його безпосередні реакції на вплив стимулів і на основі цих реакцій об’єктивно судити про те, що він може неусвідомлено приховувати від безпосереднього спостереження або при опиті.

У психології існують три типи експериментального методу.

1. Природний (польовий) експеримент, при організації якого зберігається зміст звичайної діяльності суб’єкта, але створюються умови, при яких обов’язково викликається явище, що вивчається.

Перевага природного (польового) експерименту – наслідок його органічної включеності в умови життя і діяльності випробовуваних. До недоліків цього методу відносяться складність підбору контрастних природних умов і, зокрема, всі недоліки тих неекспериментальних і діагностичних методик, які застосовуються у складі природного експерименту і служать для відбору експериментальних даних.

2. Моделювальний експеримент. При проведенні моделювального експерименту випробовуваний діє за інструкцією експериментатора і знає, що бере участь в експерименті як випробовуваний. Характерною особливістю експерименту даного типу є те, що поведінка випробовуваних в експериментальній ситуації моделює (відтворює) на різних рівнях абстракції цілком типові для життєвих ситуацій дії або діяльності: запам’ятовування різних відомостей, вибір або постановку цілей, виконання різних інтелектуальних і практичних дій і т.д. Моделювальний експеримент дозволяє вирішувати найрізноманітніші дослідницькі задачі.

3. Лабораторний експеримент, організовуваний в спеціально створених умовах.

Лабораторний експеримент може проводитися як з використанням спеціальної апаратури, так і без неї, але із застосуванням спеціальних розроблених експериментальних матеріалів.

Психодіагностика в експертній психологічній практиці відноситься до лабораторного експерименту. У експертній ситуації природність поведінки випробуваного багато в чому залежить від професіоналізму експерта. Отримання штучних, тобто фальшивих і помилкових, даних про випробуваного знищує доказову роль експертного дослідження, як і будь-якого іншого експерименту.

Слідуючи традиції позитивізму, багато учених рахують лабораторний експеримент найбільш відповідному духу і предмету об’єктивного, наукового психологічного дослідження.

Лабораторний і природний експерименти можуть бути констатувальними, направленими на діагностику рівня тих або інших особливостей психічного розвитку людини до моменту проведення дослідження, і формувальними, що передбачають вивчення психічного явища безпосередньо в процесі активного стимулювання розвитку тих або інших психічних особливостей.

Для цього на початку експерименту проводиться діагностика (констатація) особливостей прояву n-ного психологічного феномена, потім випробовуваному пропонується пройти формувальний експеримент, виконаний за певною експериментальною програмою. Після цього відбувається контрольна, або підсумкова, діагностика. Експериментатор має можливість оцінити, як дана програма сприяє або не сприяє психологічним змінам людини (наприклад, зняттю у нього нервово-психічної напруги, формуванню уваги, розширенню способів того, що упоралося з життєвими ситуаціями, формуванню комунікативної компетентності, управлінню собою або іншими і т. п.). Тобто досить часто і констатувальний, і формувальний експерименти використовують у поєднанні, що дозволяє вивчити психічне явище в динаміці.

Формувальний експеримент дозволяє не обмежуватися реєстрацією фактів, що виявляються, а через створення спеціальних ситуацій розкривати закономірності, механізми, динаміку, тенденції психічного розвитку становлення особистості, визначаючи можливості оптимізації цього процесу.

В науковій і навчальній літературі часто зустрічаються синоніми формувального експерименту – перетворювальний, творчий, виховний, навчальний, генетико-моделювальний експеримент, метод активного формування психіки.

Формувальний експеримент часто використовується в цілях зіставлення впливу різних повчальних програм на психічний розвиток випробовуваних. Прийнято вважати, що формувальний експеримент істотно перебудовує психолого-педагогічну практику (як спільної діяльності дослідника і випробовуваного), і в першу чергу її зміст і методи, що приводить до істотних видозмін ходу психічного розвитку і характерологічних особливостей випробовуваних. Саме через цих свої характеристики даний тип дослідницьких методів різних галузей психології виявляє резерви психічного розвитку і одночасно конструює, створює нові психологічні особливості випробовуваних. Тому формувальні і навчальні експерименти входять в особливу категорію методів психологічного дослідження.

Особливу групу експериментальних методів складають тести-експерименти, в яких випробовуваного поміщають у спеціальну ситуацію, дають яке-небудь завдання і спостерігають за його поведінкою (наприклад, тест «кубик Лінка», що дозволяє виявити специфіку взаємодії батька з дитиною в умовах спільної діяльності). Психодіагностичний експеримент як метод застосовується у виняткових випадках і в основному тоді, коли виявити й оцінити потрібну якість іншим способом не бачиться можливим. Організація тесту-експерименту з дітьми вимагає дотримання ряду умов.

1. Експеримент, як і всі методи дослідження, потребує попередньої постановки мети і вибору об’єкту, наприклад вивчення самооцінки у старших дошкільників в образотворчій діяльності.

2. Необхідно ретельно розробити методику проведення експерименту, підготувати матеріал для дослідження, наприклад картки із зображенням предметів для запам’ятовування, казку для переказу. Матеріал потрібно виготовляти в точній відповідності з рекомендаціями, що містяться в методиці.

3. Слід заздалегідь підготувати умови, в яких проводитиметься дослідження. Тест-експеримент завжди проходить індивідуально в окремому приміщенні, якщо методикою не передбачено групове його проведення. Приміщення повинно бути добре знайоме дитині і не містити предметів, які можуть її відволікати. Так, не можна проводити експеримент в методичному кабінеті, кімнаті казок, спортивному залі.

4. Необхідно наперед скласти і вивчити напам’ять інструкцію і опис процедури проведення експерименту. Причому потрібно пам'ятати про те, що інструкція повинна бути зрозуміла дітям.

5. Перш ніж проводити тест-експеримент з дитиною, з нею потрібно встановити довірчі взаємини. Психологові необхідно викликати прихильність до себе дитину, чому сприяють невимушена, спокійна розмова, усмішка, підбадьорюючі жести. Не можна підкреслювати незвичність, винятковість ситуації, займати позицію перевіряльника. Неприпустимо мотивувати передбачувану діяльність таким чином (якщо подібна мотивація не передбачена процедурою дослідження): «Я перевірю, чи умієш ти добре розповідати, як інші діти», або «Я подивлюся, чи можна тебе брати в школу». Доцільно додати процедурі експерименту характер звичайного доброзичливого спілкування, запропонувавши дитині, наприклад: «У мене є нові картинки, і я хочу їх тобі показати», «Я хочу з тобою пограти», «Давай подивимося нову книжку» і т.п. Дитині потрібно дати час, щоб вона освоївся в приміщенні, звикла до ситуації. Причому матеріали методики не можна використовувати для встановлення контакту. Нерідко діти відмовляються виконувати запропоновану ним діяльність. Не слід насильно примушувати їх. Можливо, що довірчі стосунки ще не виникли або дитина захоплена якоюсь іншою діяльністю. В цьому випадку дослідження необхідно відкласти і зустрітися з дитиною ще раз.

6. На успіхи і невдачі дитини під час проведення експерименту необхідно реагувати стримано і рівно, якщо інше не передбачене методикою дослідження. Так, не слід загострювати увагу дитини на помилках. Хвалити потрібно стримано і не за результат, а за старання. Це пов’язано з тим, що оцінка дорослого може вплинути на ставлення до завдання, а отже, і на його результат. Краще, якщо дитина не має уявлення про допущені нею помилки.

7. Темп проведення дослідження повинен відповідати індивідуально-психологічним особливостям дитини. Не слід квапити повільних дітей. Необхідно вчасно відмітити втому дитини, ознаки нудьги. В цьому випадку доцільно перервати експеримент і відновити його іншим разом.

8. Експеримент, що проводиться з дитиною, не повинен бути дуже тривалим. Як правило, він обмежується 10-15 хвилинами, якщо інший час не передбачений методикою дослідження. Причому чим молодше дитина, тим коротше повинне бути дослідження. При виборі часу проведення експерименту потрібно враховувати індивідуально-психологічні особливості дітей, режим дитячого садка або розклад занять в школі. Якщо дитина стомлена, збуджена або ослаблена після соматичного захворювання, слід відкласти експеримент. Не можна проводити дослідження перед прийомом їжі, після або під час прогулянки, фізкультурних або музичних занять. Для експерименту більше підійде друга половина дня.

9. Садити дитину необхідно поряд з собою, а не через стіл. Кімната, де проводиться експеримент, повинна бути добре освітлена. Потрібно виключити вплив сторонніх подразників: різких звуків, запахів, нових предметів. Крім того, дитину не слід садити лицем до вікна, щоб вона не відволікався.

10. Експеримент завжди припускає стандартну процедуру, тому не можна вносити до нього які-небудь зміни, наприклад міняти інструкцію. Необхідно прагнути до того, щоб дитина зрозуміла інструкцію і прийняла її. Вона може повторюватися 2-3 рази без змін, але пояснювати її не можна, якщо це не передбачено методикою дослідження. Всім дітям завдання потрібно пред'являти строго одноманітно, з однаковою інтонацією, силою голоси, не акцентуючи які-небудь слова, окрім спеціально обумовлених випадків.

11. Експеримент зазвичай проводять експериментатор і протоколіст. Важливо, щоб останній знаходився поза увагою випробовуваного, але сам міг його добре бачити і чути. У протоколі він фіксує поведінку, мову і емоційні реакції дитини відповідно до передбачених методикою дослідження критеріями. Особливо підкреслимо, що мову дитини записують із збереженням всіх її особливостей, без виправлення граматичних і інших помилок.

Відмітимо, що протокол експерименту є «фотографічним» записом психологічних фактів і ходу дослідження. Причому фіксуються дії і мова експериментатора, зокрема його основні і додаткові питання, повторення інструкції і ін. Крім того, в протокол заносять вислови дитини в прямій мові, що навіть не стосуються процедури проведення експерименту, а також дослівно відмова дитини виконати завдання.

Експеримент має ряд переваг, що роблять його разом із спостереженням одним з провідних методів дитячої психології. Зокрема:

• експеримент дозволяє виявити закономірності і механізми психологічного факту, що вивчається, що стає можливим завдяки варіюванню умов його проведення;

• психолог не вичікує, коли у випробовуваного виникне психічне явище, яке він вивчає, – він сам викликає його шляхом створення умов;

• експеримент можна повторити, тобто ще раз викликати психічне явище, що вивчається, а значить, перевірити і уточнити спочатку отримані дані;

• експеримент дозволяє швидко зібрати великий фактичний матеріал;

• експеримент є об’єктивніший метод, ніж спостереження, оскільки в його методиці містяться чіткі критерії фіксації і обробки даних;

• в експерименті значно полегшений спосіб фіксації даних, оскільки явище, що вивчається, відокремлене від ряду життєвих обставин;

• у порівнянні із спостереженням аналіз протоколу експерименту значно простіший, оскільки він будується відповідно до заданої методики послідовності. Крім того, аналіз фактів може бути виражений в числових показниках і підданий кількісній обробці.

До найбільш істотних недоліків експерименту можна віднести наступні:

• при проведенні може зникати природність в психічних проявах дитини;

• не створюється цілісне уявлення про психіку дитини;

• експеримент вимагає досить тривалої і ретельної підготовки, чим спостереження.

Достовірність отриманих даних залежить від уміння експериментатора поставити мету, вибрати матеріал, точно використовувати інструкцію, стежити за часом і послідовністю виконання завдання, за особливостями реакції випробовуваного, а також від уміння увійти з ним до контакту, від знань способів статистичної обробки отриманих фактів і т.п.