3.3.Міжособистісні взаємини дітей

1. Методика дослідження міжособистісних взаємин дитини Рене Жиля «Фільм-тест» Опис методики і її застосування

Проективна методика Рене Жиля, адаптована І.Н. Гільяшевою, Н.Д. Ігнатьєвою [1; 2; 3], призначена для дослідження соціальної пристосованості дитини, особливостей її конкретно-особистісних стосунків з оточуючими, деяких поведінкових характеристик і рис особистості. Виявлення порушеної системи взаємин дитини дає ключ до розуміння того, як впливаючи на ці стосунки можна впливати на подальший розвиток особистості дитини і коригувати його.

Методика може бути придатна для дітей від 4–5 років (особливо тих, які відвідують дитячий садок) і до 11–12 років, а при вираженому інфантилізмі й затримках розумового розвитку (або легких ступенів олігофренії) і підлітків.

Використання у психодіагностиці проективних методів дослідження особистості, заснованих на творчому самовираженні випробовуваного (уява, малюнок, вигадування розповідей, обігравання ситуацій і т.п.), вимагає хорошої підготовки і досвідченості психолога, обережності й такту в інтерпретації даних, отриманих від випробовуваного. Висновки на основі їх застосування слід розглядати як імовірнісні, евристичні, які можуть бути використані лише спільно з результатами інших досліджень психолога: експериментально-психологічними, клінічними і просто фактичними (знання минулого і сьогодення випробовуваного) [2].

Дослідження дітей проективними методами з використанням картинок (типу TAT, CAT і т.п.), в яких передбачається розгорнена вербальна відповідь випробовуваного, може бути утруднене внаслідок недостатньо розвиненої мови дітей дошкільного і молодшого шкільного віку або більш старших, але із затримками психічного розвитку, а також у дітей боязких, сором’язливих, замкнутих, а тим більше – аутичних. Відомо, що характер відповідей дітей за картинками залежить від їх віку й інтелекту [5; 6]. Так і в нормі для дітей 3–5 років доступно, в основному, лише перерахування зображених об’єктів, далі йде рівень опису і лише у більш старших або розвиненіших стає можливою сюжетна розповідь за картинкою і її інтерпретація випробовуваним.

Клінічний досвід застосування проектних методів у роботі з дітьми і з дорослими показує, що труднощі інтерпретації зустрічаються не тільки у зв’язку з інтелектуальною недостатністю, але і при різних емоційних порушеннях і психологічних конфліктах. Ці емоційні відхилення можуть бути як однією з причин, так і наслідком порушень міжособистісних взаємин. Порушення формування міжособистісних стосунків дитини бажано виявити і коригувати якомога раніше, оскільки вони можуть негативно відбитися на адаптації дитини в дитячому саду, і, особливо, в школі, перешкоджати гармонійності формування її психіки, сприяти розвитку в неї неврозу [4].

Враховуючи вказані особливості дітей і значення раннього обстеження, коли відбувається формування базових рис особистості і дуже важливих для всього подальшого розвитку дитини особистісних взаємин, у першу чергу в її найближчому соціальному оточенні, ми пропонуємо адаптований і випробуваний на українській вибірці проективний метод дослідження міжособистісних взаємин і ставлень до оточуючих (мікросоціум), деяких рис характеру і типових поведінкових реакцій дитини.

Ця проективна візуально-вербальна методика, названа автором Рене Жілем (Rene Gille) «Фільм-тест», в адаптації І.Н. Гільяшевої, Н.Д. Ігнатієвої, складається з 42 завдань: 25 картинками з коротким текстом, що пояснює зображену сценку, ситуацію, і запитанням, зверненим до випробовуваного, а також 17 суто текстових завдань. Зміст картинок різний: або на них зображена сім’я, що розташувалася за столом, або в кімнатах «великого будинку» (у гостях), або на природі за містом, або на прогулянці, або група дітей, що грають у щось або слухають дорослого, сваряться із-за чогось, або інші життєві ситуації, актуальні для дитини, в яких беруть участь і дорослі або одні діти.

Малюнки достатньо схематичні, неістотні деталі і деталі обличчя пропущені, що полегшує ідентифікацію випробовуваного з тим або іншим персонажем, дозволяє припускати у нього будь-який емоційний вираз обличчя.

Дитині пропонується вибрати собі місце серед зображених людей, або ідентифікувати себе з персонажем, що займає те або інше місце в групі (вказати на нього або відмітити хрестиком на малюнку). Вона може вибрати його далі або ближче від певної особи, скажімо, батька, ідентифікувати себе з тим, що знаходиться в центрі або на чолі певної групи, або поза нею. Ми рекомендуємо на додаток до інструкцій, запропонованих випробовуваному в кожному завданні, після вибору, зробленого дитиною, запитати її, хто інші люди, намальовані, але не позначені на картинках (наприклад, на картинці 1). Важливо записати порядок, у якому їх називає і показує випробовуваний, а в тих картинках, де він показує своє місце в групі поряд з непозначеним персонажем (наприклад, на картинках 1, 14, 15, 16, 20, 22, 23, 24, 30 і деяких інших) запитати, хто ці інші люди, що знаходяться з ним поруч.

У текстових завданнях пропонуються на вибір типові форми поведінки в певних ситуаціях.

Наприклад: «З ким ти любиш гратись: з дітьми твого віку, молодшими за тебе, старшими? Підкресли одну з відповідей».

Або: «Мати не дозволяє тобі йти гуляти. Що робитимеш: Нічого не відповіси? Нахнюпишся? Почнеш плакати? Запротестуєш? Спробуєш піти, не дивлячись на заборону?».

Перед початком роботи з методикою дитині повідомляється, що від неї чекають відповідей на запитання за картинками. Дитина розглядає малюнки, читає сама або їй зачитують текстові завдання, відповідає на поставлені до них питання або показує психологові, в якому місці, зображеному на картинці, вона хотіла би знаходитися, розповідає, як би вона поводилася у тій або іншій, приємній або неприємній для неї ситуації або вибирає один з типових перерахованих у тексті варіантів поведінки.

Після закінчення такого дослідження з картинками психолог у бесіді з дитиною з’ясовує всі ті моменти, про які випробовуваний не повідомив сам у першій частині дослідження. Це може бути просто уточнення деяких подробиць, що залишилися неясними, а також з'ясування якихось особливих, можливо, емоційно напружених моментів у житті дитини, про які вона тільки натяками дала зрозуміти психологові в першій половині дослідження. При цьому не слід дуже наполегливо розпитувати дитину про речі, про які вона не хоче говорити. На питання, що цікавлять психолога, можуть допомогти знайти відповіді результати роботи за іншими методиками, наприклад, ігровими, а також бесіди з батьками, педагогами, вихователем, лікарем.

Таким чином, за допомогою відповідей або просто вказівки дитини на його вибір (персонажа, місця або одного з вербальних варіантів відповіді – поставлення хрестика у відповідному місці картинки або тексту) можна отримати інформацію про ставлення дитини до різних оточуючих її людей і явищ, з’ясувати характерні варіанти поведінки в деяких типових ситуаціях. При цьому виступають на поверхню і такі важливі характеристики дитини, як ступінь допитливості, прагнення до контактів з людьми, або, навпаки, відгородженість, бажання усамітнитися, прагнення до домінування в групі дітей або бажання бути лідером у групі, ступінь соціальної адекватності поведінки, наявність конфліктів, фрустрованість, агресивність, активність або пасивність у певних ситуаціях, ступінь самостійності дитини, а також наявність вираженого егоцентризму й інших значущих особливостей особистості.

Під час роботи з методикою важливо відзначати те, про що дитина говорить багато й із задоволенням, а про що не хоче говорити. Важлива інтонація і сила голосу, вираз обличчя при обговоренні різних тем. Діти, не впевнені у собі, особливо прагнуть сподобатися дорослому, намагаються вгадати, як психолог ставиться до їх висловів і дій. Заохочувані доброзичливим ставленням, вони стають сміливішими і вільнішими, особливо якщо контакт з психологом був установлений раніше, до обстеження або при роботі з іншими методиками. Деякі діти охоче обговорюють з дорослим теми, що зачіпаються в цій методиці. Інші вважають за краще відповісти на всі питання самостійно, письмово, іноді закрившись від психолога рукою. Все це – цінна інформація про випробовуваного. Важливо, що при обстеженні за методикою від випробовуваного не вимагається розгорненої розповіді, достатньо знати його вибір на картинках: хто вибраний і в яких ситуаціях, де і на якій відстані від певних осіб поміщає себе суб’єкт, які варіанти поведінки віддає перевазі в пропонованих йому текстових завданнях. Ця простота і легкість відповіді робить методику особливо зручною і придатною як для дітей дошкільного (4–6 років), так і для молодшого шкільного віку (6–11 років), а також підлітків з різними формами патології або із затримками розвитку, для яких була б важка розгорнена форма відповіді.

Слід зазначити, що простота і схематичність, якими відрізняється методика Рене Жиля від інших проектних тестів, не тільки робить її легшою для випробовуваного – дитини, але й дає можливість щодо більшої її формалізації і квантифікації. Так, крім якісної оцінки результатів, дитяча проектна методика дослідження міжособистісних стосунків дозволяє представити результати психологічного обстеження за рядом змінних і кількісно, отже, робить можливим отримання нормативних даних і групових відмінностей у нормі і при різних видах відхилень [1; 2].

Психологічний матеріал, що характеризує систему особових взаємин і ставлень дитини, отримуваний за допомогою пропонованої методики, можна умовно розділити на дві великі групи змінних:

А. Змінні, що характеризують конкретно-особистісні взаємини дитини з іншими людьми і ставлення до них:

1) Ставлення до матері;

2) Ставлення до батька;

3) Ставлення до матері і батька, що сприймаються дитиною як батьківська пара («батьки»);

4) Ставлення до братів і сестер;

5) Ставлення до бабусі, дідуся й інших близьких дорослих родичів (заздалегідь або після обстеження (у бесіді) необхідно з’ясувати реальний склад сім’ї: наявність обох батьків, братів, сестер, бабусі, дідуся, інших близьких родичів, що живуть разом з дитиною);

6) Ставлення до друга або подруги;

7) Ставлення до вчителів (вихователів, або інших авторитетних для дитини дорослих осіб).

Б. Змінні, що характеризують особливості самої дитини, що виявляються у різних її стосунках (як би вторинна інформація, яку можна отримати про випробовуваного за допомогою методики):

8) Допитливість дитини;

9) Прагнення до спілкування у великих групах дітей;

10) Прагнення до домінування або лідерства в групі дітей;

11) Конфліктність, агресивність;

12) Реакція на фрустрацію. З різних реакцій на фрустрацію ми рекомендуємо при використанні цієї методики диференціювати, три: активно-агресивну (кричати, обзивати, сміятися над кимось, протестувати, піти кудись всупереч забороні, злитися, битись і т.п.), пасивно-страждальну (плакати, образитися, «нахнюпитись») і нейтральну, індиферентну – найбільш адекватну, що свідчить про «фрустраційну толерантність» – відсутність переживання фрустрації (не сказати нічого, не зробити нічого, знизати плечима, продовжувати гратись далі);

13) Прагнення до самоти, відгородженість і – як загальний висновок – ступінь соціальної адекватності поведінки дитини, а також чинники (психологічні й соціальні), що порушують цю адекватність.

Ці дві групи змінних, що характеризують систему взаємин дитини і пов’язаних з нею особистісних особливостей, представлено як шкали у таблиці 1 і на реєстраційному листі (таблиця 2).

Підсумовування балів за кожною шкалою і графічний відлік їх на реєстраційному листі проводиться, виходячи з максимального числа завдань, що працюють на відповідну шкалу. Наприклад, при аналізі ставлення дитини до матері ми маємо в своєму розпорядженні двадцять завдань методики. Їх номери перераховані у шкалі I таблиці 1. Ці завдання характеризують ставлення дитини до матері. Наприклад, на картинці №1 методики дитина вибирає собі місце поряд з матір'ю (але не між батьком і матір’ю – в цьому випадку вона отримує бал за шкалою III). Психолог (під час дослідження або після нього) на шкалі I реєстраційного листа робить одну відмітку (вгору), реєструючи позитивне емоційне ставлення, що виявилося у виборі дитиною матері серед інших членів сім’ї. Зручно відзначати в кожній клітинці реєстраційного листа номер завдання. Це може стати в нагоді для аналізу (або демонстрації), а також порівняння з повторним дослідженням в динаміці стану або розвитку дитини.

У процесі подальшого обстеження психолог продовжує робити відмітки на реєстраційному листі вгору за даною шкалою і може іноді дійти до максимального значення, наприклад – 20 за шкалою «Ставлення до матері». Аналогічним чином відбувається кількісна обробка матеріалу за всіма іншими шкалами. У таблиці 1 наводяться номери завдань, які можуть бути зареєстровані у відповідній шкалі.

У результаті заповнення реєстраційного листа психолог отримує наочну картину («профіль») особливостей системи взаємин дитини і пов'язаних з нею деяких особистісних і поведінкових характеристик випробовуваного. Крім того, можна співвіднести рівні розподілу вираженості різних взаємин і ставлень з числовими значеннями у відсотках. Для цієї мети використовуються дві крайні графи зліва і справа на реєстраційному листі (у таблиці 2 це верх і низ). Вони є шкалою для переведення сирих оцінок у шкальні, обчислювані на основі відношення набраної кількості балів до максимального, прирівняного до 100%. Подальше маніпулювання цими відсотковими значеннями полегшує порівняльний аналіз різних груп випробовуваних.

Наприклад, отримані експериментально-психологічним шляхом відмінності в структурі деяких конкретно-особистісних взаємин здорових дітей і дітей-епілептиків, які страждають малими припадками, відображені в таблиці 3. У цій таблиці, наведеній для ілюстрації кількісного підходу до методики, видно значна різниця між групами за показником, що характеризує ставлення до матері. Це говорить про те, що в системі сімейних взаємин у дітей, страждаючих епілепсією, найбільшу роль відіграє мати, а також мати і батько, що сприймаються дитиною разом, як батьківська пара. Таке надавання переваги батькам відбувається за рахунок зменшення (порівняно із здоровими дітьми) ролі братів і сестер.

Таблиця 1