Керівництво з використання методики статевовікової ідентифікації

Методика призначена для дослідження рівня сформованості тих аспектів самосвідомості, які пов’язані з ідентифікацією статі і віку. Призначена для дітей від 4 до 12 років з нормальним і аномальним інтелектуальним розвитком. Може застосовуватися для дослідницьких цілей, при діагностичному обстеженні дітей, при консультуванні дитини і для коректувальної роботи.

Стимульний матеріал. Використовуються два набори карток, на яких персонаж чоловічої або жіночої статі зображений у різні періоди життя від дитинства до старості (див. Додаток 1).

Кожен такий набір (чоловічий і жіночий варіанти) складається з 6 карток. Зовнішність зображеного на них персонажа демонструє типові риси, відповідні певній фазі життя і відповідають його статевовіковій ролі: немовляти, дошкільнику, школяру, юності, зрілості і старості.

Дослідження проводиться у два етапи.

Завданням першого етапу є оцінка можливості дитини ідентифікувати свій теперішній, минулий і майбутній статевовіковий статус на представленому їй образотворчому матеріалі. Іншими словами, перевіряється здатність дитини до адекватної ідентифікації свого життєвого шляху.

Процедура. Дослідження проводиться таким чином. Перед дитиною на столі у випадковому порядку розкладаються всі 12 картинок (обидва набори). В інструкції дитині пропонується показати, якому образу відповідає її уявлення про себе зараз. Тобто дитину просять: «Подивися на всі ці картинки. Як ти думаєш, який (яка) ти зараз?» Можна послідовно вказати на 2-3 картинки і запитати: «Такий? (Така?)». Проте, у разі такої «підказки» не слід показувати на ті картинки, образ яких відповідає справжньому образу дитини у момент дослідження.

Якщо дитина зробила адекватний вибір картинки, можна вважати, що вона правильно ідентифікує себе з відповідною статтю і віком. Відзначаємо це в протоколі (форма протоколу з варіантами заповнення дана в Додатку 2). Якщо ж вибір зроблений невірно, це також фіксується у протоколі. В обох випадках можна продовжувати дослідження.

У тих випадках, коли дитина взагалі не може ідентифікувати себе з яким-небудь персонажем на картинках, наприклад, заявляючи: «Мене тут немає», експеримент продовжувати недоцільно, оскільки навіть ідентифікація з образом сьогодення у дитини не сформована. Нижче будуть наведені конкретні приклади поведінки дітей в експериментальній ситуації.

Після того, як дитина вибрала першу картинку, їй дається додаткова інструкція показати, якою вона була раніше. Можна сказати: «Добре, зараз ти такий, а яким ти був раніше?» Вибір фіксується у протоколі. Вибрану картку розташовують перед тією, що була вибрана першою, так щоб вийшов початок вікової послідовності. Потім малюка просять показати, яким він буде потім. Причому, якщо дитина справляється з вибором першої картинки образу майбутнього (наприклад, дошкільник вибирає картинку із зображенням школяра), йому пропонують визначити і подальші вікові образи. Всі картинки викладаються самою дитиною у вигляді послідовності. Дорослий може допомогти їй у цьому, але знаходити потрібний віковий образ дитина повинна строго самостійно. Вся отримана таким чином послідовність відображається у протоколі.

Якщо дитина правильно (або майже правильно) склала послідовність для своєї статі, її просять розкласти у віковому порядку картки з персонажем протилежної статі.

На другому етапі дослідження порівнюються уявлення дитини про Я-теперішню, Я-привабливу і Я-непривабливу.

Процедура. На столі перед дитиною лежать обидві послідовності картинок. Та, яку дитина склала (або послідовність, що відповідає статі дитини) лежить безпосередньо перед нею, а друга небагато далі. У тому випадку, коли складена дитиною послідовність істотно неповна (наприклад, складається всього з двох карток) або містить помилки (наприклад, перестановки), саме вона знаходиться перед нею, а решта карток у неврегульованому вигляді розташовується трохи на віддалі. Всі вони повинні бути в полі її або його зору.

Дитину просять показати, який образ послідовності здається їй найпривабливішим. Приклад інструкції: «Ще раз уважно подивися на ці картинки і покажи, яким би ти хотів бути». Після того, як дитина вказала на яку-небудь картинку, можна поставити їй 2-3 запитання про те, чим цей образ здався їй привабливим.

Потім дитину просять показати картинку з найпривабливішим для неї віковим образом. Приклад інструкції: «А зараз покажи на картинках, яким ти ні за що не хотів би бути». Дитина вибирає картинку, і, якщо вибір дитини не дуже зрозумілий експериментаторові, то можна поставити їй запитання, що уточнюють мотиви її вибору.

Результати обох виборів фіксуються у протоколі.