2. Методика статевовікової ідентифікації дітей дошкільного і молодшого шкільного віку н.Л. Бєлопольська «Статевовікова ідентичність дітей»

(Методика дослідження дитячої самосвідомості)

М. : Фолиум, 1995. – 24 с.

Оригінальна методика для діагностики і корекції особливостей особистісного розвитку дітей дошкільного і молодшого шкільного віку. Методика дозволяє досліджувати статеву й вікову ідентичність дитини, розвиває розуміння поняття віку, соціальної позиції і життєвого шляху, сприяє розвитку самосвідомості. Використовуються процедури надання переваги і впорядковування невербального стимульного матеріалу. Наведена інтерпретація відхилень у статевовіковій ідентифікації.

Его-ідентичність і її розвиток у дитячому віці

Вже в ранньому дитинстві у людини починають складатися зачатки її особистості, що розвиваються згодом у систему уявлень про саму себе, або Я-образ. У цей образ входить як усвідомлення своїх фізичних, інтелектуальних, моральних і інших якостей, так і самооцінка, а також суб’єктивне ставлення до зовнішніх чинників і навколишніх людей.

Я-образ – особистість як така в єдності всіх сторін її буття, відображена в самосвідомості як його основна складова, сумарне уявлення про себе, результат роботи над пізнанням себе, формуванням ставлення до себе, осмисленням своєї ролі на кожному життєвому етапі.

Я-образ є регулятивним механізмом психічного життя, мотиваційним ядром особистості. Це – суб’єкт свідомості, усвідомлення всіх психічних явищ, внутрішнього і зовнішнього буття особистості в їх інтегральності, цілісності. В структурі Я-образу чітко є видимим діяльний, субстанціальний компонент, що відображає його суб’єктивну сторону, і компонент рефлексивний, в якому кристалізується об’єктна його сторона, тобто уявлення людини про саму себе. Традиційно в Я-образі виділяють крім когнітивного (пізнавального) і поведінкового (діяльного) також афективний (емоційний) компонент.

Серед різних типів Я-образу найбільш відомі Я-реальне і Я-ідеальне. Залежно від критеріїв розрізнення існують також Я-минуле, Я-теперішнє і Я-майбутнє; Я-соціальне, Я-сімейне і Я-власне; Я-чисте (пізнавальне) і Я-емпіричне (пізнаване), усередині якого виділяють Я-матеріальне, Я-фізичне, Я-соціальне і Я-духовне; Я-наявне, Я-бажане і Я-уявне тощо. У кожної людини постійно співіснують різні образи себе, які нерідко перебувають у внутрішньому конфлікті. Те, якою людина хотіла б себе бачити (Я-ідеальне), те, що вона про себе думає (Я-суб’єктивне), те, як про неї думають інші (Я-відображене), і те, якою вона є насправді (Я-об’єктивне), дуже рідко співпадають, і стан такої гармонії переживається як щастя.

Одним з основних компонентів особистості є усвідомлення Я-ідентичності, тобто відчуття своєї цілісності і безперервності в часі, а також розуміння, що інші люди також визнають це. Ідентичність характеризує саме те, що залишається постійним не дивлячись на всі зміни і розвиток цієї людини упродовж її життя. Починаючи з віку 1–1,5 роки діти ідентифікують себе із своїм ім’ям, відгукуються на нього і називають ним себе, а до трьох років починають правильно використовувати займенник «Я» так само як і інші особові займенники. Межа між Я і не-Я спочатку проходить по фізичних межах власного тіла. Саме усвідомлення свого тіла є провідним чинником у структурі самосвідомості дітей (образ фізичного Я). Розширення і збагачення Я-образу в процесі особистісного розвитку тісно пов’язане з рефлексією на власні емоційні переживання і бажання, з розрізненням своїх ігрових фантазій і реальності, оцінки і самооцінки і т.д. І хоча такий розвиток відповідним чином змінює структуру его-ідентичності, він супроводжується, тим не менше, «суб'єктивним почуттям безперервної самототожності» (Erikson, 1968).

Ідентичність – це актуальне перебування, поточне переживання Я-цілісності на зрізі життєвого шляху, тоді як ідентифікація – процес його формування. Обставини, життєвий досвід, цілі і результати діяльності в тому або іншому ступені формують его-ідентичність людини. Е. Еріксон, один з основоположників так званої его-психології, виділяв три форми ідентичності:

1. Зовні обумовлена – створюється під впливом умов, які окрема людина не вибирає. Це належність людини до чоловічої або жіночої статі, до вікової групи, до певної раси, місця проживання, національності і соціально-економічного статусу. Ці чинники, протистояти яким дуже важко, визначають істотні компоненти ідентичності.

1. Набута – форма ідентичності, що включає самостійні досягнення людини: її професійний статус, вільно вибрані нею зв’язки, прихильності й орієнтації. Вона пов’язана із ступенем вольової незалежності людини, стійкістю до фрустрації і відповідальністю.

3. Запозичена – входять засвоєні ролі, задані якимось зовнішнім зразком. Часто вони приймаються під впливом очікувань оточуючих. Прикладами можуть слугувати ролі «лідера» і «підлеглого», «учня» і «вчителя», «відмінника» і «двієчника».

Слід відмітити, проте, що вплив окремих чинників, здійснення певних вчинків і прийняття соціальних ролей не обумовлює безпосередньо зміну Я-образу; тим не менше, результати впливу обставин життя і соціальної активності людини, а також цілеспрямоване самовдосконалення у напрямі Я-ідеального, не можуть не позначитися на усвідомленні власної особистості.

Хоча ідентифікаційна поведінка й ідентичність розвиваються безперервно протягом усього життя, більшість досліджень у цій галузі фокусуються на підлітковому і юнацькому віках, відомих своїми гострими кризовими періодами самоусвідомлення і самоствердження. Існує також значна література, присвячена зародженню ідентичності в ранньому дитячому віці. Менше уваги приділяється процесам формування усвідомленої ідентичності, тобто появі свідомих уявлень про постійність і безперервність особистості. Загальновизнано, що основу дитячої ідентичності складають її зовнішньо обумовлені компоненти, перш за все стать і вік дитини. Даючи свій автопортрет, описуючи свої позитивні і негативні риси, інтереси і коло спілкування, діти (і не тільки діти) як правило починають з фіксації свого віку. Статева належність часто просто мається на увазі і входить в опис звичних статевих ролей.

Формування статевовікової ідентифікації пов’язане з розвитком самосвідомості дитини. У нормі первинна статева ідентичність формується в дітей у віці від півтора до трьох років. У цей період діти научуються правильно відносити себе до певної статі, визначати стать своїх однолітків, розрізняти чоловіків і жінок. До 3–4 років виникає пов’язане із статтю усвідомлене надання переваги іграшкам. У своїх повсякденних контактах з дітьми дорослі постійно пов’язують поведінку дитини з її статтю: «дівчатка (хлопчики) так не поводяться», «ти хлопчик – повинен терпіти», «ти дівчинка – повинна стежити за чистотою» і т.д. За ознакою статі й віку організовуються формальні й неформальні дитячі колективи.

Найважливішими механізмами засвоєння типової для статі поведінки є спостереження і наслідування. Ідентифікація передбачає сильний емоційний зв’язок з людиною, «роль» якої дитина приймає, ставлячи себе на її місце. Яскравим прикладом цього є рольова гра. В процесі ролевої гри діти засвоюють соціально прийнятні норми статевої поведінки і відповідні їх статі ціннісні орієнтації, апелюють до цих уявлень. Це відноситься як до їх сьогоднішніх статевих ролей (дошкільник, школяр, «маленький хлопчик», старший брат, «помічник» тощо), так і до ролей інших молодших і старших дітей і дорослих.

У ранньому віці батьки й оточуючі дитину люди цікавляться її віком більше, ніж вона сама. Хоча в цьому віці діти часто завчено відповідають на питання, скільки їм років, усвідомлювати свій вік вони починають тільки біля 3–4-х років. З цього віку вони здатні пригадати свій минулий день народження, минулу зиму або літо, впізнати свої речі, якими вони користувалися, коли були маленькими. Саме у цьому віці дитина починає цікавитися своїм минулим і відноситься до себе-маленької з ніжністю, розумінням і поблажливістю. Пригадуючи окремі події малюк починає співвідносити їх з своїм минулим – з’являються фрази на зразок «коли я був маленьким» і т.п. У своєму спілкуванні з дітьми дорослі постійно використовують вікову мірку для характеристики особистості дитини. Це виражається в зауваженнях на зразок: «ти вже велика», «ти старший (молодший)», «тобі скоро в старшу групу (в школу)». Достатньо рано і самі діти починають порівнювати себе з іншими за віком: «у групі "Сонечко" маленькі дітки»).

У старшому дошкільному віці дітей починають готувати до вступу у школу і вони «приміряють» на себе нову соціальну роль учня. Так для них відкривається «позитивна» часова перспектива їх життєвого шляху (на відміну від «негативної» – в минуле). Для дітей з вираженою пізнавальною потребою й активністю нова роль здається цікавою і соціально значущою. В їх уявленні вона більше відповідає їх віку і викликає повагу оточуючих. Деяких дітей може лякати вступ до школи, але спираючись на свій досвід спілкування, вони починають розуміти соціальну значущість положення учня. Цей віковий період характеризується і початком усвідомлення вікової ідентичності інших людей.

Із здивуванням діти дізнаються, що їх батьки і навіть літні люди, бабусі і дідусі, колись були маленькими. Починає приходити усвідомлення того, що колись і їм належить подорослішати, що вони вчитимуться, потім трудитися, стануть мамою або татом, постаріють ... Добре відомо, як гостро діти у віці 6–8 років переживають результат розмірковування цієї думки до кінця.

Таким чином, у дітей вже у дошкільному дитинстві складаються певні уявлення про зміну фізичної зовнішності людини, її статевих і соціальних ролей у зв’язку з віком. Це знання ґрунтується на засвоєнні суспільного досвіду і розвитку самосвідомості. Можна стверджувати, що як і будь-який пізнавальний процес, статевовікова ідентифікація спирається на здатність індивіда до елементів абстрактного мислення, необхідного для розрізнення зовнішності і поведінки іншої людини, концептуального опису інших людей і самопису, заснованих на стійких уявленнях. Таким чином, формування ідентичності у дітей залежить як від інтелектуального рівня, так і від особистісних властивостей. Цей висновок підтверджують і проведені спеціальні дослідження (Белопольськая, 1992). Отже, можна зробити висновок, що дослідження статевовікової ідентифікації може дати важливий матеріал про рівень психічного розвитку конкретної дитини.

Основна трудність при вивченні процесів ідентифікації статі і віку в дітей дошкільного і молодшого шкільного віку полягає у відсутності відповідних формалізованих методик, які дозволяли б диференційовано оцінювати досягнутий рівень ідентичності. Методи спостереження, природного експерименту й аналізу мови й мовлення, що використовуються для оцінки зачатків самосвідомість у дошкільників, мало придатні для цих цілей. Разом з тим, не дуже підходять для цих цілей такі інструменти як опитувальники, анкети й автопортрети, широко вживані для молодших школярів і підлітків.

Цей пробіл певною мірою заповнює методика вивчення процесу ідентифікації статі і віку, що використовує процедуру віддання переваги і впорядковування невербального стимульного матеріалу. Нижче даний опис використовуваного стимульного матеріалу, інструкція із проведення обстеження, схема аналізу й отримані нормативні дані.