6. Методика «Малюнок сім’ї»

Дана методика є процедурою, що дозволяє виявити переживання і сприйняття дитиною свого місця в сім’ї, її взаємини до сім’ї в цілому і окремих її членів, і на основі цього здійснити прогноз індивідуального стилю поведінки, переживання і афективного реагування в значущих і конфліктних ситуаціях. Найраніша згадка про тестову методику такого роду відноситься до початку 1950-х років, а вже з 1960-х тест «Малюнок сім’ї» отримує досить широке розповсюдження в цілях вивчення міжособистісних взаємин. При цьому в різних країнах і регіонах однієї країни пріоритет в його використанні пов’язують з різними науковими іменами – В. Хьюлс, Р. Берні, Дж. Остер, П. Гоулд, Н. Корман, С Кауфман, Т. Хоментаускас, А.І. Захаров.

Особливо продуктивне застосування цього тесту в старшому дошкільному і молодшому шкільному віках, оскільки отримані результати практично не залежать від здібності дитини до інтроспективної, до вербалізації своїх переживань, уміння «ужитися» в уявну ситуацію, тобто від тих особливостей психічної діяльності, які істотні при виконанні завдань, заснованих на вербальній техніці.

Мета. Виявлення особливостей внутрісімейних взаємин і неусвідомлюваних аспектів особистості.

Матеріал. Лист білого паперу 15×20 см або 21×29 см, простий олівець, гумка.

Організація. Дитині пред’являється робочий матеріал і повідомляється інструкція. При індивідуальному обстеженні час виконання завдання зазвичай не перевищує 35 хвилин.

Залежно від завдань, у контексті яких здійснюється обстеження, форми тестування, загального часу, відведеного на процедуру діагностики й аналіз результатів діяльності, психолог використовує основну інструкцію або один з варіантів додаткових завдань.

Інструкція. «Намалюй, будь ласка, свою сім’ю». У жодному випадку не можна пояснювати дитині, що позначає слово «сім’я», оскільки цим спотворюється сама суть дослідження. Якщо у дитини виникає питання: «Що намалювати?», то психолог просто ще раз повторює інструкцію або деталізує її одним з наступних образів: «Намалюй свою сім’ю, де всі зайняті звичайною справою» або «Намалюй свою сім’ю, як ти її собі уявляєш».

В процесі виконання дитиною завдання в протоколі слід відзначати:

• послідовність малювання деталей;

• паузи в процесі малювання;

• витирання деталей;

• спонтанні коментарі;

• емоційні реакції і їх зв’язок із змістом, що зображується.

Після виконання завдання необхідно звернутися до отримання максимально можливої додаткової інформації вербальним шляхом. Зазвичай ставлять наступні питання:

1. Скажи, хто тут намальований?

1. Де вони знаходяться?

2. Що вони роблять? Хто це придумав?

3. Їм весело чи сумно? Чому?

4. Хто з намальованих людей найщасливіший? Чому?

5. Хто з них найбільше нещасний? Чому?

Останні два питання провокують дитину на відкрите обговорення почуттів, що схильна робити зовсім не кожна дитина. Тому якщо вона не відповідає на них або відповідає формально, то на відповіді наполягати не слід.

При опитуванні психолог прагне з’ясувати сенс всього намальованого дитиною: почуття до окремих членів сім’ї, чому дитина не намалювала кого-небудь з членів сім’ї (якщо так відбулося); що означають для дитини певні деталі малюнка (тварини, птахи, перекреслювання тощо). По можливості слід уникати прямих, констатуючих однозначних питань і не наполягати на відповіді, оскільки це може індукувати тривогу, активізувати захисні реакції у дитини. Зазвичай найбільш продуктивними виявляються проективні, опосередковані питання, наприклад: «Якби замість пташки була б намальована людина, то хто б це був?», «Як ти думаєш, хто б виграв в змаганнях між братом (сестрою) і тобою?», «Кого мама першим покличе йти з собою?» і т.п.

Після цього дитині можна запропонувати ряд ситуативних завдань, три з яких дозволяють виявити негативні почуття до членів сім’ї і три – позитивні. Наприклад:

1. Уяви собі, що у тебе є два квитки в цирк. Кого б ти покликав з собою подивитися виставу?

1. Уяви, що вся твоя сім’я йде в гості, але один з вас захворів і повинен залишитися удома. Хто це може бути?

2. Ти будуєш з конструктора будинок (вирізуєш паперове плаття для ляльки), але у тебе це не дуже добре виходить. Кого ти покличеш на допомогу?

3. У тебе є декілька квитків (на один менше, ніж членів сім’ї) на дуже цікавий мультфільм. Хто залишиться вдома?

4. Уяви собі, що ти потрапив на безлюдний острів. З ким би ти хотів там жити?

5. Ти отримав у подарунок цікаве лото. Вся сім’я сіла грати, але вас однією людиною більше, ніж треба. Хто не гратиме?

Обробка й інтерпретація результатів. Для отримання об’єктивної інформації необхідно зафіксувати в опитувальному листі:

• вік обстежуваної дитини;

• склад його сім’ї, вік братів і сестер;

• зведення про поведінку дитини в сім’ї, дитячому садку.

Умовно інтерпретація малюнка диференціюється на два етапи.

1. Аналіз основної смислової інформації за малюнком, до якої відносять:

• порівняльний аналіз структури намальованої і реальної сім’ї;

• аналіз розташування і особливостей графічної презентації членів сім’ї;

• аналіз процесу малювання і спонтанних коментарів дитини під час виконання завдання.

2. Аналіз додаткового інформаційного навантаження:

• ступінь розвитку образотворчої культури, стадія образотворчої діяльності, на якій знаходиться дитина (примітивність зображення або чіткість і виразність образів, витонченість ліній, емоційна виразність);

• графічна якість зображення в цілому (характер ліній, пропорції фігур, використання простору, акуратність);

• формальна структура (динамічність малюнка, розташування членів сім’ї), зміст (аналіз сенсу) зображення.

Порівняльний аналіз структури намальованої і реальної сім’ї. Показниками емоційного благополуччя дитини в сім’ї служать: зображення всіх членів сім’ї, переважання на малюнку людей (в порівнянні з предметами), відсутність ізольованих членів сім’ї, загальна діяльність членів сім’ї або їх поверненість один до одного.

При інтерпретації результатів пильної уваги заслуговують всі випадки спотворення реального складу сім’ї. Коли дитина малює велику або меншу за чисельністю сім’ю в порівнянні з тією, яка існує насправді, – це основна ознака функціонування певних захисних механізмів, наявність емоційного конфлікту, незадоволеність з боку дитини з приводу сімейної ситуації. Крайніми варіантами є малюнки, в яких:

• взагалі не зображені люди;

• зображені тільки не пов’язані з сім’єю люди.

Таке захисне уникнення завдання зустрічається в нормі у дітей досить рідко. У більшій мірі воно поширене у дітей, що недавно прийшли в інтернат з сімей. Проте наявність подібних реакцій і в тому і в іншому випадках обумовлено однією з наступних причин:

• травматичні переживання, пов’язані з сім’єю;

• почуття знедоленості, покинутості;

• аутизм;

• високий рівень тривожності;

• поганий контакт з досліджуваною дитиною.

У безпосередній практиці часто доводиться стикатися з менш вираженими відступами від реального складу сім’ї. Зазвичай діти зменшують реальний склад сім’ї, «забуваючи» намалювати тих її членів, які для них менш емоційно привабливі, з якими склалися конфліктні стосунки. Не малюючи їх, дитина як би розряджає неприйнятну емоційну атмосферу сім’ї, уникає негативних реакцій, пов’язаних з певними людьми. Найбільш поширеним варіантом є відсутність в малюнку братів і сестер, що пов’язане із спостережуваними в сім’ях ситуаціями сиблінгової конкуренції. Відкрита або «мовчазна» відмова дитини від зображення сибсів служить одним із способів символічної «монополізації» бракуючої їй любові й уваги батьків.

У незначних випадках замість реальних членів сім’ї дитина звертається до зображення маленьких звіряток, птахів. У подібних ситуаціях слід уточнювати, з ким конкретно дитина їх ідентифікує. Часто так зображуються брати або сестри, чий вплив у сім’ї дитина прагне применшити, знецінити і проявити по відношенню до них символічну агресію.

Особливої уваги вимагають малюнки, на яких дитина не включає себе до складу сім’ї, – не малює себе або, навпаки, замість сім’ї малює тільки себе. Такі малюнки свідчать про відсутність почуття спільності в сім’ї. Наприклад, відсутність у малюнку дитини власного зображення найбільш характерно для дітей, що відчувають у сім’ї по відношенню до себе відкидання або неприйняття. Презентація ж тільки себе замість сімейного портрету може вказувати на різний психологічний зміст залежно від ряду додаткових характеристик. Якщо при цьому в образі «Я» дитини наявна велика кількість деталей тіла, декорування одягу, збільшена величина фігури, то це вказує на певну егоцентричність, що супроводжується істероїдними рисами характеру. У випадках, коли власне зображення непропорційно малої величини, схемне, або себе дитина малює в ізоляції від інших, або нерухомою в порівнянні з іншими фігурами, або що стоїть спиною, особливо у поєднанні з розташуванням фігур на нижній частині листка, загальним зменшенням розміру фігур, слабкою, переривистою лінією, то можна припустити наявність у дитини відчуття знехтуваної людини, покинутості, неповноцінності в сімейній ситуації, неприйняття її в сім’ї, а іноді властивих їй аутичних тенденцій.

Не менш інформативним є і збільшення дитиною в малюнку складу сім’ї. Як правило, це пов’язано з сімейною депривацією – незадоволеними психологічними потребами в сім’ї, в першу чергу в адекватному емоційно-особистісному спілкуванні. Як не дивно, випадки включення в малюнок сім’ї сторонніх людей найчастіше спостерігаються в малюнках єдиних дітей, прагнучих зайняти батьківську, керівну позицію по відношенню до інших дітей. Зображення не пов’язаних з сім’єю дорослих додатково до батьків або замість них указує на сприйняття дитиною власної сім’ї як не інтеграційної і, відповідно, на пошук людини, здатної задовольнити (компенсувати) її потребу в близьких емоційних контактах або на наслідок почуття знехтуваної людини, непотрібності в сім’ї. Ідентичну інформацію дають і зображені додатково до членів сім’ї собачки і кішечки, навіть якщо вони реально є вихованцями сім’ї.

Аналіз розташування і особливостей графічного зображення членів сім’ї. Розташування, міра близькості (стоять поряд, узявшись за руки, роблять щось разом і т. д.) і ступінь вираженості позитивних емоцій у кожного з членів сім’ї на малюнку вказують на психологічні особливості внутрісімейних взаємин і емоційне самопочуття дитини в сім’ї. Так, згуртованість сім’ї, малювання всіх членів із сполученими руками, об'єднаність їх в загальній діяльності є індикаторами психологічного благополуччя, включеності в емоційне життя сім’ї.

Малюнки з протилежними характеристиками (фігури людей хаотично розкидані на площині листа, далеко стоять один від одного, сильно виражені негативні емоції) можуть вказувати на низький рівень емоційних зв’язків між членами сім’ї.

Проте близьке розташування фігур, обумовлене задумом помістити членів сім’ї в обмежений простір (човен, маленький будиночок, острівець тощо), також може свідчити про порушені емоційні зв’язки в сім’ї, про прагнення, бажання дитини об’єднати, згуртувати сім’ю. На роз’єднаність, конфліктні взаємини в сім’ї вказують і малюнки, в яких між окремими членами сім’ї діти розміщують бар’єри – які-небудь предмети, об’єкти, виступаючі як перешкода між членами сім’ї, або переважання речей (в порівнянні з людьми), або невідповідність словесного опису і малюнка. Наприклад, батько сидить, сховавшись за газетою або біля телевізора, що відокремлює його від решти сім’ї. Або мати, що стоїть біля плити, яка поглинає всю її увагу. А так як в реальності дитина часто відчуває марність спроби об’єднання сім’ї, то для досягнення цієї мети вона і вдається до символічного використання зовнішніх обставин, ситуативної атрибутивності.

Ворожість в сімейній ситуації показує агресивна позиція якої-небудь фігури, закреслені фігури або зворотні профілі, деформовані фігури, зображення окремих членів сім’ї на різних сторонах листа або на окремих листках. На агресивність указують також підняті вгору або розсунені в сторони руки з довгими пальцями (або руками, що нагадують палицю) у кого-небудь із зображених членів сім’ї.

Виявлення в малюнку дитини угрупувань членів сім’ї за діяльнісною ознакою часто допомагає виділити в ній психологічні мікроструктури і коаліції. За малюнками, де частина сім’ї розташована в одній групі, а одна або декілька осіб – віддалені, можна охарактеризувати сім’ю як відчужену. У разі віддалення одного члена сім’ї можна припускати негативне ставлення дитини до нього, а іноді судити про загрозу, що витікає від нього.

Будь-які спотворення просторового розміщення фігур (зменшення, розміщення в нижній частині листа і т. п.) можуть бути викликані невротизацією дитини або його особистісними рисами.

Відповідність об’єктів, що зображуються, і їх частин є важливий психологічний показник. Так, при зображенні людини довжина рук припускає відповідність розмірам тіла. Часто збільшення або зменшення відносної величини якого-небудь об’єкту або його частини може бути викликане підвищеною значущістю цієї частини малюнка по відношенню до інших його частин, або своєрідним уявленням дитини про красу («Хорошого і красивого ніколи не буває багато»). Наприклад, прикрашена безліччю мережив спідниця разом з дуже маленькими ніжками не обов’язково свідчить про спотворені уявлення дитини про пропорційність. Проте грубі спотворення пропорцій (різка витягнутість або сплющеність, підкреслена геометричність, роботоподібність зображення людських фігур) частково пов’язані із сферою спілкування. Ряд авторів (С.Я. Рубінштейн, Є.Т. Соколова, Г.Т. Хоментауськас) вважає, що ці ознаки в малюнках людини відображають відхилення у дитини у схемі власного тіла, традиційно пов’язувані з абсолютно певними особливостями сфери спілкування.

Синтетичність (пластичність) малюнка – показник врахування реальних особливостей сприйняття об’єкту, що зображується, таких, зокрема, як об’ємність фігури, виражена світлотінь і т.п. Як правило, цей показник виявляється в молодшому шкільному віці (9–10 років). Перехід від схематичного зображення до пластичного малюнка, коли фігура людини перестає бути конструкцією, складеною з окремих частин, приставлених одна до одної (шия плавно переходить в плечі, плечі – в руки і т. д.), свідчить про перехід дитини до нового рівня психічного розвитку.

Аналіз індивідуальних особливостей графічного зображення окремих членів сім’ї дає інформацію великого діапазону – це й емоційне ставлення дитини до конкретного члена сім’ї, й образ «Я» дитини, і специфіка її статевої ідентифікації.

При оцінці емоційного відношення дитини до членів сім’ї звертають увагу на:

• кількість деталей тіла (голова, волосся, вуха, очі, зіниці, вії, брови, ніс, рот, шия, плечі, руки, долоні, пальці, нігті, ступні);

• декорування (деталі одягу і прикраси – капелюшок, комір, краватка, банти, кишені, елементи зачіски, узори і обробка на одязі).

Хороші емоційні стосунки дитини з тим або іншим членом сім’ї супроводжуються позитивною концентрацією на його зображенні, що виявляється в більшій кількості деталей тіла, декоруванні. Гранична схемна графічної презентації, незавершеність малюнка, пропуск істотних частин тіла (не промальовували частини лиця, відсутність рук, ніг), навпаки, вказують не тільки на негативне ставлення дитини до людини, але і на агресивні спонуки до неї. Про сприйняття ролей членів сім’ї можна судити на основі порівняння величин фігур, оскільки для дитини величина фігури виступає засобом виразу значущості. Як правило, найбільшими діти малюють батька і матір. Зустрічаються випадки, коли діти найбільшими або рівними по величині з батьками малюють себе. Це може бути зв’язано або з егоцентричністю дитини, або з сиблінговим змаганням за батьківську любов, виключаючи або зменшуючи при цьому зображення найбільшого «конкурента» (брата, сестру і навіть кого-небудь з батьків). Значно меншими, ніж інших членів сім’ї, себе малюють діти, що відчувають свою незначність, непотрібність або, навпаки, що вимагають граничної опіки, турботи з боку батьків (особливо якщо дитина природно симбіотична). Наприклад, дитина намалювала молодшу сестру не тільки більшою, ніж вона сама, але навіть більшою, ніж батьки. Це тривожний сигнал приниження значущості дитини за рахунок виняткової уваги, що надається батьками молодшій сестрі, її особливого місця в ієрархії сімейних стосунків і цінностей.

Інформативною є і абсолютна величина фігур. Великі, через весь лист, фігури малюють імпульсні, впевнені в собі, схильні до домінування діти. Дуже маленькі фігури пов’язані з тривожністю, відчуттям небезпеки. Вираз облич намальованих членів сім’ї може свідчити про почуття дитини, що випробовуються по відношенню до них, або про її уявлення про ставлення до неї.

Аналіз особливостей намальованих фігур, частин тіла в цілому співпадає з інтерпретацією, описаною щодо окремої людської фігури (тести «Намалюй людину», «Автопортрет», «Будинок, дерево, людина»), але існують і специфічні саме для даної методики показники. Так, іноді дитина малює всіх членів сім’ї з руками, але «забуває» намалювати їх собі. Якщо при цьому вона малює себе ще і непропорційно маленькою, то це може бути пов’язано з відчуттям безсилля, власної незначимості в сім’ї, з почуттям, що оточуючі пригнічують її активність, надмірно її контролюють.

Коли при малюванні інших членів сім'ї дитина пропускає голову, які-небудь важливі риси обличчя або штрихує все обличчя, то це означає наявність конфліктних стосунків з даною людиною, ворожим ставленням до неї. Вираз обличчя намальованих людей також може виступати індикатором почуттів дитини до них. Проте діти схильні малювати переважно всміхнених людей – це своєрідний «образотворчий штамп», який зовсім не означає, що діти саме так і сприймають оточуючих. Для інтерпретації малюнка сім’ї вирази облич значущі тільки у тих випадках, коли вони відрізняються один від одного. Якщо дитина малює кого-небудь з членів сім’ї із зубами і особливо виділяє рот, то це пов'язано з почуттям страху, сприйманою ворожістю цієї людини до дитини.

У цілому в малюнках дітей виділяють дві різні схеми малювання індивідів статевої належності: тулуб чоловіка малюється овальної форми, а жінки – трикутної. Якщо дитина малює себе так само, як і інші фігури тієї ж статі, то це вказує на адекватне протікання статевої ідентифікації. Аналогічно і зображення деталей в презентації двох фігур, наприклад сина і батька, які можна інтерпретувати як прагнення сина бути схожим на батька, ідентифікацію і хороші емоційні контакти з ним.

Стандартизована шкала оцінки вікових норм деталізації в зображенні людини для дітей 6–7 років розроблена К. Йірасеком [88].

Дуже високий рівень: синтетичне зображення голови, тулуба, кінцівок. Шия, що сполучає голову з тулубом, за розмірами не більша тулуба. На голові – волосся (або головний убір), вуха, очі, ніс, рот. Руки закінчуються кистю з п’ятьма пальцями. Ноги знизу завершуються ступнею. Зображені деталі одягу.

Високий рівень відрізняється від дуже високого або відсутністю синтетичності зображення, або відсутністю трьох деталей (шия, волосся, один палець, але не частини лиця).

Середній рівень: зображені голова, тулуб, кінцівки (можуть бути намальовані подвійною лінією), але можуть бути відсутніми шия, вуха, волосся, одяг, пальці, ступні.

Низький рівень: примітивний малюнок з тулубом. Кінцівки (зазвичай одна пара) малюються простими лініями.

Дуже низький рівень: малюнок «головонога», відсутнє ясне зображення тулуба або обох кінцівок.

Слід враховувати, що відсутність у малюнку якої-небудь важливої деталі (наприклад, рук або рота) може бути обумовлена особистісними проблемами дитини, особливою напруженістю або тривогою, яку викликає у неї дана частина об’єкту, або ж просто відволіканням уваги. В цьому випадку слід звернути увагу на наявність дефектів при зображенні інших людських фігур. Якщо хоч би в одному із зображень серії схожих об'єктів основні деталі присутні, то це, швидше за все, пов’язане саме з недостатньою увагою дитини. Після закінчення процесу малювання слід запитати її, чи все вона намалювала. Або конкретніше: «Подивися, у однієї з людей на твоєму малюнку є всі частини тіла? Можливо, ти щось забула намалювати?».

Аналіз процесу малювання і спонтанних коментарів дитини під час виконання завдання. Інтерпретація процесу малювання, як правило, досить суб’єктивна і в основному спирається на практичний досвід фахівця, що здійснює тестування. В цілому інтерпретація процесу малювання реалізує тезу про те, що за динамічними характеристиками виконання діяльності криються зміни думки, актуалізація почуттів, напруга, конфлікти. Іншими словами, вони відображають значущість певних деталей малюнка. Основними показниками аналізу виступають:

• послідовність зображення членів сім’ї;

• послідовність малювання деталей;

• виправлення і витирання;

• повернення до вже намальованих об’єктів, деталей, фігур;

• характер графіки (штрихування, величина зображення і ін.);

• особливості емоційного стану дитини під час малювання (паузи, емоційні спалахи).

Зазвичай першим у малюнку дитина зображає найбільш значущу, головну або емоційно близьку людину. Часто це батько або мати. Зображення матері в найостаннішу чергу вказує на негативне ставлення дитини до неї.

Випадки, коли першими діти малюють себе, пояснюються їх егоцентризмом як віковою характеристикою, закономірною для дошкільника, але ніяк ні для дітей молодшого шкільного віку, де егоцентризм може розглядатися скоріше як риса характеру, що закріплюється. Якщо першим дитина малює не себе і не батьків, а інших членів сім’ї, то саме вони виявляються найбільш значущими для неї в емоційному відношенні.

Якщо першою намальована фігура є найбільшою, але зображеною умовно або схематично, без декорування, то це свідчить про сприйману дитиною значущість даної особи, її сили, домінування в сім’ї, але одночасно і відсутності позитивних почуттів у дитини до неї. Проте якщо перша фігура ретельно промальована, деталізована і декорована, то, ймовірно, це найбільш улюблений член сім’ї, якого дитина обожнює і на якого прагне бути схожою.

Спостерігаються випадки, коли діти спочатку малюють різні об’єкти (лінію основи, сонце, меблі і т. п.) і лише потім приступають до зображення людей. Ймовірно, подібна послідовність виконання малюнка може розглядатися як своєрідний психологічний захист, за допомогою якого дитина прагне відсунути в часі неприємне їй завдання. Найчастіше це спостерігається у дітей, що живуть в неблагополучних сім’ях, хоча подібний алгоритм роботи може бути і наслідком поганого контакту дитини з психологом.

Характер графіки стосовно тесту «Малюнок сім’ї» інтерпретується так само, як в будь-якому іншому проективному тесті. В цілому наявність сильного штрихування і переважання маленьких розмірів часто вказують на несприятливий фізичний стан дитини, високий ступінь напруженості, скутості, тоді як великі розміри можуть з високою часткою умовності свідчити про хороший настрій, розкутість дитини, відсутність у неї напруженості і стомлення.

Неодноразове повернення до малювання тих або інших членів сім’ї, об’єктів і іншого вказує на їх значущість для дитини. Повернення до якої-небудь деталі свідчить про пов’язане з нею домінуюче переживання.

Паузи перед зображенням певних деталей, членів сім’ї найчастіше пов’язані з конфліктним ставленням і є зовнішнім проявом внутрішнього дисонансу мотивів. На несвідомому рівні дитина як би вирішує, чи малювати йому людину або деталь, пов’язану з негативними емоціями, або не малювати.

Двояку інформацію несе стирання і перемальовування вже зображеного – це може бути пов’язано як з негативними, так і з позитивними емоціями по відношенню до мальованого члена сім’ї. Вирішальне значення в цьому випадку має розгорнений аналіз кінцевого результату діяльності дитини. Якщо стирання не привело до значного поліпшення зображення, то це, як правило, виражає конфліктне ставлення дитини до члена сім’ї, що зображується.

Спонтанні коментарі, міміку, жести дитини в процесі малювання часто пояснюють сенс змісту, що зображується нею. Тому до них не тільки необхідно прислухатися і без спотворення фіксувати їх, але й інтерпретувати з особливою обережністю. Звичайна їх поява видає найбільш емоційно «заряджені» місця малюнка, що може допомогти побудувати лінію бесіди з дитиною після малювання і об’єктивувати процес інтерпретації.

Замкнутим, закритим, таким, що погано входить в контакт або схильним до відходу від завдання дітям краще запропонувати намалювати сім’ю «у вигляді якого-небудь образу, символу, який виражає особливості саме їх сім’ї» або сім’ю тварин, «де всі члени сім’ї – різні тварини» (не сім’ю зайців або ведмедів, а сім’ю, де мама – одна тварина, діти – інші і т. п.). Інтерпретація подібних варіантів здійснюється за тими ж підставами, що і в методиці «Малюнок сім’ї», проте додаткову інформацію про домінування/підпорядкування, агресивність, егоцентризм, емоційну привабливість, сприйнятті рис характеру окремих членів сім’ї дитиною несе їх символічна ідентифікація, у тому числі і з різними видами тварин. Наприклад, зображення членів сім’ї в образі лева або тигра свідчить про їх агресивність; образи змії або крокодила вказують на холодну ворожість; мишеня або зайченя – на беззахисність, лисиця – на хитрість і одночасно привабливість, козеня з ріжками – на опір або захист і т.п.

Крім того, такі модифікації методики «Малюнок сім’ї», як «Моя група» або «Мій клас» (залежно від віку обстежуваної дитини), можна використовувати для діагностики особливостей таких типів взаємин, як «дитина–педагог» і «дитина–діти». Інтерпретація кожного з варіантів за основними ознаками в цілому адекватна початковій методиці.

У разі, коли дитина переживає утруднення або відмовляється малювати «Автопортрет», «Сім’ю», так само як і при недостатній інформативності результатів методик, можна звернутися до використання більш опосередкованого типу малювання – методики «Піктограма», де слова «Я» і «сім’я» завуальовані в наборі менш навантажених слів.