5.2. Специфіка використання проективних методів дослідження особистості дитини

Здатність людини до несвідомого використання саме того варіанту, який свідчить про особливості її персонального складу, фахівці і розглядають як індикатори індивідуально відмітних властивостей конкретної особистості. Слід зазначити, що багато теоретичних підстав такого підходу до теперішнього часу залишаються спірними і розділяються не всіма представниками школи психоаналізу. Крім того, за допомогою проективних методик можна виявити якісь загальні тенденції, але це абсолютно не дає підстави для постановки точного психологічного діагнозу. Важливо і те, що вивчається особистість, яка знаходиться в процесі становлення, і, отже, чим молодша дитина, тим більш обмежені можливості висновку про його особистість.

У той же час процедура тестування за допомогою проективних (заснованих на творчих видах діяльності дитини) методик вигідно відрізняється від традиційної, що використовує стандартизовані бланкові методи. Так, зокрема, графічна діяльність для дитини природна – вона близька і приємна їй, не вимагає від неї виняткових вольових та інтелектуальних зусиль. Зазвичай, виконуючи завдання якого-небудь тесту, дитина, як правило, не тільки усвідомлює, що вона поставлена в ситуацію перевірки й оцінки, але і стикається з вірогідністю неправильного вирішення тестової задачі. Все це, відповідно, викликає у нього підвищення нервово-психічної напруги. Що стосується малювання, то воно носить для дитини скоріше ігровий характер і не викликає тривожних переживань. З цим, проте, може бути пов’язана і несподівана перешкода. Як правило, дитина не зважиться відмовити дорослому відповісти на які-небудь питання, виконати деякі завдання і т.п. З малюнком справа йде трохи інакше. Невпевнена дитина, що побоюється похитнути самооцінку, що склалася, може просто відмовитися виконати інструкцію, яка до того ж здається їй недостатньо серйозною, зокрема, під нехитрим приводом типу «Я не вмію». Може виявитися, що, узявшись за роботу, вона раптом її несподівано кине, аргументуючи це тим, що їй «більше не хочеться малювати» або що вона «дуже втомилася». Тут абсолютно зрозуміло, що справа зовсім не в тому, що «не хочеться», а в тому, що не виходить. Іншими словами, результат, що намічається, не цілком відповідає її початковим очікуванням, а точніше – очікуванням дорослого, як їх уявляє собі дитина. Якщо спробувати примусити дитину виконати малюнок, то вона, швидше за все, поступиться натиску, але при цьому її робота буде продиктована мотивом «щонайшвидше звільнитися» від вимог і дорослого. Очевидно, що діагностична цінність отриманого таким чином малюнка кардинально знижується – малюнок може бути виконаний дуже поспішно, неакуратно, унаслідок чого ряд необхідних для інтерпретації деталей опиниться недостатньо опрацьованих або зовсім упущених. Природно, що у разі відмови потрібно постаратися максимально зацікавити дитину майбутньою справою, уникаючи при цьому обговорення технічних деталей виконуваної нею діяльності. Дуже важливо ненав’язливо підкреслити, що ви не оцінюватимете її графічних умінь, не порівнюватимете її малюнок з роботами інших дітей. Саме так часто вдається подолати виникаючу у дитини невпевненість у власних силах і можливостях.

Не виключено, що дитина засвоїла декілька графічних шаблонів і відчуває себе досить впевнено, зображаючи квітку, будиночок, сонечко й ін., але фігура людини в «наборі» її шаблонів відсутня. Допустиме і прохання намалювати спочатку, «що хочеться», «що подобається», і після завершення дитиною «вільного» малюнка знов повернутися до тестової інструкції.

У разі незавершеності малюнка необхідно визначити і осмислити рушійний дитиною мотив уникнення невдачі – з чим він пов'язаний, перш за все. В цьому випадку можна підбадьорити її, висловити впевненість у її успішності, похвалити (не допускаючи при цьому згадки конкретних деталей малюнка). Якщо побоювання дитини знижуються, то вона, швидше за все, прийме прохання завершити роботу. Проте не виключено, що виникла перешкода виявиться непереборною. В цьому випадку зайва наполегливість недопустима – вона тільки нашкодить взаєминам дитини з діагностом. Якщо дитина категорично відмовляється малювати (що трапляється досить рідко), необхідно звернутися до інших методик проективного характеру. При цьому важливо віддавати звіт, що відмова дитини і, як наслідок, відсутність малюнка не є свідченням її нездатності до відповідної тематики графічної діяльності (нездатності виконати завдання й оцінити його негативно). Іншими словами, відсутність результату не дає фахівцеві підстави констатувати (виставляти нульовий бал за виконання тесту) неблагополуччя і формувати «надуманий» психологічний діагноз.

Якщо ж малюнок виявляється незавершеним, але при цьому дитина не демонструє явної відмови, оскільки вважає свою роботу закінченою, не можна добиватися внесення нею яких-небудь доповнень у зображення. Як показує практика, якщо поцікавитися у дитини, чому відсутні ті або інші деталі, або порадити їй внести деякі доповнення (не конкретизуючи їх), то зазвичай дитина охоче вносить корективи до зображення. Проте це спотворення результату, а отже, його діагностична цінність вельми сумнівна.

У переважній же більшості випадків діти виконують інструкцію, і отриманий продукт їх графічної діяльності підлягає кількісно-якісній обробці.

Не дивлячись на значний потенціал малюнкових тестів, при їх використанні в психологічній діагностиці дітей необхідно пам’ятати, що малюнок не може бути не тільки індикатором творчих здібностей, але і патологічних процесів (функціональних і органічних). Крім того, для постановки діагнозу одноразового застосування малюнкових методик недостатньо. Всі отримані результати можуть розглядатися як попередні орієнтування, що вимагають підтвердження, а отже, їх використання як повністю самостійних, неможливе. Вони повинні увійти до складу банку методик, а показники й аналіз результатів, отримані в процесі їх проведення, знаходити своє підтвердження у методиках, що відповідають психометричним вимогам.