3. Опитувальні методи діагностики: бесіда, інтерв’ю, анкетування, твір.

Метод опитування заснований на припущенні про те, що потрібні відомості про психологічні особливості людини можна отримати, аналізуючи письмові або усні відповіді на серію стандартних, спеціально підібраних питань.

Перевага цього методу полягає в його універсальності і доступності застосування. Якщо за допомогою спостереження психолог може лише зафіксувати вчинки і поведінку дітей у певній ситуації зараз, то опитування дозволяє збирати інформацію про різні значущі для дітей події (сьогодення і минулого), про їх наміри і плани, думки й оцінки соціальних явищ.

Всі види методу опитування можна умовно диференціювати на дві групи: опитування, що мають певну програму (план, розроблений наперед і припускає певні відповіді), і вільні опитування (логіка яких розвивається залежно від ситуації, що склалася). Питання можуть задаватися або письмово (у анкетах або в творах-опитуваннях), або усно (інтерв’ю або бесіда). Залежно від цілей дослідження психолог вибирає необхідний йому вид опитування. У роботі з невеликою групою дітей використовуються, як правило, бесіда й інтерв’ю.

Діалог між двома людьми, в ході якого одна людина виявляє психологічні особливості іншого, називається методом бесіди. Психологи різних шкіл і напрямів широко використовують її у своїх дослідженнях. Досить назвати Ж. Піаже і представників його школи, гуманістичних психологів, основоположників і послідовників «глибинної» психології і т.д.

Ефективність бесіди залежить від дотримання наступних вимог:

1. Підготовка і проведення бесіди включають постановку мети, вибір матеріалу для неї.

2. Питання для бесіди повинні бути чіткими, короткими, конкретними, не дуже загальними, не повинні підказувати респонденту відповідь. Слід уникати використання слів з подвійним тлумаченням, що мають неясний для нього сенс. Причому психолог заучує питання напам’ять і задає їх всім випробовуваним в строго певному порядку, орієнтуючи їх на розгорнені відповіді. Можливе використання уточнюючих питань, якщо по ходу бесіди виникає в цьому необхідність.

3. Бесіда завжди проводиться індивідуально в окремому, ретельно вибраному приміщенні. З дітьми бесіда не повинна перевищувати 10-15 хвилин, щоб дитина не перевтомлювалася і не втратила до неї інтерес.

4. Перед проведенням бесіди з суб’єктом встановлюються довірчі взаємини. Для цього початок бесіди будується на відсторонені або такі, що цікавлять респондента теми, і тільки тоді можна приступати до наперед складених питань. Бесіда повинна проводитися невимушено, тактовно, ненав’язливо і у жодному випадку не носити характер випитування. Дуже важливо, щоб психолог демонстрував респонденту своє зацікавлене ставлення до його відповідей.

5. Заздалегідь розробляються способи фіксації даних. Зміст бесід можна протоколювати повністю або вибірково залежно від конкретних цілей дослідження При складанні повних протоколів бесід зручно користуватися магнітофоном. Крім змісту бесіди фіксують характер її протікання, зокрема наскільки впевнено, охоче, захоплено відповідає респондент на кожне питання, наскільки він зацікавлений її змістом.

Дотримання всіх необхідних умов проведення бесіди, включаючи збір попередніх відомостей про випробовуваних, робить цей метод дуже ефективним засобом психодіагностики. Тому бажано, щоб бесіда проводилася з урахуванням даних, отриманих за допомогою таких методів, як спостереження і анкетування. В цьому випадку в її цілі може входити перевірка попередніх висновків, що витікають з результатів психологічного аналізу й отриманих при використанні даних методів первинного орієнтування в досліджуваних психологічних особливостях випробовуваних.

До основних переваг бесіди відносяться:

• можливість одночасно досліджувати багато сторін психіки суб’єкта;

• можливість швидко зібрати чималий матеріал як про одну людину, так і про групу людей;

• можливість глибше зрозуміти психіку дитини за допомогою варіювання умов і застосування різноманітного матеріалу;

• можливість повторного проведення з метою з’ясування змін (вікових, особистісних).

Крім достоїнств метод бесіди має і недоліки. До них відносяться:

• прояви суб’єктивізму, оскільки підбір матеріалу, складання питань, входження в контакт з суб’єктом, фіксація й інтерпретація відповідей залежать від умінь дослідника;

• вікові обмеження в застосуванні бесіди обумовлені тим, що дитина не завжди може дати звіт про свої переживання, почуття, пояснити свої бажання і дії, оскільки вона тільки опановує мову як засіб спілкування.

Бесіда включається як додатковий метод в структуру експерименту на першому етапі, коли дослідник збирає первинну інформацію про випробовуваного, дає йому інструкцію, мотивує і т. д., і на останньому етапі – у формі постекспериментального інтерв’ю.

У ряді наук про людину синонімом бесіди виступає інтерв’ю, яке методологічно поєднується і навіть співпадає з нею за специфікою здійснення. Проте якщо бесіда припускає ряд наперед сформульованих питань, то в процесі інтерв’ю крім наперед визначених можуть бути використані додаткові – як уточнення, деталізація основної інформації, що отримується у опитуваного.

Специфіка інтерв’ю в тому, що воно проводиться за певним планом з подальшим протоколюванням змісту прямого контакту з респондентом (опитуваним). Справедливості ради слід відмітити, що і бесіда, якщо вона застосовується як науковий метод дослідження, також повинна мати внутрішню структурну логіку і хоч би орієнтовний тематичний план, що тим самим не відрізняє бесіду від інтерв’ю. Так, наприклад, «вільне» інтерв’ю є не що інше, як тривала бесіда; стандартизоване інтерв’ю – цілеспрямоване опитування «віч-на-віч»; клінічне інтерв’ю, або клінічна бесіда, як складова частина «клінічного методу» – інтенсивний і глибокий процес бесіди, що триває іноді годинами і фокусується на виявленні вузького кола реакцій опитуваного з метою отримати відомості про внутрішні спонуки, мотиви, схильності опитуваного.

Якщо група велика і потрібно задати цілий ряд запитань, доцільно проводити анкетування або інші види письмового опиту.

Анкетування – метод письмового опитування, при якому обстежуваний не тільки відповідає на ряд питань, але і повідомляє про себе деякі соціально-демографічні дані: вік, професію, рівень освіти, місце роботи, посаду, сімейний стан і т.п.

Крім того, метод анкетування призначений для отримання діагностичної інформації із залученням достатньо великої кількості респондентів. В даному випадку фахівців цікавить так звана генеральна сукупність, що охоплює всіх носіїв ознаки, що діагностується. Наприклад, якщо необхідно оцінити процес формування суспільної активності у школярів молодших класів, то в генеральну сукупність умовно можуть бути віднесені всі учні початкової школи всіх шкіл країни, або тільки міські школярі, або школярі однієї області. Все залежить від того, для кого готує рекомендації дослідник.

Провести обстеження такої кількості дітей практично нереально, тому визначається репрезентативна вибірка учнів, тобто та група обстежуваних, яка достовірно представляє з певною точністю ті ознаки, які властиві всій генеральній сукупності. Але немає ніяких підстав висновки про одну генеральну сукупність поширювати на іншу, у тому числі і на більш загальну. Наприклад, висновки, отримані в результаті опитування школярів Івано-Франківська або Калуша, не можуть бути екстрапольовані (перенесені) на школярів інших міст (напр., Косова, Вінниці) і тим більше не можуть відображати ситуацію у всій країні.

Недоліком методу анкетування є те, що він дозволяє розкривати, як правило, тільки верхній шар чинників: матеріали, зібрані за допомогою анкет і опитувальників (складених з прямих питань до випробовуваних), не можуть дати дослідникові уявлення про багато закономірностей і причинні залежності, що відносяться до психології. Анкетування – це засіб першого орієнтування, засіб попередньої «розвідки». Щоб компенсувати відмічені недоліки анкетування, застосування цього методу слід поєднувати з використанням змістовніших дослідницьких методів, а також проводити повторні анкетування, маскувати від випробовуваних справжні цілі опитувань і т.д.

Для перевірки надійності даних, отриманих за допомогою опитувальних методів, можуть бути використані й інші методи (спостереження, тестування). Проте при всіх достоїнствах група методів опитування має вікові обмеження, пов’язані з особливостями мовного розвитку дітей. Основна трудність, з якою стикаються психологи-початківці при використанні цих методів у роботі з дітьми, – це не завжди правильне розуміння дитиною адресованого їй питання. Причина тут полягає в тому, що система понять, якими користуються діти аж до підліткового віку, істотно відрізняється від тієї, якою оперують дорослі. Отже, при використанні опитувальних методів у роботі з дітьми рекомендується перш за все переконатися у правильності розуміння дитиною адресованих їй питань. Методи письмового опитування (анкети, твори) застосовуються тільки у разі достатнього володіння дитиною письмовою мовою.

Досить надійним і практично доступним методом діагностики суб’єктів, що володіють письмовою мовою, є твори, що носять особистий характер, виражають ставлення людини до описуваної ситуації. Звичайно, будь-який опис, будь-яку інформацію про себе людина прагне представити у вигіднішому світлі. Тому в цілях отримання достатньо достовірних відомостей про особистість діагностичний твір повинен мати автобіографічний характер: суб’єкт описує своє відношення не взагалі, а відображаючи власний досвід, власні переживання і вчинки.

Суспільний досвід може бути засвоєний людиною (дитиною) тільки на рівні знання про належне. Тому вислови, що відображають тільки узагальнений соціальний досвід, для діагностики особистісних властивостей недостатні. Інша справа – досвід емоційних переживань, вирішення конфліктних життєвих ситуацій, досвід самовизначення в поведінці і діяльності і т.п. Ситуація, яка оточуючими може бути не відмічена, для дитини може стати джерелом найрізноманітнішого досвіду. Саме цей факт відображений у творчості багатьох письменників, що присвятили свої твори аналізу якнайтонших рухів дитячого душевного життя (Л. Толстой «Дитинство. Отроцтво. Юність»)

Навіть у тих випадках, коли дитина не прагне до одкровення, психолог має можливість отримати діагностичну інформацію, що спонукає до застосування тонших діагностичних методів, наприклад контент-аналізу.