2. Спостереження та його різновиди

До класичних описових методів практичної психології відносять спостереження, що надає ні з чим не порівнянну інформацію про дитину і що дозволяє виявити «проблемних» дітей. Очевидно, що необхідність діагностики всіх дітей підряд не завжди виявляється виправданою. В цьому випадку спостереження економить час і сили, а далі психолог спільно з педагогом або батьками розробляють систему конкретної допомоги дитині. Це один з найважливіших принципів ефективної організації роботи психолога: він повинен працювати у тісному контакті з педагогами і батьками. Проте коли все-таки стандартна діагностика дійсно необхідна, спостереження дає можливість отримати додаткову інформацію про поведінку або специфіку діяльності дитини, яка не завжди може бути отримана при використанні тестових психодіагностичних процедур.

Мета спостереження визначається загальними завданнями і гіпотезами дослідження. Ця мета, у свою чергу, визначає використовуваний тип спостереження – чи буде воно безперервним або дискретним, фронтальним або вибірковим і т.п.

У процесі первинних спостережень для реєстрації отримуваних даних найбільш ефективне використання не складених наперед протоколів, а розгорнених і впорядкованих (більш менш) записів у щоденниках. Бажано завести у щоденнику окрему сторінку на кожну дитину. У міру систематизації цих записів можна виробити цілком адекватну завданням обстеження (або дослідження) і в той же час лаконічнішу і строгішу форму протокольних записів.

Результати спостережень зазвичай систематизуються у вигляді індивідуальних (або групових) характеристик. Такі характеристики є розгорнені описи найбільш істотних особливостей предмету дослідження. В цьому випадку результати спостережень є одночасно початковим матеріалом для подальшого психологічного аналізу.

У психодіагностиці прийнято розрізняти декілька видів спостереження. Зокрема, залежно від кількості одиниць спостережуваного об’єкту розрізняють суцільне, вибіркове і випадкове спостереження.

Суцільне спостереження припускає фіксацію і подальший аналіз розширеної кількості показників, що вивчаються.

Вибіркове спостереження – спостереження, при якому обстеженню і фіксації підлягають не всі одиниці групи, що вивчається, а тільки їх певна частина, достатня для отримання узагальнених статистичних характеристик.

Випадкове спостереження – спостереження, що характеризується отриманням несподіваної, не передбаченої програмою дослідження інформації.

За показниками часу реєстрації фактів розрізняють:

1. систематичні (поточні, безперервні) спостереження;

2. парціальні спостереження, які, у свою чергу, підрозділяють на одноразові і періодичні.

Систематичне спостереження здійснюється за наперед розробленим планом вивчення суб’єкта протягом певного часу з метою виявлення у нього певних психологічних характеристик, властивостей і т.п.

Останніми роками достатньо поширеним у діагностичній практиці виступає моніторинг (від лат. monitor – застережний), в широкому сенсі трактував як спеціально організоване, систематичне спостереження за станом об’єктів, явищ, процесів з метою їх оцінки, контролю або прогнозу.

Парціальне спостереження – це короткострокове за періодичністю і тривалістю часових витрат, вибіркове за показниками, що фіксуються.

Залежно від положення спостерігача розрізняють невключене (опосередковане) спостереження, коли події реєструються з боку, і включене (безпосереднє) спостереження, коли події аналізуються як би «зсередини».

Включене спостереження відноситься до найбільш складних і трудомістких видів спостереження, коли спостерігач повинен одночасно активно взаємодіяти із спостережуваним, встановлюючи з ним контакт, підтримуючи бесіду і фіксувати спостережувані параметри, так, щоб сам факт їх реєстрації не відволікав суб’єкта, за яким ведеться спостереження, і не викликав у нього негативних емоційних переживань.

За цільовими установками спостереження може бути класифіковане на пошукове (нестандартизоване), стандартизоване, діагностичне і контрольне.

Пошукове спостереження (пілотажне, обсерваційне, нестандартизоване) спрямоване на первинний аналіз (виявлення) ознак і елементів, побудову категоріальної схеми для подальшого стандартизованого спостереження.

Пошукове спостереження вимагає від психолога достатньо високої кваліфікації, ніж застосування всіх стандартизованих методик. Якщо спостерігач не має досвіду і кваліфікації на рівні експерта, то результати спостереження нерідко виявляються спотвореними в результаті неправильної (часто ненавмисної) категоріальної оцінки спостерігачем певних ознак.

Стандартизоване (статистичне) спостереження, засноване на використанні вже виробленої схеми, в рамках якої відомо, яка ознака (елемент спостереження) відноситься до певної діагностичної категорії. Стандартизоване спостереження реалізується: а) за допомогою звітності за встановленими формами, у встановлені терміни або б) за допомогою спеціально організованих обстежень.

Отримані в результаті спостереження дані сприяють перевірці тієї або іншої гіпотези, допомагають підтвердити або спростувати припущення фахівця про наявність певних психологічних характеристик у конкретної дитини або групи дітей.

Діагностичне спостереження має свою структуру і алгоритм:

1. фіксується загальна характеристика спостережуваної ситуації: вид і спрямованість діяльності дитини, взаємини між членами колективу, умови, місце аналізованої ситуації;

2. визначається типовість спостережуваного явища в окремої дитини або дитячого колективу (групи) порівняно з іншими аналогічними суб’єктами дослідження;

3) самими дітьми можуть даватися характеристики їх вчинків, емоційних станів, належність до референтної групи.

Крім того, спостерігаючи за дітьми, важливо визначити мету їх діяльності, інтенсивність і форми прояву активності. Нарешті, дуже важливо виявити результативність дитячих видів діяльності. Слід зазначити, що послідовність спостереження може мінятися залежно від умов спостереження або від діагностичних завдань.

Контрольне спостереження, маючи іншу послідовність, орієнтується на фіксацію і подальший аналіз чітко розроблених показників, критеріїв, індикаторів. Наприклад, оцінка активності участі дітей у спільній діяльності, емоційні взаємини з дорослими й однолітками і т.п. Спостерігач реєструє можливі прояви, кодуючи їх цифрами або буквами.

Контрольне спостереження найчастіше використовується в лабораторних умовах, коли спостережувана група обмежена спеціально заданою ситуацією. Як будь-який метод, контрольне спостереження має свої достоїнства і недоліки. Наперед продумана процедура спостереження дозволяє точніше і об’єктивно фіксувати сам процес діяльності, зосередивши увагу на найбільш важливих його проявах. У той же час як недоліки методу можна вказати на наявність певної установки спостерігача, його упередженість і схильність до психологічного перенасичення, неможливість уважніше проаналізувати окремі аспекти спостережуваного процесу; великі витрати часу на отримання об’єктивного результату, а також обмеженість кола спостережуваних явищ і суб’єктів, суб’єктивність оцінок під впливом побічних чинників.

Найбільш надійне спостереження в ситуаціях вільного вибору. Справа в тому, що в умовах освітнього простору (наприклад, на уроках) легко діагностуються тільки ті діти, чия поведінка помітно відхиляється від норми, тоді як більшість учнів в стандартних ситуаціях, виступаючи як виконавці вказівок педагога, можуть і не проявити своїх дійсних особливостей.

Діагностична функція ситуацій вільного вибору заснована на положенні про боротьбу мотивів як внутрішньою детермінанті вчинків. Дійсно, в реальній життєдіяльності дитина постійно виявляється перед необхідністю ухвалення конкретного рішення, наприклад як поступити в даному випадку: допомагати іншим або відхилитися від цього, вимагати для себе певних привілеїв або підкорятися загальним правилам, говорити правду або приховати її і т.п. Саме в подібних ситуаціях виявляються специфічні особистісні властивості дитини. Особливою діагностичною цінністю володіють ситуації, коли дитина здійснює вчинок, пов'язаний з певними втратами для себе, наприклад коли для виконання якого-небудь доручення, завдання вона повинна пожертвувати своїм часом або іншою, цікавішою для неї справою. Проте багато природних ситуацій не можуть бути наперед заплановані і передбачені, а значить, психолог не завжди зможе їх зафіксувати. Тому в діагностичних цілях створюються експериментальні ситуації, в яких боротьба мотивів спонукає самим спостерігачем, наприклад допомога одноліткові у виконанні якого-небудь завдання, спонука до добросовісного виконання доручення. Психолог також може створити ситуацію, коли ухвалювати рішення повинні і окрема дитина, і весь дитячий колектив.

Вести спостереження за дітьми, з одного боку, простіше, ніж за дорослими, оскільки дитина природніша, спеціально не грає соціальних ролей, властивих дорослим; з іншого боку – діти, особливо дошкільного віку, володіють підвищеним відволіканням від виконуваної дії, нестійкою увагою. Тому при вивченні особливостей розвитку дошкільників і молодших школярів найбільш доречним буде включене спостереження, що реалізовується у формі спільної діяльності з групою дітей або конкретною дитиною.

Слід зазначити, що метод спостереження має ряд недоліків, які виключити неможливо в принципі. Зокрема:

• спостережувані факти зливаються з безліччю супроводжуючих їх явищ;

• дослідник займає вичікувальну позицію, не маючи можливості втручатися в діяльність суб’єкта. Психічне явище може не виникнути, якщо випадково не виникне відповідна ситуація;

• дослідник може пропустити психологічні факти, якщо не знає про їх існування;

• при спостереженні й обробці даних можливе порушення об’єктивності. Спостереження може бути упередженим, суб’єктивним, коли дослідник приписує суб’єктові невластиві йому думки і почуття. Помилки, що допускаються спостерігачем, пов’язані з тим, що спотворення сприйняття подій буде тим більше, чим сильніше спостерігач прагнутиме підтвердити свою гіпотезу. В процесі спостереження, особливо якщо воно вимагає тривалого періоду фіксації даних, спостерігач не застрахований від виникнення відчуття втоми, адаптації до ситуації, і, як наслідок, він перестає помічати важливі зміни, робить помилки при записах і т.п. Зокрема, можна позначити декілька типових помилок спостереження:

Гала-ефект – узагальнене враження спостерігача веде до грубого сприйняття поведінки, ігнорування тонких відмінностей.

Ефект поблажливості – тенденція завжди давати позитивну оцінку тому, що відбувається.

Помилка центральної тенденції – спостерігач прагне давати усереднену оцінку спостережуваній поведінці.

Помилка кореляції – оцінка однієї ознаки поведінки дається на підставі іншої спостережуваної ознаки (наприклад, інтелект оцінюється за побіжністю мови).

Помилка контрасту – схильність спостерігача виділяти у спостережуваних риси, протилежні власним.

Помилка першого враження – перше враження про індивіда визначає сприйняття і оцінку його подальшої поведінки:

• за допомогою спостереження не можна швидко зібрати великий матеріал через дві причини: по-перше, за одним суб’єктом потрібно спостерігати неодноразово, по-друге, дослідник не може викликати явище, що цікавить його, а повинен чекати, коли воно з’явиться;

• в процесі повторного спостереження не можна отримати абсолютно ідентичні психологічні факти, а значить, і перевірити спочатку отримані дані;

• без використання спеціальних записуючих засобів буває важко з високою часткою точності зафіксувати спостережувані факти;

• проводячи запис фактів, дослідник фіксує їх в описовій формі, що значно ускладнює їх обробку й інтерпретацію. У цьому методі обмежено застосування математичної обробки даних. Тому виявлення закономірностей і психологічних механізмів на основі тільки даних спостереження часто виявляється важким.

Проте не дивлячись на ряд недоліків (в принципі властивих багатьом методам і методикам), спостереження має наступні переваги:

• спостереження є незамінним, коли необхідно досліджувати природну поведінку без втручання ззовні в ситуацію або отримати цілісну картину що відбувається, відобразити поведінку індивідів у всій облиште;

• суб’єкт, не знаючи про те, що він виступає об’єктом спостереження, поводиться вільно, природно, а отже, прояви його психіки не спотворюються;

• дослідник може побачити особистість спостережуваного в цілому і кожен факт, що фіксується, сприймати як її частина;

• спостереження не має вікових обмежень.

Спостереження може виступати як самостійна процедура і розглядатися як метод, включений в процес експериментування. Результати спостереження за випробовуваними в ході виконання ними експериментального завдання є найважливішою додатковою інформацією для дослідника. Інакше кажучи, з розвитком науки спостереження стає все більш складним і опосередкованим методом, що зливається з експериментом. На його результати більшою мірою впливають рівень досвіду спостерігача і його кваліфікація.

Перехід від даних спостереження до пояснення спостережуваного, що є виразом більш загальних законів пізнання, властиво й іншим неекспериментальним (клінічним) методам: опитування, анкетуванню, бесіді і вивченню продуктів діяльності.