6. Діагностики розвитку мови, мовлення, читання і письма

Оскільки в діагностичних методиках зустрічається спеціальна логопедична термінологія, то нижче ми подаємо коротке пояснення окремих понять і термінів.

Глосарій до теми

А (а) (грец.) – префікс, що означає заперечення або відсутність якості, вираженої в другій частині слова.

Аграматизм (грец. agrammatos – нечленороздільний) – порушення психофізіологічних процесів, що забезпечують граматичну впорядкованість мовленнєвої діяльності; при аграматизмі спостерігається пропускання прийменників, неправильне узгодження слів у роді, числі, «телеграфний стиль» і т. п.; аграматизм виникає зазвичай у зв’язку з афазією або алалією.

Аграматизм імпресивний (лат. impressio – враження) – нерозуміння значення граматичних форм в сприйманій усній мові і (або) при читанні.

Аграматизм експресивний (лат. expressio – вираз) – невміння граматично правильно змінювати слова і будувати пропозиції в своїй активній усній і (або) письмовій промові.

Алалія (а- + грец. lalia – мовлення) – відсутність або недорозвинення мовлення у дітей при нормальному слуху і первинно збереженому інтелекті; причиною алалії найчастіше є пошкодження мовленнєвих ділянок великих півкуль головного мозку при пологах, а також мозкові захворювання або травми, перенесені дитиною в домовленнєвий період життя; важкі ступені алалії виражаються у дітей повною відсутністю мовлення або наявністю лепетних уривків слів; у легших випадках спостерігаються зачатки мовлення, що характеризуються обмеженістю запасу слів, аграматизмом, утрудненнями в засвоєнні читання і письма.

Алалія експресивна (лат. expressio – вираз) – див. алалія моторна.

Алалія імпресивна (лат. impressio – враження) – див. алалія сенсорна.

Алалія моторна (лат. motor – руховий) – недорозвинення експресивного мовлення, виражене утрудненнями в оволодінні активним словником і граматичною будовою мови при достатньо збереженому розумінні мовлення; В основі моторної алалії лежить розлад або недорозвинення аналітико-синтетичної діяльності мовленнєво-моторного аналізатора, що проявляється, зокрема, заміною тонких і складних артикуляційних диференціювань грубішими і простішими; причина – ураження кіркового закінчення мовленнєво-моторного аналізатора (центр Брока) і його провідних шляхів.

Алалія сенсорна (лат. sensus – відчуття) – недорозвинення імпресивного мовлення, коли спостерігається розрив між сенсом і звуковою оболонкою слів; у дитини порушується розуміння мовлення оточуючих, не дивлячись на хороший слух і збережені здібності до розвитку активного мовлення; причиною сенсорної алалії є ураження кіркового закінчення мовленнєво-моторного аналізатора (центр Верніке) і його провідних шляхів.

Афазія (грец. phasis – мовлення) – повна або часткова втрата мовлення, обумовлена ураженням кори домінантної півкулі головного мозку за відсутності розладів апарату артикуляції і слуху.

Афазія амнестична (грец. amnesia – забудькуватість, втрата пам’яті) – афазія, що виявляється порушенням здатності називати предмети при збереженій нагоді їх охарактеризувати; необхідне слово легко згадується хворим, якщо підказати його перші склади або звуки.

Афазія атактична (грец. ataxia – безлад, відсутність координації) – див. афазія моторна.

Афазія Брока (Р.Р. Вrоса – фр. антрополог і хірург) – див. афазія моторна.

Афазія Верніке (К. Wernicke – нім. психіатр і невропатолог) – див. афазія сенсорна кіркова.

Афазія інтонаційна – загальна назва порушень інтонаційного ладу мовлення, при яких мовлення стає монотонним.

Афазія моторна (лат. motor – руховий) – афазія, що виявляється порушенням активного мовлення при збереженні розуміння усного і письмового мовлення.

Афазія моторна кіркова – моторна афазія, що виявляється порушенням усного мовлення (включаючи і внутрішнє мовлення), читання і письма, обумовлена ураженням кори мовленнювої зони лобової частки домінантної півкулі головного мозку.

Афазія моторна транскортикальна (лат. trans – наскрізь, через, за; лат. cortex, corticis – кора) – афазія моторна, виявляється порушенням активного мовлення і письма при збереженні можливості повторювати звертальне мовлення і переписувати текст, обумовлена ураженням провідних шляхів між моторно-мовленнєвою зоною кори домінантної півкулі й іншими ділянками кори головного мозку.

Афазія номінативна (від лат. nomino – назва, ім’я; фр. nominatif – називний, номінативний) – див. афазія амнестична.

Афазія оптична (грец. optikos – те, що відноситься до зору) – афазія, що виявляється втратою здатності називати предмети при їх зоровому сприйнятті і збереженням можливості їх називати при обмацуванні.

Афазія поліглотна (грец. polyglottos – багатомовний) – афазія, що виявляється втратою мовлення у людини, що володіє декількома мовами.

Афазія семантична (смислова) (грец. semantikos – той, що позначає) – сенсорна афазія, що виявляється порушенням розуміння мовлення внаслідок неможливості встановити відношення між словами при достатньому збереженні розуміння значень окремих слів; порушується розуміння фраз складної граматичної конструкції; причиною А. с. є ураження кори в місці стику тім’яної, потиличної і скроневої ділянок.

Афазія сенсорна (лат. sensus – відчуття) – афазія, що виявляється втратою здатності розуміння мовлення.

Афазія сенсорна кіркова – сенсорна афазія з вторинним порушенням експресивного мовлення (логорея, вербальні парафазії); спостерігається при локалізації осередку ураження в задньому відділі верхньої скроневої звивини кори домінантної півкулі головного мозку.

Афазія сенсорна транскортикальна (транс- + лат. cortex, corticis – кора) – афазія сенсорна, виявляється порушенням розуміння усного мовлення при збереженні можливості повторювати сказане іншою особою, списувати і писати під диктування; спостерігається при ураженні провідних шляхів між задньою і середньою частиною верхньої скроневої звивини й іншими ділянками КГМ.

Афазія змішана – афазія, що характеризується поєднанням окремих проявів моторної і сенсорної афазії.

Афазія тотальна (фр. total – повний, всеосяжний) – поєднання моторної і сенсорної афазії з втратою мовлення в усіх проявах; спостерігається при гострих порушеннях мозкового кровообігу.

Грамема (грец. grammatikê – наука про будову мови) – 1) найдрібніша (гранична) одиниця граматичного рівня; 2) елементарна одиниця граматичного значення.

Графема (грец. graphô – пишу) – основна структурна одиниця, що входить в систему письмового варіанту даної мови; позначення фонеми при письмі буквою.

Графіка (грец. graphô – пишу) – розділ вчення про письмо, що досліджує співвідношення між буквами і звуками.

Графічні помилки – неправильне просторове розташування букв, різні неточності їх зображення.

Графо- (грец. graphô – креслити, дряпати, зображувати, писати) – складова частина складних слів, що означає «відноситься до письма».

Графологія (графо- + грец. logos – слово, вчення, наука) – вчення про можливість визначення по почерку характеру людини; вивчення особливостей почерку здорових людей і його порушень у хворих має значення при діагностиці деяких нервових і психічних хвороб.

Графоспазм (графо- + грец. spasma – судома) – розлад спільної дії м’язів руки, що призводить до порушення акту письма при збереженні здатності виробляти інші дрібні рухи кистю і пальцями; спостерігається при неврозах.

Графофобія – нав’язливий страх: боязнь писати.

Ехолалія (грец. echo – ехо, відлуння; lalia – мовлення) – мимовільне повторення почутих звуків, слів, фраз.

Контамінація (лат. contamination – змішування) – помилкове відтворення слова, що являє собою змішування елементів двох і більше слів (напр. звукосполучення «білток» утворене поєднанням двох слів – «білок» і «жовток»).

Логорея (грец. logos – слово, мовлення, розум, поняття, вчення, наука; rhoia – течія, потік) – нестримний словесний потік, часто є порожнім набором окремих слів, позбавлених логічного зв’язку; іноді поєднується із сенсорною афазією.

Мовлення внутрішнє – різні види використання мовних значень поза процесом реальної комунікації; внутрішнє мовлення в онтогенезі формується в процесі інтеріоризації зовнішнього мовлення; виділяють три основні типи зовнішнього мовлення: а) внутрішнє промовляння – «мовлення про себе», що зберігає структуру зовнішнього мовлення, але позбавлена фонації, тобто промовляння звуків, і типова для вирішення розумових задач в утруднених умовах; б) власне внутрішнє мовлення, коли воно виступає як засіб мислення, користується специфічними одиницями (код образів і схем, предметний код, предметні значення) і має специфічну структуру, відмінну від структури зовнішнього мовлення; в) внутрішнє програмування, тобто формування і закріплення в специфічних одиницях задуму (типу, програми) мовленнєвого вислову, цілого тексту і його змістовних частин.

Мовленнєва карта – основний документ, що характеризує стан мовлення дитини, яка поступила до логопедичної установи; заповнюється логопедом при обстеженні; включає прізвище, ім’я, по батькові, вік, домашню адресу дитини, висновки фахівців (психоневролога, невропатолога, отоларинголога й ін.), відомості про перенесені захворювання, про хід мовленнєвого розвитку, скарги педагога і батьків; при обстеженні в мовленнєву карту фіксується стан апарату артикуляції дитини (будова, рухливість), стан усного мовлення – звуковимова, фонематичний слух, словниковий запас, граматична будова, особливості розвитку звукового аналізу і синтезу, темп і ритм мовлення; в мовленнєвій карті наводяться зразки усного мовлення, наголошується також наявність і стан навичок письмового мовлення і додаються зразки письма; в кінці мовленнєвої карти логопед записує короткий висновок, а також короткий загальний план коректувальної роботи.

Мовлення письмове – вербальне (словесне) спілкування за допомогою письмових текстів; може бути відстрочене і безпосереднє; відрізняється від мовлення усного не лише тим, що використовує графіку, але і в граматичному (перш за все синтаксичному) і стилістичному відношеннях; письмове мовлення характеризується складною композиційно-структурною організацією.

Мовлення усне – вербальне (словесне) спілкування за допомогою мовних засобів, що сприймаються на слух; характеризується тим, що окремі компоненти мовленнєвого повідомлення породжуються і сприймаються послідовно; процеси породження усного мовлення включають етапи орієнтування, одночасного планування (програмування), мовленнєвої реалізації і контролю; при цьому планування у свою чергу здійснюється паралельно за двома напрямками і стосується змістовної і моторно-артикуляційної сторін усного мовлення.

Парафазія (грец. рara – префікс, що означає: знаходження поблизу, біля чого-небудь, відхилення від чого-небудь; грец. phasis – мовлення) – порушення мовлення, при якому неправильно уживаються окремі звуки або слова, аграматизми (різного походження).

Парафазія вербальна (лат. verbum – слово) – парафазія, що характеризується заміною необхідних слів іншими, що не мають відношення до сенсу вислову.

Парафазія дзеркальна – вид парафазії, при якій початок і кінець слова вимовляються правильно, а середина слова – справа наліво.

Парафазія літеральна (лат. litera – буква) – парафазія, що характеризується пропусками, помилковою заміною або перестановкою деяких звуків або складів у словах (напр., молоко – «моколо», стіл – «скіл»).

Персеверація (від лат. perseveratio – затятість, упертість) – циклічне повторення або наполегливе відтворення, часто всупереч свідомому наміру, будь якої дії, думки або переживання).

Праксис – здатність до виконання цілеспрямованих автоматизованих рухових актів.

Розуміння мовлення – необхідна умова мовленнєвого спілкування; виражається в розумінні значення слів.

Читання – складна навичка, засвоєння якої відбувається в процесі навчання; впізнавання і відтворення звуків мовлення, позначених буквами.