Лімфатична система

Поряд із кровоносною системою в організмі людини та хребетних тварин існує інша судинна система − лімфатична.

До складу лімфатичної системи належать лімфатичні протоки, судини, вузли й капіляри.

Рідина, що циркулює у лімфатичних судинах, називається лімфою. В організмі людини вона виконує дві функції − захисну й кровотворну. Захисна функція зводиться до очищення міжтканинної рідини від шкідливих речовин та мікроорганізмів, а завдяки кровотворній функції з'являються нові клітини білої крові, або лімфоцити.

Лімфа − прозора, жовтуватого або опалесціюючого кольору рідина, котра тече від органів у венозну систему. Вона утворюється з міжклітинної рідини, яка поповнюється шляхом випотівання та проходження плазми й лімфоцитів із кровоносних судин, серозних порожнин (плевральної, черевної, перикардіальної) у міжклітинний простір. Лімфа за своїм складом нагадує плазму крові. Вважають, що кількість лімфи в організмі людини непостійна й залежить від якості та кількості спожитої їжі. В середньому об'єм лімфи становить 1-2 л.

Лімфатичні капіляри починаються сліпо в міжклітинних просторах, є найтоншими лімфатичними судинами, стінки яких побудовані лише з одного шару ендотелію. Проникність стінки лімфатичного капіляра значно більша, ніж кровоносного, тому міжклітинна рідина легко проникає в лімфатичні капіляри. Лімфатичні капіляри, сполучаючися між собою, утворюють в усіх органах і тканинах капілярні лімфатичні сітки. Особливо густа лімфатична капілярна сітка в печінці, легенях, нирках, селезінці, суглобових сумках, серозних порожнинах. Лімфатичні капіляри відсутні в центральній нервовій системі й там, де немає кровоносних капілярів.

Лімфатичні судини утворюються внаслідок злиття лімфатичних капілярів. Спочатку з'являються дрібні лімфатичні судини, потім вони зливаються в судини середнього діаметра, а останні утворюють судини великого діаметра й протоки. Стінка лімфатичної судини тонша, ніж кровоносної, і складається з трьох оболонок: внутрішньої ендотеліальної, середньої, побудованої переважно з гладеньких, циркулярно розміщених м'язів із включеннями еластичних волокон, і зовнішньої оболонки, що містить сполучнотканинні еластичні волокна й гладенькі м'язові клітини. Лімфатичні судини мають попарно розміщені клапани, яких значно більше, ніж у венозних судинах. Клапани відкриваються лише в одному напрямку − до центру. В зовнішній стінці лімфатичних судин є кровонос­ні судини й нерви, які живлять та іннервують лімфатичні судини.

Лімфа тече судинами дуже повільно, її руху сприяють скорочення стінок судин, скелетних м'язів, присмоктувальна дія грудної порожнини та клапани судин.

Лімфатичні судини поділяються на поверхневі й глибокі. Поверхневі лімфатичні судини розміщені за ходом поверхневих вен, вони збирають лімфу зі шкіри й підшкірної основи, а глибокі − супроводжують глибокі вени.

Грудна протока починається на рівні поперекового хребця. Це найбільша лімфатична судина тіла. Найчастіше утворюється внаслідок злиття лівого й правого поперекових стовбурів, які збирають лімфу з нижніх кінцівок, стінок та органів порожнини живота, поперекового й крижового відділів, спинномозкового каналу та оболонок спинного мозку. Рідше з ними зливаються кишкові стовбури.

Кишковий стовбур збирає лімфу з усіх органів черевної порожнини. Стовбури, з'єднавшись між собою, утворюють збірник лімфи, форма й розміри якого індивідуальні. Підіймаючись догори, він звужується й переходить у грудну протоку, яка разом з аортою проходить крізь аортальний отвір діафрагми в грудну порожнину, в ділянку заднього середостіння. На рівні VII шийного хребця грудна протока повертає вперед, огинає лівий купол плеври, проходить між загальною лівою сонною й підключичною артеріями і впадає у лівий венозний кут. Поперечний розмір грудної протоки 2-3 мм, довжина 35-45 см. По ходу лімфатичної протоки лежить велика кількість лімфатичних вузлів. Грудна лімфатична протока збирає лімфу зі стінок органів черевної порожнини та лівої частини грудної клітки, лівої руки, лівої половини шиї й лівої волосистої поверхні голови.

Права лімфатична протока невелика, довжина її 1,5 см, вона збирає лімфу з правої половини грудної клітки, правої руки, поверхні правої половини шиї та голови. Якщо права лімфатична Протока відсутня, лімфатичні судини зі згаданих ділянок впадають безпосередньо в підключичну вену.

Лімфатичні вузли − утвори округлої, овальної або бобоподібної форми та різного розміру (від 2 до 30 мм). Вузли зовні покриті сполучнотканинною капсулою. Від капсули відходять відростки, що утворюють всередині вузла перекладини. Між перекладинами міститься лімфоїдна тканина. Між лімфоїдною тканиною й перекладинами всередині вузла і між лімфоїдною тканиною та капсулою вузла на його периферії є лімфатичні пазухи, вистелені ендотелієм.

Лімфатичні вузли мають приносні й виносні лімфатичні судини. З воріт вузла виходять виносні лімфатичні судини.

Приносними судинами до лімфатичного вузла надходить лімфа, забруднена мікроорганізмами, отруйними речовинами та іншими продуктами об­міну, які знищуються шляхом фагоцитозу або знезаражуються. Очищена від сторонніх речовин і збагачена лімфоцитами, які продукуються лімфатичним вузлом, лімфа надходить у виносні судини, а з них − у лімфатичні протоки. Лімфатичні вузли містяться в різних ділянках організму людини та найбільше їх там, де виконується велика робота, − навколо суглобів, життєвоважливих органів. Так, у грудній порожнині лімфатичні вузли містяться біля кореня легенів, у місці біфуркації трахеї. У черевній порожнині вузли ску­пчені в брижі, навколо внутрішніх органів на кінцівках − у пахвових заглибинах, ліктьовій та підколінній ямках. На шиї лімфатичні вузли лежать у підщелепній ямці, по ходу внутрішньої яремної вени, в підшкірній основі навколо вуха й потиличної ділянки та в інших місцях. Лімфатичні вузли, які скупчуються біля одного органа, називаються ділянковими (регіонарними).

Селезінка − кровотворний орган червонувато-блакитного кольору, масою 150-200 г, розміщений у лівому підребер'ї, зліва від шлунка. Зовні селезінка вкрита капсулою, з якої до середини органа відходять перекладини утворюючи в ньому сітку. Капсула складається зі сполучної тканини, до складу якої входять еластичні й гладенькі м язові волокна, за рахунок яких селезінка може змінюватися в об'ємі. Між перекладинами міститься червона паренхіма селезінки (пульпа). Всередині пульпи є білі острівці, в яких утворюються лімфоцити. В червоній пульпі містяться клітини сполучної тканини й відмерлі еритроцити. Пульпа селезінки має значну сітку кровоносних капілярів, з'єднаних із пазухами, котрі в свою чергу з'єднуються з венами. На межі між пазухами й венами є сфінктери, що регулюють наповнення селезінки кров'ю, адже цей орган ще й депонує кров. Завдяки скороченню гладеньких м'язів капсули й перекладин кров із депо надходить у кровоносні судини. За екстремальних умов (у разі анемії в дитячому віці) селезінка здатна продукувати еритроцити.

Мигдалики. У порожнині рота і глотці містяться піднебінні, язиковий, трубні та глоткові мигдалики, які виконують захисну функцію.

Групові й поодинокі лімфатичні вузлики локалізуються у слизовій оболонці органів травлення та органів дихання. Вони складаються з лімфоїдної тканини і являють собою лімфатичні фолікули, що виконують захисну фагоцитарну функцію.