3.3. Аби виявити внутрішні фактори мотивації споживання інновацій користувачів попередньо класифікують за мотивами їхньої поведінки, а саме:

• За здатністю адаптації до нових товарів: суперноватори, новатори, помірковані, консерватори; суперконсерватори

• За стилем життя й мотивацією поведінки: Спонукувані нестатком, Спонукувані ззовні, Спонукувані зсередини, інтегровані.

• Класифікація споживачів па основі соціологічних підходів передбачає аналіз: ролей, статусу, норм, груп, сім’ї, соціальних класів, образу життя тощо.

В-18

1.1 Скринінг

1.2 Технопарк

1.3 Новація

1.4 Інноваційний проект

1.5 Комерційна таємниця

2.1 а

2.2 б

2.3 в

2.4 б

2.5 в

3.1. Інновація – це полный процесс от идеи до готового продукта, реализуемого на рынке.

або

под инновацией подразумевают «объект, внедренный в производство в результате проведенного научного исследования или сделанного открытия, качественно отличный от предшествующего аналога

або

Інновації - новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентоздатні технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери

або

инновация – это результат реализации новых идей и знаний с целью их практического использования для удовлетворения определенных запросов потребителей.

3.2. Основними характеристиками інноваційного проекту незалежно від типу є:

• однозначно сформульовані цілі і завдання, які відображають його призначення, в т. ч. показники, що характеризують його ефективність;

• комплекс заходів, націлених на реалізацію визначених цілей;

• чітко визначені терміни початку і завершення проекту;

• обмеженість ресурсів і можливість їх зміни у процесі реалізації проекту.

3.3. Складовими інноваційної політики вва­жають:

• маркетингову політику;

• політику в галузі науково-дослідницьких і дослідно- конструкторських робіт (НДДКР);

• політику структурних змін;

• технічну політику;

• інвестиційну політику.

В-19

1.1 Життєвий цикл інновацій

1.2 Замовник проекту

1.3 Інноваційна інфраструктура

1.4 Проектний ризик

1.5 Інноваційний лаг

2.1 г

2.2 д

2.3 а

2.4 д

2.5 е

3.1. Компонентами інноваційного процесу є: …..

Первый компонент инновационного процесса – новации, т.е. новые идеи, знания – это результат законченных научных исследований (фундаментальных и прикладных), опытно-конструкторских разработок, иные научно-технические результаты.

Вторым компонентом инновационного процесса является внедрение, введение новации в практическую деятельность, т.е. нововведение или инновация.

Третьим компонентом инновационного процесса является диффузия инноваций, под которой подразумевается распространение уже однажды освоенной, реализованной инновации, т.е. применение инновационных продуктов, услуг или технологий в новых местах и условиях.

3.2. Учасниками проекту є ініціатори, замовники, інвестори, керуючі та контрактори.

Ініціатор проекту — автор ідеї проекту. Ним може бу­ти будь-який працівник організації або стороння особа, яка пропонує свої послуги як консультанта.

Замовником проекту є особа, зацікавлена у здійсненні проекту, яка користуватиметься його результатами. За­мовник висуває основні вимоги до проекту, його масштабу, фінансує його (власним коштом та коштом інвесторів, укладає угоди щодо забезпечення реалізації проекту, є процесом взаємодії між усіма учасниками проекту. Замовником проекту переважно є його керівник.

Інвестор проекту — особа, що здійснює проект і зацікавлена в максимізації вигод. Ним може бути банківська і небанківська установа також фізична особа. Якщо інвестиційний проект є масштабним, то роль інвестора виконує сама організація, що впроваджує інноваційний проект.

Керуючий проектом (менеджер проекту) – це особа, якій замовник та інвестори Делегують юридично повноваження щодо управління проектом: планування коштів, організацію й координування дій учасників проекту. Менеджер проекту має право розпоряджатися коштами, виділеними на проект; він приймає рішення щодо залучення до реалізації проекту конкретних учасників обгрунтовуючи своє рішення за принципом мінімізації витрат та максимізації результатів. Для виконання своїх функцій створює проектну команду, членам якої доручає певні ділянки і делегує відповідні повноваження.

Контрактором проекту є особа, що за угодою бере на себе відповідальність за виконання робіт, пов'язаних з проектом.

3.3. Стратегію будь-якої організації можна охарактеризу­вати як стратегію наступу, стабільного розвитку, захисну.

Стратегія наступу. Вона передбачає стрімкий розвиток організації: збільшення масштабів виробництва, освоєння нових товарів і послуг, вихід на нові ринки збуту, завоюван­ня міцних конкурентних переваг. Базується на наступально-ризиковому та наступальному типах інноваційної політики.

Стратегія стабільності. Вона полягає у підтриманні існуючих розмірів підприємства і напрямів його ділової активності. Як правило, її дотримуються фірми, що виго­товляють продукцію із тривалим стабільним попитом. У цьому разі інноваційна політика має забезпечувати умови для підвищення конкурентоспроможності даної продукції з метою утримання позицій і частки на ринку.

Захисна стратегія. Вона спрямована на утримання позицій фірми на ринку і попередження банкрутства. Опи­рається, як правило, на інноваційну політику еволюційно­го типу, однак інноваційний пошук (через обмежені фінан­сові ресурси) зосереджується на заходах, що дають змогу скорочувати витрати на випуск продукції з метою знижен­ня її ціни і збереження конкурентоспроможності.

В-20