3.1. Більшість дослідників схиляється до думки, що головними причинами і джерелами інноваційних ідей є:

• потреби ринку, попит споживача;

• конкурентна боротьба на ринку, бажання одержати конкурентні переваги та максимізувати прибуток;

• підвищення престижу підприємства;

• пошук вирішення проблем, які виникають під час діяльності фірми;

• наслідування іншим організаціям, які впроваджують нову технологію;

• бажання працівників поліпшити свою майстерність у конкретній діяльності;

• реалізація знань творчої особистості;

• поради консультантів у будь-який період реорганізації фірми;

• наукові відкриття, інтернаціоналізація науки;

• винахідництво;

• інтуїтивне уявлення про те, що нововведення може поліпшити діяльність організації.

3.2. Для стимулювання (формування) попиту на нові товари засто­совують Для стимулювання (формування) попиту на нові товари засто­совують рекламу, пропаганду (паблісіті, паблік рілейшнз), стимулю­вання збуту, особистий продаж, тобто традиційні заходи (складові) комплексу маркетингового стимулювання.

3.3. Складовими інноваційної політики вважають:

• маркетингову політику;

• політику в галузі науково-дослідницьких і дослідно- конструкторських робіт (НДДКР);

• політику структурних змін;

• технічну політику;

• інвестиційну політику.

В-12

1.1

1.2

1.3

1.4

1.5

2.1 в

2.2 б

2.3 г

2.4 в

2.5 в

3.1. Основними властивостями (критеріями) інновації є:

− научно-техническая новизна;

− практическая воплощенность (промышленная применимость), т.е. использование, например, в промышленности, сельском хозяйстве, здравоохранении, образовании или других областях деятельности;

− коммерческая реализуемость, которая означает, что новшество «воспринято» рынком, т.е. реализуемо на рынке; что, в свою очередь, означает способность удовлетворить определенные запросы потребителей.

3.2. Згідно з програмою промислового розвитку ООН життєвий цикл інноваційний проекту поділяють на: передінвестиційну, інвестиційну та експлуатаційну фази.

Передінвестиційна фаза охоплює такі стадії: визна­чення інвестиційних можливостей, аналіз альтернатив­них варіантів і попереднє техніко-економічне обґрунту­вання проекту, на основі якого приймається рішення про інвестування.

Інвестиційна фаза має такі стадії: встановлення пра­вової, фінансової та організаційної бази для здійснення проекту; придбання і передавання технологій; детальне проектне опрацювання і укладання контрактів; придбан­ня землі, будівельні роботи і встановлення обладнання; передвиробничий маркетинг; набір і навчання персоналу; здача в експлуатацію та запуск.

Фаза експлуатації розглядається у довгостроковому і в короткостроковому планах. У короткостроковому плані вивчається можливість виникнення проблем, пов'язаних із застосуванням обраної технології, функціонуванням облад­нання або з кваліфікацією персоналу, у довгостроковому — оцінюється обрана стратегія та сукупні витрати на вироб­ництво і маркетинг, а також надходження від продажу.

3.3. Стратегію будь-якої організації можна охарактеризу­вати як стратегію наступу, стабільного розвитку, захисну.

Стратегія наступу. Вона передбачає стрімкий розвиток організації: збільшення масштабів виробництва, освоєння нових товарів і послуг, вихід на нові ринки збуту, завоюван­ня міцних конкурентних переваг. Базується на наступально-ризиковому та наступальному типах інноваційної політики.

Стратегія стабільності. Вона полягає у підтриманні існуючих розмірів підприємства і напрямів його ділової активності. Як правило, її дотримуються фірми, що виго­товляють продукцію із тривалим стабільним попитом. У цьому разі інноваційна політика має забезпечувати умови для підвищення конкурентоспроможності даної продукції з метою утримання позицій і частки на ринку.

Захисна стратегія. Вона спрямована на утримання позицій фірми на ринку і попередження банкрутства. Опи­рається, як правило, на інноваційну політику еволюційно­го типу, однак інноваційний пошук (через обмежені фінан­сові ресурси) зосереджується на заходах, що дають змогу скорочувати витрати на випуск продукції з метою знижен­ня її ціни і збереження конкурентоспроможності.

В-13

1.1

1.2

1.3

1.4

1.5

2.1 б

2.2 в

2.3 а

2.4 в

2.5 б