3.1. У науковій літературі виділяються два основні підходи щодо визначення поняття інновація –

1. Инновация рассматривается как результат творческого процесса.

2. Инновация представляется как процесс внедрения новшеств.

3.2. Життєвий цикл інноваційного проекту - період розвитку проекту з моменту вкладання перших коштів у його реалізацію ідо моменту ліквідації (отримання останньої вигоди).

3.3. Для ефективного управління ризиками застосовують методи диверсифікації, страхування і хеджирування.

Диверсифікація. Це процес розподілу інвестицій між різними об'єктами вкладення (проектами), які безпосеред­ньо між собою не пов'язані.

Страхування ризиків. Суть його полягає у передаванні певних ризиків страховій компанії. Найчастіше застосову­ють три способи страхування: майнове, страхування від нещасних випадків і страхування втрати прибутку.

Хеджирування. Це процес страхування ризику від можливих збитків шляхом перенесення ризику зміни ціни з однієї особи на іншу. Здійснюється він шляхом укладан­ня контракту, який призначений для страхування ризиків зміни цін (хеджа), між стороною, що страхує ризик (хеджером), і стороною, що перебирає ризик на себе (спеку­лянтом). Предметом контракту можуть бути різні активи: товари, валюта, акції, облігації тощо.

В-3

1.1 Інноваційний проект

1.2 Комерційна таємниця

1.3 Інновація

1.4 Замовник проекту

1.5 Життєвий цикл інновацій

2.1 б

2.2 б

2.3 а

2.4 в

2.5 д

3.1. Основними властивостями (критеріями) інновації є:

− научно-техническая новизна;

− практическая воплощенность (промышленная применимость), т.е. использование, например, в промышленности, сельском хозяйстве, здравоохранении, образовании или других областях деятельности;

− коммерческая реализуемость, которая означает, что новшество «воспринято» рынком, т.е. реализуемо на рынке; что, в свою очередь, означает способность удовлетворить определенные запросы потребителей.

3.2. На успішність нововведень впливають такі чинники:

• наявність в організації джерела творчих ідей;

• ефективна система відбору та оцінки ідей нових виробів;

• орієнтація на ринок;

• перевага товару над товарами конкурентів;

• маркетингове ноу-хау;

• відповідність інноваційної стратегії меті організації;

• доступ організації до ресурсів;

• глобальна концентрація товару.

3.3. Ознаки, за якими класифікують науково-технічні зони:

1) за етимологією (походженням) базового поняття: парк, поліс (місто), центр, зона, об'єднання інноваційних формувань, інкубатор, порт;

2) за виконуваними функціями:

3) за спеціалізацією

4) за формами фінансування та фінансової підтрим­ки:

5) За наявністю початкової матеріальної бази:

6) За наявністю інфраструктури.

В-4

1.1 Еволюційний

1.2 Інкубатор

1.3 Сфера інноваційної діяльності

1.4 Інноваційна інфраструктура

1.5 Проектний ризик

2.1 г

2.2 г

2.3 в

2.4 б

2.5 б

3.1. Відповідно до й. Шумпетера інновації класифікують, як:

• виробництво невідомого споживачам нового продук­ту або продукту з якісно новими властивостями;

• впровадження нового засобу виробництва, в основу якого покладено нове наукове відкриття або новий підхід щодо комерційного використання продукції;

• освоєння нового ринку збуту певною галуззю про­мисловості країни, незалежно від того, існував цей ринок раніше чи ні;

• залучення нових джерел сировини та напівфабри­катів, незалежно від того, існували ці джерела раніше чи ні;

• впровадження нових організаційних форм.

3.2. Усі процеси у світі, зокрема й економічні, підкоряються основним законам розвитку, діалектики як найбільш загальним законам будь-якого руху, серед яких важливо виділити закон переходу кількості в якість, закон єдності і боротьби протилежностей, який відображає виток розвитку, і закон заперечення, який відбиває результат саморозвитку матерії.

• Закон переходу кількості в якість свідчить, що процес розвитку здійснюється ступінчасто в порядку послідовного сходження з нижчого ступеня на вищий. Кожний такий ступінь характеризується своєю якісною визначеністю, яка виявляється явно і різко. Кількісні зміни протікають повільно і приховано, на початку вони не зачіпають якості, яка притаманна даному ступеню, але вони здатні накопичуватись, досягати несподіваної межі, коли вже не в змозі проходити в межах попередньої якості. Тому перехід кількості в іншу якість відбувається стрибкоподібно. Це означає, що кількісні зміни себе вичерпали, тобто досягли своєї межі і починається новий цикл розвитку.

• Закон заперечення припускає заміну виробництва старих виробів новими, сучасними і якісними.

• Закон єдності і боротьби протилежностей — це є взаємодія між позитивними і негативними сторонами, наприклад, науково-технічного прогресу чи будь-якого явища дійсності. Боротьба цих протилежностей і є процесом розвитку, зростання суперечностей робить їх головною рушійною силою розвитку.